Історія про те, як кілька днів тому в центрі столиці викрали жінку, котра вийшла після зустрічі з чиновницею КМДА, набирає обертів. Стали відомі деталі викрадення, деякі зацікавлені особи й, певна річ, передумови. Про все це на прес-конференції розповіли сама жертва викрадення й один із братів Капранових Віталій. На жаль, представники інших зацікавлених сторін на прес-конференцію не з’явилися, тому розповідь, безумовно, буде неповною. Хоча водночас, може, якраз задля того щоб приховати суттєві деталі цієї історії, зацікавлені особи і проігнорували спілкування з пресою і не схотіли викласти власну думку. Хоча й слізно обіцяли.
Попри те, що жертва злодіїв на волі і всі начебто живі та здорові, ця історія варта того, щоб набути якнайгучнішого розголосу, позаяк причетна до неї людина, яка, зважаючи на свою посаду, мала б бути взірцем чемності, інтелігентності, культурності, бо хоч там як, а Голова управління культури КМДА освоює величезні кошти, що належать київській громаді. Ім’я її Світлана Зоріна.
Як уже раніше повідомлялося у ЗМІ, після зустрічі з чиновницею КМДА Світланою Зоріною зникла, а, точніше кажучи, була викрадена співпрацівниця братів Капранових Галина Головачова, яка є арбітражним керуючим у справі про банкрутство ТОВ «Міжнародна книга», яким володіла і яке досі очолює Зоріна, суміщаючи цю посаду із посадою в КМДА. Причиною зустрічі стало повернення боргу в 300 тис. грн, які компанія Зоріної була винна братам Капрановим. За твердженням Віталія Капранова, фірма голови управління КМДА взяла в борг під реалізацію книжки і розчинилася в повітрі – ні книжок, ні грошей, ні фірми. Після численних прохань повернути позичене Зоріна таки погодилась зустрітись – і на переговорах домовились, що грошей вона віддасть лише частину, але питання буде закрито остаточно. Власне, Галина Головачова якраз і пішла того злощасного дня до Зоріної забирати те, що Капрановим завинили, навіть не сподіваючись, що обумовлена раніше процедура переросте у справжню детективну історію.
Ті, хто все ще переконаний, що чиновникам в Україні можна вірити і довіряти, хай дуже уважно прочитають викладену нижче інформацію, майже дослівно записану з вуст Галини Головачової.
«Після зустрічі зі Світланою Іванівною ми спустилися в кафе, де вона мені передала кошти, про які ми попередньо домовлялися, в рахунок погашення свого боргу перед кредитором. Я взагалі ні про що не підозрюючи, вийшла з кафе і попрямувала до машини. Грошей я не рахувала, бо це було незручно робити в кафе…
Я попрямувала до автомобіля, в ньому мене очікувала моя подружка. Побачила, як у мій бік іде чоловік і подумала, що це якийсь такий сценарій викрасти сумку. Тому що він ухопив за сумку, відтак за руку, потім з’явився ще один чоловік. Вони стисли мені руки. В мене в руках був телефон, його зразу забрали. Я не могла зрозуміти, що відбувається. Побачила, що ще двоє чоловіків підійшли до автомобіля і розмовляють із подружкою. Потім з’явилося ще багато чоловіків, як мені здається, із добрий десяток. Мене провели на літню площадку кафе, де до мене вже підійшов слідчий і показав документ. Сказав, що мене підозрюють у отриманні хабара і спитав, чи отримала я будь-які гроші. На що я, звичайно, відповіла, що отримала. Він запропонував мені добровільно віддати гроші, тож я їх і віддала. Потім розпочалась процедура перераховування. Ці гроші були мічені якоюсь фарбою. На руках у мене цієї фарби не виявили, оскільки я реально не відкривала цей згорток. Процедура тривала близько трьох годин.
Як виявилось пізніше, у подружки теж забрали телефон і наказали сидіти в машині й не рипатися. Мій телефон лежав переді мною біля слідчого, і весь цей час мені телефонувала дитина. Я слідчого благала дозволити відповісти. Казала йому, можете самі тримати слухавку і заберете її, коли захочете, я просто скажу, що в мене все гаразд, я на роботі. Просто дайте мені відповісти на цей дзвінок. Мені було відмовлено.
Це тривало дуже довго. Потім він ще складав протокол огляду. Я його відмовилася підписувати. Мотивуючи тим, чи можу я зв’язатися з якимсь адвокатом. Мені сказали, що «адвоката ти побачиш доби за три». Після цього, коли уже протокол підписали всі оці люди, я побачила, що моїй подружці віддали телефон, але мені наказали розвернутися до стіни і дивитися в стіну, бо їм здавалося, що ми знаками можемо передавати якусь інформацію одна одній.
В цей час до подружки приїхав чоловік на автомобілі і я попросила слідчого, щоб він дозволив мені віддати їй ключі і техпаспорт від автомобіля. На що він сказав, що автомобіль мій конфісковано. Мене посадили у мій же автомобіль на пасажирське сидіння. За кермо сів один із чоловіків з правоохоронних органів. На заднє сидіння – ще один. Подружка весь час намагалася дізнатися, куди ми далі їхатимемо. Інформації про це не давали, і подружка з чоловіком спробували їхати за нами, щоби принаймні дізнатися, куди мене забирають.
