У. Т. : Пане Дюбю, у світі так багато недемократичних режимів при владі та ще більше переслідуваних опозиційних політиків. Чому ви вирішили висловити солідарність саме українським опозиціонерам?
– Я звернувся до депутатів Паризької мерії від імені моєї політичної групи «Центр і незалежні». Це – ліберально-центристська фракція опозиції. Наше звернення було підтримано одностайно. У Паризькій мерії таке трапляється нечасто. Соціалісти, комуністи, помірковані праві, ліберали, зелені – всі погодились на тому, що Юлію Тимошенко та інших переслідуваних членів її уряду варто підтримати. Я є також генеральним делегатом від Руху французьких підприємців MEDEF – організації, яка об’єднує керівників промисловості Франції. Сталося так, що сім чи вісім років тому я був на зустрічі з Юлією Тимошенко. У залі було десь три сотні керівників підприємств. Пані Тимошенко була тоді прем’єр-міністром. Вона справила на присутніх дуже добре враження. Ми у MEDEF часто бачимо зарубіжних політиків. І деяких забуваєш одразу ж. А цю мініатюрну, вольову, динамічну жінку я дуже добре пам’ятаю. Щоправда, економічні відносини між Україною та Францією після цього візиту активно розвиватися не стали. Поза тим, її виступ викликав велике зацікавлення. Це був добрий штрих до іміджу України. Пані Тимошенко вийшла з зали засідань MEDEF з капіталом реальної підтримки. Коли я побачив, що з нею відбувається нині, то сказав собі, що Париж – батьківщина прав людини – не може залишатися осторонь. Юлію Тимошенко засудили до семи років ув’язнення за сумнівними, якщо не сфальшованими звинуваченнями. Добре знана метода від часів СРСР…
У. Т.: Зрештою, як праві, так і ліві французькі політики активно засуджують обмеження прав людини в Україні. Попередній міністр закордонних справ висловився і на захист Тимошенко, і на захист Луценка, цими днями Європейський парламент затвердив резолюцію на захист української демократії, французька делегація практично повним складом підтримала цей документ…
– Безперечно. Але донедавна французька столиця мовчала. Ми вирішили заповнити цю прогалину. Звісно ж, треба розуміти, що йдеться не лише про Юлію Тимошенко, а й про всіх інших переслідуваних політиків.
У. Т.: Чи були ви присутнім на зустрічі у MEDEF з президентом Віктором Януковичем, що відбувалася приблизно півтора року тому.
– Так, я був на цій зустрічі.
У. Т.: І він також справив позитивне враження?
– Не таке добре. Тут, напевне, справцьовують і різні комунікаційні феномени. Бо насправді економічні відносини між Україною та Францією не розвинулися. Після візиту Тимошенко, про який дуже багато писала преса, нічого революційного не сталося. Хоча потенціал є, це очевидно. Є також історичні зв’язки. Все це можна розвивати. Щоправда, з нинішньою українською владою перспективи затьмарюються, бо вона недемократична. А Франція не може собі дозволити посилювати відносини з антидемократичним режимом, який ламає та переслідує опозицію…
У. Т.: Судові розгляди за позовами двох французьких банків також, мабуть, не надихають на експерименти?
– Це очевидно. Бізнес придивляється та вичікує. Наразі ситуація нагадує американський Дикий Захід періоду війни за незалежність… Промисловці не знають, чи зможуть в разі чого захистити в Україні свою інвестицію. Чого варті офіційні контракти. Нинішній український прем’єр приїздив, щоб трохи заспокоїти західних підприємців. Але в нього не зовсім вийшло.
У. Т.: У своєму виступі у Паризькій мерії ви цитуєте голову Фундації Шумана Жана-Домініка Джуліані. Тиждень нещодавно брав у нього інтерв’ю. Пан Джуліані дотримується доволі радикальної позиції щодо української влади: бойкотувати Євро-2012, заборонити в’їзд найвищому керівництву… Ви поділяєте його бачення?
– Ситуація трохи нагадує мені бойкот московської Олімпіади-80. Тоді майже половина атлетів не приїхали на змагання. Я спілкувався пізніше з росіянами, які на той час були радянськими громадянами. Вони дуже болісно поставилися до бойкоту. Люди й погоджувалися, що недемократичний режим заслуговує на покарання, проте й не зрозуміли, навіщо їм, пересічним громадянам, зіпсували свято, до якого вони готувалися. Все це тонкі речі.
У. Т.: Але про бойкот змагань і не йдеться. Футболісти їдуть, частина вболівальників також… Те, що лідери кількох держав не хочуть приїздити, щоб потиснути руку Януковичу – то інша річ.
– Власне, це не бойкот спортивної події. Треба бути дуже обережним, щоб не образити звичайних українців, у житті яких не так багато святкових подій. Щодо позиції політиків, їхнє небажання зустрічатися з президентом України можна зрозуміти.
У. Т.: В американському Сенаті зареєстровано проект резолюції, що пропонує заборонити в’їзд родині Януковича на територію Сполучених Штатів та відкликати з України посла США. В Європейському парламенті обговорюють можливі санкції проти українських можновладців, якщо надалі ситуація з правами людини погіршуватиметься. Як ви вважаєте,чи нова французька влада в разі песимістичного розвитку подій підтримає обмеження стосовно українських керівників?
– Знаю, що ця тема обговорюється на рівні Європейського Союзу. Якщо ситуація погіршуватиметься й надалі, а в Брюсселі та Вашингтоні будуть ухвалені відповідні рішення, Франція підтримає ініціативу. І байдуже, праві при владі або ліві. Ви ж мали змогу переконатися в цьому на прикладі заяви Паризької мерії.