Історія з появою на екранах «Змовниці» узагальнює весь жах нашого часу: коли гарне і правильне не може пробитися крізь стрункі шеренги глупоти і збочення. Відзнята ще 2009-го, вона лише 2011-го вийшла в США і, навіть маючи $25 млн бюджету, все одно провалилася в прокаті. У нас мала з’явитися взимку, і те, що ця стрічка таки вийшла у травні, – чи не диво. І той, хто так довго чекав на новий фільм славетного Роберта Редфорда, не буде розчарований. Рука 77-річного актора й режисера так само тверда, як і на дебютних «Звичайних людях» 1980-го.
Ба навіть сили в нього, здається, побільшало: «Змовницю» цілком можна назвати його найкращим фільмом за останні 20 років! Серйозна і складна, вона ґрунтовна й логічно вибудувана і при цьому не втрачає легкості та цікавості. А тема ж його така важка для сприйняття масового глядача, особливо, гадаю, для пересічного американця: не так судовий розгляд (чи має причетність до вбивць президента Авраама Лінкольна Мері Сурратт у чудовому виконанні Робін Райт), як зміна позиції і ставлення до неї її адвоката Фредеріка Айкена (фантастичний Джеймс МакЕвой). І тут важливим є те, що Мері – католичка.
Для протестантської більшості американців це вже непросто. А те, що герой, «правильний» американець, переходить врешті на бік «неправильної» католички, – взагалі крамола. Утім, Редфорд не перегинає палицю з релігійністю, левову частину часу приділяючи психологічним моментам зміни героя. Ця стрічка є дивовижною через усі деталі, а не лише через акцентовані штрихи: майже як «Нічна варта» Рембрандта, «Змовниця» важлива антуражем, простором, самим повітрям. Режисер «намалював» повноцінну багатофігурну картину того часу, де солдати, політики, свідки і звичайні люди переконливі й вагомі, а будинки та одяг відіграють роль не другорядну, а ледве не центральну, адже віра у фільмові ситуації, і такі складні, як у цій стрічці, починається з дрібного, як театр починається з вішалки.