Серед прикладів і законодавчі ініціативи Віктора Януковича-молодшого про кількаразове зниження частки українського кінопродукту, і Ківалова – про розширення вживання російської мови в судовій системі. Проте є й менш резонансні (хоч також досить дієві) ініціативи. Як от лобіювання ухвалення в цілому законопроекту №6423 з нейтрально-милозвучною назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права й суміжних прав», поданого «регіоналом» Максимом Луцьким, комуністкою Катериною Самойлик і «литвинівцем» Олегом Зарубінським ще 2 роки тому – і прийнятому в першому читанні в лютому 2011 року.
Якщо подивитися на сторінку документа на сайті Верховної Ради – нічого особливо вартого уваги там немає. Щоправда, і присутні там файли датовані максимум 2010 роком. Проте, як свідчить давня мудрість: «Диявол ховається в деталях». В даному випадку, такими є поправки до другого читання – яких нині налічується понад 300. І, ніхто не знає про їхній справжній зміст. Пан Луцький "відфутболює" стурбованих представників преси в профільний комітет – а той, у свою чергу, відсилає їх назад.
Читайте також: Чому наше телебачення не українське?
Тим часом, за інформацією, яку нещодавнона своєму блозі оприлюднив генеральний директор телеканалу ТВі Микола Княжицький, його ухвалення в цілому може відбутися уже на поточній сесії. Тим часом, серед численних доповнень до закону, є поправка, внесена депутатом від ПР Орестом Муцом, що вимагає від усіх українських телеоператорів кодувати сигнал який транслюється через супутник.
Робиться це звісно ж під прикриттям «захисту авторських прав». Мовляв купить якийсь телеканал у зарубіжної кіностудії фільм з ліцензією «тільки для перегляду на території України», покаже його не тільки за допомогою звичайних телепередавачів на ефірні антени користувачів, але і через супутник, а цей фільм візьме та й подивиться який-небудь іноземний громадянин на сусідній території.
Читайте також: Стічні канали українського ТБ
Насправді ж за такими новаціями простежуються, по-перше, лобізм інтересів власників саме платних каналів, серед яких найбільші олігархи. Адже нині в Україну за попередніми підрахунками в особистому користуванні знаходиться близько 3 млн супутникових «тарілок» – і їхня кількість постійно зростає. Особливо за рахунок населення сільських районів, яке, зі зрозумілих причин, позбавлене можливості підключення до кабельної мережі великих міст – а звичайні ефірні канали в «глибинці» показують зазвичай із вкрай низькою якістю.
Але із зазначених 3 мільйонів лише трохи більше 400 000 користувачів підписані на ті чи інші платні канали. І це природно – хто ж буде платити гроші, якщо порівняний за якістю продукт можна отримати абсолютно безкоштовно? А ось коли «стартові умови зрівнюються» (тобто «безкоштовної халяви» більше немає) – тоді споживач починає вибирати з того, що є. І у «платних старожилів» з'являється набагато більше шансів збільшити свою аудиторію.
Проте використанням влади для лобіювання власних бізнес-інтересів справа не обмежується, оскільки ігнорує фактор російських супутникових каналів. Адже наказати їм кодувати сигнал, що потрапляє на територію Україну, в Києві не в змозі. "Транслюємо свої передачі для співвітчизників в Європі, а те, що сигнал можна приймати і на території Україні – так це не наша вина, що супутник такий потужний. Адже він же не наш". Hot Bird, наприклад, з якого веде мовлення «перший» і «другий» російські канали, «Вести» і т.д., належить французькій компанії Eutelsat. І та ж реклама в них дійсно найбільше звернена до росіян-емігрантів в Німеччині.
Читайте також: Чому українці перестають дивитися ТБ
Проте український глядач дивиться не лише рекламу. А провідні російські канали навіть на зарубіжну публіку активно ретранслюють кремлівську пропаганду, що подається в новинах, з дуже привабливою «обгорткою» у телефільмах і більшості інших програм.
Тим часом, у разі ухвалення вищезазначеної поправки, переважно україномовне населення сільськогосподарських територій країни, і має водночас значно нижчі порівняно із середніми по країні доходи, за перегляд будь-якого українського каналу зі встановленої супутникової системи змушені будуть платити значні гроші. Натомість через «тарілку» абсолютно безкоштовно дивитиметься російське ("соціальне"?) телебачення.
У результаті норми про квотування телеефіру на українських каналах, доступ до яких основній частині україномовних громадян буде різко ускладнено, можуть взагалі втратити своє сучасне значення. В умовах незахищеності внутрішнього інформаційного простору від зовнішнього впливу, будь-які спроби зарегламентувати діяльність місцевих учасників ринку будуть вести насамперед до їх ослаблення на користь передових загонів гуманітарної експансії "Руского міра".