Те, що далі відбулося, взагалі ні на що не схоже. Водій мого автомобіля набрав своїх колег з правоохоронних органів, вони всі на автомобілях приїхали, і сказав, що в нас хвіст ззаду, його треба позбутися. «Так що ти давай його підрізай, перекривай йому дорогу. Його треба терміново позбутися». Всі розмови з представниками правоохоронних органів, коли вони ставали не офіційними, були просто страшними. Жодного людського слова, суцільні мати. Я побачила, як ззаду машина починає підрізати автомобіль, в якому їхала подружка з чоловіком. Врешті-решт перегородили дорогу, а на моєму автомобілі почалася просто погоня. Він їхав на червоне світло, на цеглини. Я не знаю, чому так треба було, щоб люди не могли зрозуміти, де я знаходжуся?
Під час того, як ми їхали, мужчина на задньому сидінні запропонував віддати йому мою сумку з речами. Я спочатку спробувала відмовити, але це не вдалося тому, що він забрав її силоміць. Він дістав всі мої речі, читав мій щоденник, перерив в машині все, що можна було. За той час ми під’їхали до прокуратури Оболонського району, і там у дверях я зустрілася з Зоріною. Вона якраз виходила звідти.
Потім у прокуратурі зі мною по черзі говорили напевно всі причетні до цього особи. Казали, що бачать, що людина я порядна, ніякий не злочинець і «давай, ти скажи, що ти від Капранових і все». Кожен гнув якусь свою лінію, але з такими нібито добрими намірами. Але основним, що там звучало, було те, що в мене лише один шанс сьогодні потрапити додому, – це написати явку з повинною. В інакшому випадку мене затримають на три доби, і коли я зараз почну комедію з адвокатами, то так і станеться. Адвоката я побачу щонайменше за три дні, випустять мене, і то не факт, через три дні. Знаючи, що в мене вдома дитина, невідомо з якими думками після всіх тих дій у прокуратурі, вони вимкнули мій телефон взагалі. І я, навіть знаючи, що можу собі цим заподіяти шкоду, свідомо пішла на те, що написала цю явку з повинною, і вирішила, що вже потім вирішуватиму проблему, радитися з юристами, а зараз мені просто необхідно опинитися вдома.
Документи оформляли довго. Пояснення писав слідчий. Потім дав мені, щоб я кілька разів прочитала і сказала все те саме на камеру. Все це довго тривало. І я була в такому важкому психологічному стані, що в мене навіть зараз ці спогади ніби не зі свого життя, а після перегляду фільму.
Відпустили мене після 11 години вечора. З усіх численних документів, які я підписувала, останній був документ про те, що я ознайомлена зі своїми конституційними правами і під диктовку уже слідчого я написала, що відмовляюсь від адвоката і так далі, і так далі. Після цього мені віддали телефон і дозволили подзвонити дитині».
Отака от історія. Висновки кожен зробить самостійно, але, як зазначив Віталій Капранов, коли працівники правоохоронних органів починають шантажувати жінок дітьми – то це вже гестапо.
Хто читав спогади людей, яким вдалося пережити страшні роки сталінських репресій і вирватись з лабет смерті, мабуть, побачить у нинішній історії вельми багато схожості з тими часами, а головне, дух системи, метою якого є принизити людину, зламати і перетворити на слухняний організм, із яким можна робити все, що заманеться.
Та повернімося до іншої нашої героїні Світлани Зоріної. Якщо все сказане Галиною Головачовою є правдою, то з її розповіді випливає, що весь цей жах влаштувала для неї саме Голова управління культури КМДА. Ключове слово тут «культури». Ціна питання навіть не 300 тис. грн., які фірма Зоріної заборгувала братам Капрановим, а всього лишень 160 тис. відкупних, на які під час переговорів погодилися кредитори.
Як пообіцяв Віталій Капранов, ця справа організаторам з рук не зійде. Найперше – вона набуде щонайширшого розголосу. Громадськість має знати, як вирішуються справи в Київській міській державній адміністрації. Вже оскаржено дії прокуратури і слідчих, які робили затримання. Зокрема, оскаржила ці дії подруга Галини. «Тому що налітати на вулиці на людей забирати в них телефони і казати сидіть тихо – не годиться, – впевнений Віталій Капранов.»
Також брати Капранови мають намір звернутися до прокуратури міста Києва з заявою про те, що Світлана Зоріна суміщає дві посади, що підпадає під дію закону про корупцію, а також, згідно з виписками банку по рахунках її фірми, може бути причетною до цілої низки господарських злочинів. За твердженням Віталія Капранова, проаналізувавши банківські виписки, юристи дійшли висновку про наявність в них значної кількості сумнівних операцій, які мають ознаки відмивання грошей, а відповідно мали би зацікавити податкову міліцію. «Ми будемо вимагати покарати цих людей, які викрали, а ми наполягаємо що це – викрадення, Галину Головачову і звертатимемося до правоохоронних органів з заявою про корупцію і відповідно злочини господарського характеру, які вона (Зоріна) вчинила.
І наостанок про головне. «Ми не діти і ви не діти, – каже Віталій Капранов, – і ви чудово знаєте, як працює наша податкова і прокуратура, ви знаєте, що порушити справу коштує грошей і закрити справу – також. Ви чудово знаєте, що Зоріна відкупиться. Тому ми звертаємось публічно до прокуратури і податкової з вимогою, щоб сума хабара, яку вони отримають від Зоріної, була більшою ніж 300 тис. грн. Чому так? Щоби всі зрозуміли, що невигідно застосовувати подібні схеми. Щоби всі зрозуміли, що вигідніше домовитись із кредитором і погасити борг, ніж застосовувати незаконні схеми з залученням до них прокуратури. Отже, ми офіційно звертаємось до цих органів і говоримо, ви все одно візьмете з неї хабара, але оцей хабар має морально підтримати клімат у країні. І це він може зробити сумою. І оприлюднення цього факту дасть змогу решті бізнесменів замислитись, що вигідніше – чесно платити борги чи намагатися купити слідчого, чи прокурора для того, щоб він налякав».