Мистецтво зазвичай відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах. «Мистецтво кохати» цю функцію не виконує, попри те що таких образів там чимало – з десяток пристрасних чоловіків і жінок, які граються в любовні ігри. Від самого початку всі ситуації в кожній із новел фільму Емманюеля Муре видаються штучними, складеними пазлами, які в наступній сцені перебудовуються з тих самих частин в іншу картинку. Ніби любов у фільмі є, але вона лише в розмовах і використовується, здається, тільки для того, щоб про неї поговорити. Це справжній декаданс! Мистецтво заради мистецтва! Французький режисер бере крилатий вислів й ілюструє його, хоча краще сказати препарує. Фредерік Бель, Франсуа Клюзе, Жюлі Депардьє, Філіпп Маньян та інші актори розкладають на екрані пасьянс на тему «а що буде, якщо…»: подружжя захоче жити сексуально вільним життям; жінка запропонує своїй подрузі переспати з її чоловіком; чоловік дозволить дружині реалізувати її бажання з ким-завгодно, аби лишень вона не йшла від нього, і т. ін.
Якимось дивовижним чином кіно Муре нагадує «театр мертвих», де люди ходять і говорять, але не живуть. Усе псує умовність, хоча, треба зазначити, вона дуже французька – подібне кіно з подібними ситуаціями характерне для 1980–1990-х років, і його найяскравішим представником є Ален Рене, у якого вершиною такого підходу є фільм «Курити/Не курити». Цікаво, що заявлена як комедія стрічка «Мистецтво кохати» гумору не містить, а сміх якщо й викликає, то через абсурдність розвитку ситуацій, які часто межують із параноїдальними. З цього погляду зрозуміла реакція американських і канадських глядачів, які на сервері imdb.com дали фільму оцінку 1 із 10. Утім, певний інтерес «Мистецтво…» може викликати, і саме завдяки своїй штучності. Таке зараз рідко коли можна побачити на великому екрані. Подібне кіно не виходить у широкий прокат, бо належить до музейних експонатів, укритих пилюкою минулого, як казав Айзек Азімов, «мертвого минулого».
Читайте також: Злий геній у дії