Сухий закон
Перший сюрприз очікував на вболівальників, які за кілька днів вже звикли блукати центром із пляшкою пива у руках – заборона на продаж алкоголю у скляній тарі по всьому центру міста. Також чомусь заборонили продавати сигарети.
«Краще б взагалі зачинили магазин!, – розводила руками продавчиня невеличкого гастроному понад Хрещатиком. – Немає ж того, що людям потрібно».
Люди, щоправда, швидко розібрались. По-перше, є ж ще пиво у банках та пластикових пляшках. По-друге, заборона торкнулась далеко не всіх торгових точок.
Наприклад, кафе «Сушія» у центрі міста на цілий день перетворилось на тютюновий магазинчик. Тут біля барної стійки вишукувалась невеличка черга – курці бажали здобути свою пачку «Мальборо» чи «Кемелу» та піти. Адже продавати тютюнові вироби у кафе ніхто не забороняв.
Деякі ж магазини не попали під заборону з незрозумілих причин. Наприклад, гастроном «Морозівський» біля парку Шевченко. Тут вільно продавали будь-які алкогольні напої у будь-якій тарі. Що цікаво – за цінами вищими, ніж зазвичай.
Що завгодно
Здається, вперше за дні Євро на киян, які вирішили «повживати» алкоголь у громадських місцях (крім фан-зони) полювали правоохоронці.
Читайте також: Шведи у Києві: квартири за 250 гривень, «Совєтскоє» шампанське та купання в Дніпрі
Артем з двома друзями мали необережність попити пива у дворику в центрі.«Я кілька годин до цього провів у фан-зоні – там так спекотно! І за пивом черги величезні, – пояснює Артем. – Ми взяли у магазині пластикову пляшку пива й пішли сюди, у тінь, дочекатись початку матчу нашої збірної».
Правоохоронці, що підійшли, вперше в історії не просили хабаря, розповідають хлопці. «Дівчину, що була з нами, «амністували» – це їх вираз, – каже Артем. – На нас склали протоколи. Поводились міліціонери дуже ввічливо, привітно, жартували. Сказали, що сьогодні, після складання протоколу, пити ми вже можемо де завгодно і що завгодно. Треба тільки сказати їх колегам, що протокол на нас вже склали – другий за день не складатимуть».
Антон, який розповів Тижню про «Морозівський» та перед матчем пив горілку у парку Шевченка, каже про інше. «Міліціонери підійшли до нас та попросили сховати пляшку горілки під лаву. Ми запивали її пивом – пиво, сказали, можна».
«Нас правоохоронці зупилини з пивом на Хрещатику, біля паркану фан-зони, – каже інший хлопець, Кирило. – Просто сказали: «Допийте за рогом, щоб ми не бачили».
Сік за півгодини
В той час, коли незважаючи на всі заборони у певних магазинах можна було дістати все, лишилось у Києві тільки одне місце, де хоч щось дістати було майже неможливо. Та й не тільки алкоголь. Як не дивно, це була фан-зона.
«Я прибігла на футбол з тренування, дуже хотіла пити, – розповідає дівчина Іра. – На виході з метро купувати нічого не стала – по-перше, дуже поспішала зустрітись із друзями. По-друге, до фан-зони ж не пускають навіть із водою у пластикових пляшках».
Вже за кілька хвилин дівчина пожалкувала про це. «Черги за напоями – просто величезні. Дуже важко зрозуміти, хто останній, та й навіть хто стоїть у черзі, а хто – просто поруч. Я бігала спочатку туди-сюди, намагалась знайти чергу поменше… На придбання пляшки соку пішло щонайменше півгодини. Під час футболу чи, тим більше, у перерві, коли за напоями побігли всі, ні в кого з моїх друзів вже не виникало навіть думки купити попити – це б ми до кінця другого тайму простояли».
Читайте також: Євровихідні: anarchy in UA, українське пиво та пошуки Юлі
Незважаючи на неможливість купити пива, черги до туалетів були величезні. «Вперше бачу, щоб до жіночого туалету черга була менше, ніж до чоловічого», – справедливо зауважив хлопець у натовпі.
Ти зніми мене, фотограф
Лишити пляшку води на вході тому, що її не можна проносити до фан-зони – не проблема. Але хто ж лишить коштовний фотоапарат?
Декого з тих, хто захопив на перегляд гри збірної «дзеркалки», які давно вже важко назвати ознакою професійного фотографа, очікував ще один неприємний сюрприз. Стюарти «на око» визначали чи фотоапарат професійний. Якщо вирішували, що професійний – повідомляли: без акредитації до фан-зони не можна.
«Друг сказав мені, що з «великими фотоапаратами» не пускають, – каже Роман, фотограф-аматор. –Я ж хотів просто зробити кілька фото на пам’ять, друзів пофотографувати. Зателефонував у прес-центр фан-зони, де мені підтвердили: якщо фотоапарат професійний, потрібна акредитація».
«Я випадково дізнався заздалегідь. А якби ні? Як поводитись у такий ситуації? Приходиш подивитись матч збірної, і раптом прямо перед грою тебе не пускають до фан-зони. Ти ж не залишиш фотоапарат на вході! Ніяких камер схову там немає. Куди бігти дивитись футбол? До найближчого пабу? Та там ще за тиждень все забронювали. Їхати додому і пропустити матч, якого стільки чекав?», – дивується хлопець.
Взяти камеру із собою він все ж таки ризикнув. Десять хвилин він доводив стюарту на вході, що не професіонал: «Бачите, який в мене об’єктив маленький? У профі вони ого-го які! Подивіться, в мене ж фотоапарат просто у рюкзаку лежить. Без кришечки на об’єктиві, без чохла. Хіба б я поводився так із коштовною професійною технікою?»
Але так пощастило не всім. Кореспондент Тижня, наприклад, стикнувся з тим, що у восьмій годині вечора ще мав непрофесійний фотоапарат з «маленьким об’єктивом» та потрапив до фан-зони без проблем. Близько десятої гарбуз перетворилась на карету – з «професійною технікою» до фан-зони без акредитації пустити відмовились.
Не вирішили
Не менше привидів для здивування мали хлопці, які принесли до фан-зони український прапор на флагштоку. «Нас впустили без проблем, нічого й не сказали, – каже Олег. – А вже всередині за півгодини підійшла охорона. Сказали, що «з цією палкою» не можна тут перебувати. Вони що, самі ще не вирішили з чим можна, а з чим – ні?»
Багато хто з українських уболівальників залишав фан-зону вже після першого тайму, ризикуючи пропустити частину другого. Киянин Мирослав побіг у парк Шевченко, до друзів. Як нам забили шведи не бачив, встиг якраз на перший гол Шевченка. Не жалкує.
«Мені набридло у фан-зоні, – пояснює він. – Пити дуже хотілось, а хіба ж купиш? Людей багато, не проштовхнутись. Не комфортно. Коли біг містом, питав який рахунок у перехожих. Всі знали! А у деяких і питати не треба було – самі повідомляли. «Шведи забили», – промовила літня жінка, що стояла у парку просто під деревом. В мене ледь серце не зупинилось».
«У парку був невеличкий телевізор із досить поганим зображенням. Висів на вулиці, на стіні кіоску. Біля нього зібрались люди – десь двадцять. Різні люди. Міліціонери стояли, а поруч з ними – безпритульний. І всі разом раділи… Це неймовірно було».
