Адже цього року досвіду російського політичного шахрайства може виявитися явно замало.
Публічно граючись у демократію, Лукашенка наголосив, що вибори мають бути демократичними i щонайвідкритішими. І що національні та міжнародні спостерігачі мають володіти всім обсягом інформації про підготовку виборчої кампанії i процеси, що відбуваються безпосередньо на виборчих дільницях і у виборчих комісіях в день виборів. Хоча ці вибори, звісно, так само демократичні, як і президентські, котрі він увесь час виграє.
І наразі, допоки білоруська опозиція ніяк остаточно не вирішить для себе, чи бойкотувати парламентські перегони чи ні, її роз’єднаність додає цілковитої впевненості диктаторові в тому, що до парламенту увійдуть саме віддані йому люди. Лукашенка отримає новий парламент. Але чи є шанси щось взагалі змінити й у Білорусі?
Аляксандр Лукашенка, який є представником старої школи тоталітаризму, вже давно знайшов ахіллесову п’яту білоруського обивателя. Пересічний білорус дуже боїться приватизації, гадаючи, що народне добро перетече до рук олігархів, як сталося у Росії й Україні. Тому бацька вже стільки років спекулює цією темою, вживлюючи до свідомості народу ретроспективу ностальгії за колишнім СРСР і наполегливо чіпляючись за радянське минуле.
Граючись у політичний плюралізм, бацька призначив дату виборчого фарсу. Дехто з опозиції нині дуже сподівається на те, що якщо явка на ці так звані вибори буде мізерною, то вибори визнають недійсними. Але при цьому, на їхню думку, добре було б, окрім бойкоту, порахувати, якою насправді була явка. Бо якщо опитування вже не відбуваються, то явку виборців порахувати можна.
Але політичні підлеглі Лукашенка будь-що впишуть до підсумкового протоколу саме ті цифри, які підготують згори. Лукашенківці в усьому підтримують свого президента-диктатора, який володіє не обмеженою ніким і нічим владою і за жодних обставин не збирається нею поступатися.
Добре усвідомлюючи, що частина суспільства не погодиться з наперед очевидним фальшуванням виборів, Лукашенка заявив про необхідність забезпечення ладу в країні під час парламентської кампанії, зажадавши припинення незаконних дій і політичних провокацій.
На його думку, «незаконні дії, політичні провокації, спрямовані на дестабілізацію ситуації в країні, мають бути негайно припинені, а винні – нести встановлену відповідальність. Повага до закону є обов'язковою для всіх, без цього не може бути жодного депутата парламенту». Він, зокрема, наголосив, що «ведення передвиборчої агітації не може здійснюватися за правилами масових вуличних акцій».
Скидається на те, що фактично призначена чергова дата приниження білоруського народу. Адже про які вибори взагалі може йти мова? Адже вибори – це щось інше, коли обирають, а не призначають. І обирати можна виключно за рівних умов для агітації та при прозорому підрахунку голосів. Ані того, ні іншого в Білорусі, як не було, так і немає. А значить, це ніякі не вибори, а лише механічне призначення лояльних і зручних для режиму депутатів.
Читайте також: Як білоруси дійшли до автократії
«Брати участь за таких умов у виборах – значить працювати на владу», – справедливо вважає білоруський політолог Владімір Ровдо, – результат виборів усім відомий, а списки народних обранців давно складені. У чому ми беремо участь? Всі вже сьогодні знають результати, знають, що вони будуть сфальсифікованими, що вже давно складені списки так званих депутатів. Виборча система залишається старою. І тому участь у цих виборах є участю у фарсі. З цілком передбачуваним результатом».
Власне, якими можуть бути вибори, не приховує і сам Лукашенка: «Ми навчилися проводити вибори як свято для білоруського народу. Давайте ще раз влаштуємо це свято. Цей день має бути святом для людей». Хоча насправді ж ці парламентські перегони – це свято для самого Лукашенки і непогана можливість вкотре продемонструвати білоруському електорату, що за нього усе давно вирішили інші.
На загал, позиція тих у білоруській опозиції, хто таки має намір взяти участь у виборах, котрі організовує бацька, нагадує позицію українських противсіхів. Знають наперед, що це піде на не користь народу, але для них головне продемонструвати, що вони над усім цим політичним процесом і що вони розумніші за всіх.
Читайте також: Репресії у Білорусі лише посилилися
Як вважають білоруські фахівці: «той, хто бере участь у псевдовиборах за розробленими правилами диктатора, є спільником чергового злочину проти Білорусі. На жаль, немає в Кримінальному кодексі статті, за якою в майбутньому можна було б судити таких зрадників. Так звані борці роблять свій політичний бізнес, заробляючи і допомагаючи диктатору. Але більшість білорусів проти участі у таких виборах і за бойкот.
