Самі музики навіть вирішили, що стара назва проекту вже не відповідає сутності, тому вони віднині TRANSFUSIONS: Sisters, та наголошують, що нині ця формація не має нічого спільного з наявними рамками музичних стилів та напрямів. Та й справді, жіночий вокальний дует у супроводі тріо віолончелістів звучить дуже чуттєво, а вірші Оксани Забужко плюс музичні аранжування в такому собі рок-класичному варіанті створюють неповторну атмосферу, яка не має аналогів в Україні. Сестри вкотре підтвердили свою репутацію останніх, хто робить справді високе романтичне мистецтво в популярній музиці. Тиждень побував на першій із двох київських імпрез в театрі «Сузір’я» в загальному турі Україною, в якому наразі перебувають «Сестри Тельнюк», та поспілкувався з ними про «Дорогу зі скла», її створення та творчі плани дуету.
У. Т.: Як з’явилась ідея саме такої творчої форми?
Галина Тельнюк: Ми дуже довго думали свого часу, в яке русло повернути «Сестер Тельнюк», адже, здається, було все – і рок-склад, і джаз-склад, і акустичний склад, театральні постановки. Ця форма, яка зараз з’явилась завдяки нашому саундпродюсеру Костянтину Костенкові. Якщо на музикантів надягти довгі чорні свитки, а ми б почали співати чужі хіти, то це взагалі було б схоже на Apocalyptica. В нас є те, що завжди відрізняє від всіх інших – Лесина музика.
У. Т.: І що це за стиль? Як ви самі для себе його визначаєте?
Г.Т.: Зважаючи на те, що всі рамки жанрів давно вихолостили себе, як і самі жанри, і у жодний спосіб з нами не пов’язані, як, зокрема, й із тим, що ми наразі робимо, ми разом із Оксаною Забужко придумали назву TRANSFUSIONS: Sisters. Якщо ви хочете збагатити власне життя не лише на духовному, а навіть на фізіологічному рівні крові, то вам варто послухати те, що ми робимо.
У. Т.: Чи нескладно вам працювати такий тривалий час саме у форматі «Сестер»?
Г.Т.: Навпаки, саме Лесине відчуття й талант придумати гарну музику на кожен віршований рядок й вирізняє нас з-поміж інших. І те, з чим ми носимося як курка з яйцем – наша двоголоса дуетна форма, доволі рідкісна у світі і складна за виконанням та аранжуванням. Хоча ми не намагалися спеціально ускладнити собі життя – це просто стан душі. Взагалі-то ми абсолютно різні в житті, але на сцені повністю зливаємося. Мабуть, відпрацьовуємо дане Богом.
У. Т.: Чому саме Оксана Забужко?
Г.Т.: Забужко розривала нас давно своєю поезією. А щодо «Музею покинутих секретів», вірші з якого й використовувалися для «Дороги зі скла», можемо сказати лише одне: якщо ви освічена людина, дотична до культури і хоч трохи розумієте красу українського слова, ви просто не можете цього не прочитати. Прочитати ці вірші – це підняти себе за волосся над усіма планками, що обмежують вас. Пам’ятаю, ми прийшли до Оксани на презентацію книжки, в буквальному сенсі напали на неї й одразу почали писати. Навіть не запитуючи її, адже це як із коханням – не можна ж спитати людину, чи можна її полюбити? Тому все відбулося так, як мало.
Леся Тельнюк.: Дуже важливо, що поетичні тексти Забужко – з тієї поезії, яка взагалі не потребує музики для того, щоб звучати, як пісня. Саме з такими віршами й цікаво працювати, бо вони рівень світової літератури.
У. Т.: На якого слухача ви розраховуєте з цією програмою? Адже вона доволі вишукана. Чи зможе її зрозуміти масовий слухач?
Л.Т.: Дуже хочеться, щоб щонайбільше людей змогли вловити вітри нашої душі. І це вдасться, тому що в цій програмі вибрані вірші – дуже легкі для сприйняття. Тож навіть пересічний слухач все чудово зрозуміє та відчує. От забрати його від телевізора і посадити в зал – трошечки спочатку будуть конвульсії, але далі все буде гаразд. А якщо серйозно, то якраз ця програма дуже доступна, бо емоційний, образний ряди вистраждані кожним членом проекту, тому сказане таким незаштамповане. Попри позірну серйозність, наш меседж й у цій програмі, й загалом – болючий оптимізм. І це суголосно меседжу Оксани, яка навіть, коли говорить про трагічні речі, завжди зберігає віру в любов і краще. Тому «Дорога зі скла» – це не похмура констатація факту, а сходження вгору своєї суті.
У. Т.: Чи плануєте ви, враховуючи згадану вами кіногенічність вашої нової програми, робити відео на неї? Не лише кліпи, а й у перспективі саме стрічки, може, короткометражки?
Г.Т.: Власне, вже знятий презентаційний кліп на пісню «Нічні метелики», режисером якого є Олександр Усік.
А щодо стрічок, то, звісно, плани є, не хочеться поки конкретики, щоб не наврочити. В кіно все це прекрасно вкладається, але потрібна гарна, потужна ідея, ретельно вивірена та сформована. Адже це лише здається, що легко зняти короткометражку, особливо коли є гарна музика й асоціативний ряд. Бо ж завжди артисти українські грішать тим, що намагаються втулити в один твір будь-якого мистецтва понад дві – три ідеї, що дуже ускладнює сприйняття глядача. Інакше цю ваду можна назвати невмінням вибудовувати гарну форму для власної творчої ідеї. Адже дуже часто так буває – прекрасна ідея, власні переживання, але банальне невміння вкластися в хронометраж, визначену кількість кадрів. Власне, невміння висловити завершену думку.