16 травня офіційний Брюссель в особі віце-президента, верховного представника ЄС з міжнародних справ та політики безпеки Кетрін Ештон оголосив призначення 15 нових голів делегацій Європейського союзу у світі та двох заступників місій. Нові призначення відбуваються в контексті кадрової ротації-2012, і стосуються 7 кандидатів з дипломатичних представництв країн-членів ЄС, 8 осіб із зовнішньополітичної служби, та 2 – з Єврокомісії. Зокрема на посади керівників представництв ЄС у Києві та Ер-Ріяді було призначено двох поляків – Яна Томбінського та Адама Кулача. Каденція нинішнього посла Євросоюзу в Україні португальця Жозе Мануеля Пінту Тейшейри, який очолював місію останні 4 роки, з жовтня 2008-го, збігає влітку цього року. Надалі він очолюватиме представництво ЄС у Кабо-Верде, острівній державі біля західного узбережжя Африки.
Новий керівник посольства ЄС в Україні Ян Томбінський має репутацію одного з найкращих нинішніх польських дипломатів з понад 20-річним досвідом роботи у різних європейських країнах. Його дипломатична кар’єра розпочалася у 1990-х, за часів першого міністра закордонних справ незалежної Польщі Кшиштофа Скубишевського. У 1990-1996 обіймав низку посад (від другого секретаря посольства до Повноважного радника-міністра) у посольствах Республіки Польща у Празі та Любляні. Потім два роки був послом Польщі у повоєнній Боснії та Герцоговині. З 1998 по 2001 рік працював у МЗС Республіки Польща, зокрема був радником у кабінеті міністра закордонних справ Броніслава Геремка, опікуючись питаннями закордонної політики стосовно всіх країн Європи. Понад 5 років (2001-2006) був послом у Франції. З 1 лютого 2007 року і донині отримав посаду постійного представника Польщі у Євросоюзі, яка є однією з ключових для польської дипломатії, оскільки відіграє роль своєрідного «міні-МЗС» Польщі у Європейському Союзі.
Новий посол ЄС в Україні має історико-філологічну освіту, вільно володіє французькою, словенською, чеською, англійською та німецькою мовами. У кращих традиціях польських дипломатів має низку праць, присвячених новітній історії Польщі та Європи. Цікавою деталлю постаті Яна Томбінського є те, що у 1989 році він був творцем і президентом Асоціації з євроінтеграції у Кракові (першої подібної інституції у Польщі), а також членом апеляційної комісії профспілки «Солідарність» у Ягеллонському університеті. Він є яскравим представником типу «тихого», на диво непублічного дипломата, який не тішив ЗМІ різних країн інтерв’ю та коментарями з різноманітних приводів.
Ймовірно, що призначення поляка Томбінського на посаду голови представництва ЄС у Києві з-поміж 5 претендентів, більшість з яких була британцями, багато в чому продиктоване його роллю у підтримці євроінтеграційних процесів України під час головування Польщі у Раді ЄС в другій половині 2011 року. Також цей дипломат має досвід того, яким чином країна виходить зі стану колапсу (на прикладі Боснії та Герцоговини) чи наближається до євростандартів (приклад Чехії).
Для поляків це призначення є ще однією зовнішньополітичною перемогою, своєрідним кредитом довіри з боку керівництва Європейського союзу, визнання їх головними спеціалістами з українських проблем, своєрідного лідера східної політики Європейського Союзу. Таким чином керівництво Польщі здобуває ще один невеличкий, але все ж таки реальний важіль у справі лобіювання євроінтеграції України та питань Східного партнерства. Сам дипломат у єдиному, даному після офіційного оголошення його місію до України, коментарі для RMF 24 оцінив своє нове призначення як «суму того досвіду, здобутого протягом 22 років у МЗС, але також як вираз того, що поляки у структурах ЄС, у тим, як Союз вибудовує свою політику, починають цінуватися як істотні співавтори».
Каденція Яна Томбінського розпочнеться у вересні цього року, незадовго до парламентських виборів в Україні. В його особі вона отримує небайдужого спостерігача, який, радше за все, чітко усвідомлює непросту ситуацію в ній, що й близько не скидається на умови, близькі до стану, який ЄС може толерувати. Зокрема йдеться про вибіркове правосуддя та політичні переслідування, порушення свободи слова та мирних зібрань, корупцію та олігархізацію влади, єдиною зовнішньополітичною преференцією якої є не дотримання інтересів та здобуття вигод для українського народу, а побудова умов задля задоволення своїх приватних меркантильних потреб. Це своєрідний сигнал, що об’єднаній Європі глибоко не байдуже, що відбувається з її найбільшим (після Росії) східним сусідом. Питанням лишається, чи вдасться цьому «тихому» дипломату оптимально спрацювати в умовах українських реалій, і зробити усе можливе, аби Україна до кінця не скотилася до стану політично та економічно ізольованої диктатури типу Білорусі або переорієнтуватися на московський Кремль, що непокоїть як Брюссель, так і офіційну Варшаву.