Тому треба продовжувати боротьбу за бойкот і відвернутися і від лукашенківського режиму, і від зрадників, які ніколи не погодяться на єдність і солідарність заради нашої мети – звільнення Білорусі. Тому слід добре пам'ятати, хто є хто!»
Власне, білоруських інтелектуалів можна зрозуміти. Й із цього боку, мабуть, ніхто краще не сказав за Зянона Пазьняка про цю білоруську псевдоопозицію, яка ніби у стані наркотичної політичної ейфорії, активно прагне брати участь в таких виборах. Бо, як вважає Позняк: «Тактику агентури для псевдоопозиції добре видно: заплутати позицію бойкоту до абсурду і маразму в головах людей, створити несерйозне ставлення до цього і скомпрометувати так, щоб ніхто ні в чому не розібрався. Тепер вони налагоджують черговий скандал: одні начебто за бойкот, інші – ні. Одні йдуть на вибори, а потім знімають свої кандидатури й оголошують бойкот. Інші йдуть на вибори, але агітують за нього. Одні не йдуть на вибори, але оголосять бойкот, якщо режим не змінить виборче законодавство. Інші навпаки йдуть на вибори, попри все це, щоб «донести свої ідеї до народу».
Читайте також: Екс-кандидат у президенти Білорусі: Я своєї провини не визнаю
Парламентські вибори в Білорусі відбудуться за три місяці, а єдності в опозиції і білоруського народу так і немає. І це саме те, що так потрібно Лукашенці. Бо поки дехто з лідерів білоруської опозиції намагається боротися за пристойне місце у монументі білоруської історії, вони при цьому забувають про найголовніше – цього місця взагалі може ніколи не бути. Якщо Росія, використовуючи усі свої потужні важелі впливу, зможе найближчим часом силою змусити білоруського диктатора взагалі відмовитися від незалежності Білорусі.
Такого висновку можна дійти з того, що хоче чи не хоче цього сам Лукашенка, але колись такий стрункий проект білоруської пострадянської ідеології себе вже цілком вичерпав. Адже сучасна лукашенківська Білорусь як ідея вибудувана на кількох міфах, кожен із яких є до глибини своєї радянським. «Гарантована політична псевдостабільність», «неприватизовані заводи і фабрики», «безкоштовна медицина», «краща у світі освіта», «гарантоване право на працю» – і все це у найближчий час поступово почне розпадатися.
Торік Білорусь пережила доволі важку кризу. Але що скаже білоруський народ під час другої хвилі кризи, коли сам режим Лукашенки зрозуміє, що легше піддатися тиску Москви, ніж переживати політичні наслідки? У такому разі кілька добре прорахованих кроків Москви і всі «досягнення» та «стабільність» початку 1990-х перетворяться на пил.
Хоча мова може йти не лише про російську загрозу. Йдеться про втрату білорусами контролю над своєю країною і землею. Бо перед Білоруссю таких загроз постає безліч. Попри аргументи апологетів лукашенізму про те, що, мовляв, та «труба все одно була іржава», а МАЗ та Білоруськалій віддамо лише дорого. Але якщо вони справді віддадуть, то тут зовсім буде неважливо, чи віддадуть росіянам, китайцям чи Індії. Адже в такому разі білоруси більше не будуть господарями своїх стратегічних ресурсів.
Читайте також: Як Лукашенка дбає про мораль
Проте реальні зміни, наймовірніше, стануться вже після того, як Лукашенка піде з владної посади, Білорусі все одно доведеться рухатися капіталістичним шляхом розвитку. Бо «зрівнялівка», котра фактично панує у Білорусі, і є тією найбільшою перешкодою до високопродуктивної праці. Що, у свою чергу, створює легіони працівників з низькою мотивацією до праці і низькою кваліфікацією. При чому насамперед за рахунок цього утримується величезна й до того ж насправді зовсім непотрібна і зайва чисельність працівників на державних підприємствах і в організаціях. Тому взагалі важко переоцінити ту реальну шкоду, яку завдала і продовжує це робити лукашенізація Білорусі для її економіки.
Складається враження, що Лукашенка саме тому й наголошував, що парламентські вибори будуть святом для Білорусі, бо він вже інтуїтивно відчуває, що час його диктаторського правління доходить свого логічного завершення. І це «свято» може цілком виявитися останнім. Вочевидь, сьогодні в білоруського народу немає жодних шансів щось змінити в країні шляхом своєї участі у парламентських виборах. І змести цей репресивний режим здатна лише революція, до якої білоруси ще явно не готові.
Однак парламентські вибори в Білорусі 2012 року стають переломним моментом. Можна сказати, навіть тією точкою відліку, за якою має розвиватися зовсім інша політична ситуація в країні. І якщо білоруський народ прислухається до думки частини лідерів опозиції та масово відмовиться від участі у таких виборах, то це цілком може стати справжнім початком кінця багаторічного диктаторського режиму Аляксандра Лукашенки.
Читайте також: Білорусь як полігон для відпрацювання російських сценаріїв для України