З іншого боку, дехто із сербських експертів вважає: «Виглядає на те, що Ніколіч набрав більше голосів, ніж Тадич тільки тому, що багато людей були настільки впевнені у перемозі Тадича, що не прийшли на вибори. Тому що вони думали, що Тадич спроможний легко перемогти і без їхніх голосів. Явка виборців була низькою. Ці вибори були подібні до історії про черепаху і зайця. Заєць був впевнений, що здатен легко перемогти черепаху, і в середині гонки вирішив лягти трохи поспати. Черепаха й обігнала його під час сну».
Що означає для Сербії перемога Томіслава Ніколіча? Певною мірою повернення до часів Мілошевича і спробу реставрації політики Великої Сербії. Адже варто пригадати, що Ніколіч займав пост віце-прем’єра за часів колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича і свого часу навіть заявив, що віддав би перевагу союзництву з Росією перед членством у Європейському Союзі.
І хоча нині важко спрогнозувати, чи реалізуватиме він цей вибір, перебуваючи на посту президента Сербії, але той факт, що Томіслав Ніколіч уже проголосив, що має 25 травня намір взяти участь у з'їзді партії «Єдина Росія», промовисто говорить багато про що. «Мене запросили взяти в ньому участь, – підкреслив Ніколіч, – Це було ще до виборів, тому подивимося, змінює це щось чи ні. У будь-якому випадку я впевнений, що співпраця з Росією допоможе Сербії».
Варто пригадати, що Ніколіч уже неодноразово був кандидатом у президенти Сербії, а в 2004 і 2008 роках, він програвав Тадичу в президентській гонці. Звісно, що можна спробувати висунути аргументи з приводу того, що бідна, неосвічена і погано поінформована частина сербського суспільства проголосувала за реставрацію минулого, зробивши Ніколіча президентом.
Однак необхідно враховувати той факт, що нічого незвичайного немає у зміні чинного президента тоді, коли економічна криза ломиться до будинку. Досить лише поглянути на те, що трапилося перед тим з Ніколя Саркозі у Франції. Тому, можливо, не варто приписувати цим виборам більше, ніж вони означають насправді? Серби знаходяться від великим тиском економічних проблем, і це наочно відбилося на результатах виборів. Виборці усунули Бориса Тадича від влади через наростаючі економічні проблеми в країні, яку зачепила економічна криза в Європейському Союзі, вступити до якого прагне Сербія. Сербський електорат віддав перевагу змінам, зіштовхнувшись з високим рівнем безробіття, уповільненням економічного зростання і корупцією.
Але сербів не може не насторожувати те, що у теледебатах минулого тижня Томіслав Ніколіч заявив, що він хотів, аби Сербія перебувала однією ногою на Сході і однією ногою на Заході. «Я підтримую дводверну політику», сказав він, маючи на увазі, що президент Борис Тадич був зацікавлений тільки у нарощуванні більш тісних зв'язків з Вашингтоном і Брюсселем.
Деякі аналітики попереджають, що перемога Ніколіча може привести до політичного паралічу, коли парламент і президент представлятимуть два ворогуючі блоки. Але інші вважають, що таке протистояння здатне створити здоровий баланс сил і стати альтернативою авторитаризму Тадича останніх років.
Вибори пройшли у критичний момент для Сербії, яка отримала від Європейського Союзу статус кандидата у березні цього року. І щоб прискорити вступ Сербії до ЄС, Борис Тадич змушений був вдатися до жорстких кроків – арешту Младіча і поступок щодо Косово.
Однак політичні дивіденди Томіслав Ніколіч отримав на тлі загальної апатії і розчарування населення. Можна сказати, що на минулих президентських виборах у 2008 році серби проголосували за менше із двох лих, а тепер уже не зрозуміло яке зло менше. Ось так і вибрали нового президента, коли більшість відмовилася підтримати Тадича і проголосувала за Ніколіча, за принципом «буде, що буде». До того, серби дещо розчарувалися в самому процесі євроінтеграції, коли зближення з ЄС певною мірою, обернулося менш ласкавими «обіймами» Заходу і меншою його схильністю іти на компроміси. У зв’язку із кризою Євросоюз для багатьох сербів втратив свій яскравий глянець, і тому зближення з Росією розглядається, як намагання вирівняти ситуацію хоча б якимсь чином.
Під час передвиборчої президентської кампанії Ніколіч заявив, що «Сербія може виглядати по-іншому». Яким буде це «інше», покажуть його подальші дії вже на посту президента. Очевидно, що пересічні серби чекають від нього економічного зростання, збільшення числа робочих місць, розвитку всіх галузей промисловості і туризму (з урахуванням географічного розташування і краси природи Сербії).
Томіслав Ніколіч так довго добивався президентської посади, що не може не розуміти того, що від нього чекатимуть дуже багато. І тому йому сьогодні варто було б урахувати досвід батька реформації Китаю Ден Сяопіна. Який сказав одного разу: «Не має значення, чи є кішка чорною або білою, важливо, щоб вона ловила мишей».
Утім, перемога Ніколіча нині ставить більше питань, ніж дає відповідей. Як після цього Сербію будуть сприймати в Європі і на Балканах? Чи має він чітку економічну програму дій? Чи вправі він представляти нову Сербію на міжнародній арені, будучи вихідцем із політичного минулого?
Немов намагаючись відповісти на деякі із цих запитань, новообраний президент Томіслав Ніколіч після оголошення результатів голосування на виборах заявив: «Що я говорив, те й буду реалізовувати. Сербія не зверне з європейського шляху. Сербія хоче захистити свій народ у Косові й Метохії. Ці вибори не були референдумом щодо того, хто поведе Сербію до Євросоюзу, а хто ні. На цих виборах темою були внутрішні проблеми, створені Демократичною партією та Борисом Тадичем».
Звісно, що на початку свого президенства Ніколіч може усі свої прорахунки «списувати» на рахунок свого попередника, але довго тривати це не зможе. Адже від зміни сил на політичній арені Сербії проблеми автоматично нікуди не зникнуть, а питання Косово й Метохії неможливо вирішити лише одними деклараціями.
Не можна виключати, що Ніколіч зробить спробу поставити перед світовою спільнотою питання про поділ Косово, і це буде здатне певною мірою відволікти сербське суспільство від тих нагальних питань, які обов’язково виникатимуть з перших же днів роботи нового президента. Однак у Євросоюзі ці нові сербські ініціативи здатні сприймати негативно, що, у свою чергу, гальмуватиме поступ Сербської держави до ЄС.
Загалом Сербія вступає у зовсім інший політичний період, який може бути дуже бурхливим. І дуже важливо, аби у Томіслава Ніколіча вистачило державної мудрості, щоб вибирати правильні рішення. Бо попри все, серби підтвердили історичний урок демократії, що діючий уряд може не тільки перемогти, але й програти. Хоча це саме стосується і нового уряду.
Для нового президента, якщо він хоче, щоб в Сербії його пам’ятали як справжнього національного лідера, існує лише одне серйозне завдання: створити правову державу. І якщо це вдасться здійснити, то тоді не буде проблем ні з економікою, ні зі створенням нових робочих місць, ні з злочинністю чи корупцією. Тому, що усі ці проблеми (як і багато інших), здатна вирішувати правова держава і відповідальна влада.
Попри зміну сербського керівництва, варто зазначити, що після отримання статусу кандидата у члени Євросоюзу можливості Сербії вибирати чи змінювати напрямок є обмеженими. Схоже, що Сербія знаходиться на колії, з якої неможливо повернути – стрілки немає. До того ж це дуже вузька колія. Але все-таки важливо, кого Сербія обрала. Очевидно, що від цього залежать не тільки стратегічні рішення, а й різниця у тактиці і в методах здійснення певних цілей. Скоріш за все Томіслав Ніколіч, принаймні, перший час намагатиметься проводити «дводверну» політику, і намагаючись спиратися на Росію, прямувати до Європейського Союзу і НАТО.
Необхідно враховувати той фактор, що Ніколіч успадковує масу найважчих проблем, головна із них, як уникнути катастрофічної кризи, яка вже маячить на сербському порозі. За таких обставин політичні еліти, аби не повторити сумного прикладу Греції, мали б подумати над тим, як найшвидше сформувати дієздатний уряд.
Як вважають сербські експерти, в умовах політичної напруженості і розбіжностей, для мирного політичного співіснування і стабільності, варто було б розглянути варіант формування уряду національної єдності. На основі створення коаліції між Сербською прогресивною партією Томіслава Ніколіча і Демократичною партією Бориса Тадича.
У такому разі виникає своєрідний політичний тандем: Ніколіч – президент, а Тадич – прем’єр-міністр. Таким чином було б можливо уникнути продовження гострого політичного протистояння у Сербії і направити усі політичні зусилля у конструктивне русло.
Очевидно, що потенціал для створення такого політичного тандему існує. Однак для цього обом провідним сербським політикам необхідно переступити через минулі образи і непорозуміння, та спробувати використати увесь свій творчий політичний потенціал на користь і згуртування сербської нації. Чи вистачить державної мудрості в обох сторін для прокладання мостів порозуміння – покаже лише час. Але серби мають зробити усе від них залежне, щоб ситуація в країні не пішла сьогодні по грецькому сценарію…