Back to 50th
Музичний стиль рокабіллі виник у США у 1950-х роках. Це – розрахований на білу публіку різновид рок-н-ролу, який зазнав сильного впливу блюзу та кантрі. Особливо останньої, адже, власне, термін «рокабіллі» походить від слів «рок» та «хілбіллі» (що є фактично одним із синонімів слова «кантрі»). Нинішні поціновувачі рокабіллі вдягаються так само, як їхні американські колеги з минулого.
«Рокабіли носять джинси з закотами, високі черевики, джинсові та шкіряні куртки з нашивками, – розповідає Олександр. Інша важлива деталь – помпадур – так називають укладену за допомогою бріоліну ретро-зачіску. Дуже жіночно вдягаються дівчата – тут і квіти у волоссі, і сукні зі спідницями-дзвіночками, й панчохи…
Дещо інша річ – сайкобіли. Адже сама «саєчка» – це вже не просто поєднання року та кантрі, а більш агресивна та швидка музика, мікс рокабіллі та панк-року. Теми пісень переважно фантастичні, потойбічні. Чималий вплив на сюжети пісень мали трешеві фільми жахів, бум, який припав саме на 1980-ті. Відображено це і на вбранні – та сама ніжна дівоча сукня може бути вкрита черепками замість квіточок. А хлопець може вдягнути й майку із зображенням зомбі.
«Сайко – це й у одязі деяка суміш з рокабіллі та панком, – пояснює Олександр. – Поголені скроні, заклепки, джинси варені…»
Конкурс Елвісів
Коли вся ця компанія збирається біля клубу на околицях столиці – уваги місцевих мешканців не уникнути.
«На попередньому фестивалі гопники причепились до дівчинки на вулиці, мовляв, чого вона вдягнена так, наче скористалась машиною часу, – згадує Олександр. – Обступили її. Але охорона клубу все вирішила швидко, нам навіть втручатись не довелося».
Але здебільшого, кажуть хлопці, люди у нас в Україні веселі. «Якось купували пиво з друзями, то місцеві хлопці запитали: «У вас що конкурс Елвісів?», – усміхається Тюлень із Москви.
«Рокабіллі та сайкобіллі – це мелодійна та весела музика, яка має сильний позитивний заряд емоцій, – пояснює свій візит на столичний фестиваль Костянтин із Одеси. – Під неї я готовий зробити будь-що! Це добра музика для поганих хлопців».
Сергій на «Украбіллі Вибух» потрапив уперше, прийшов із друзями. «Я відкрив для себе новий шар культури, – зізнається він. – Дуже радий, що, попри культ попси, у Києві влаштовують такі заходи, на яких можна послухати якісну живу музику. І, маю зізнатись, дуже сильне враження справляє сама атмосфера 1950-х, почуваєшся героєм старого фільму».
«Такого заходу в Москві я й уявити не можу, – ділиться враженнями Тюлень, який приїздить на фестиваль щороку. – До «Вибуху» всі готуються, як до свята, заздалегідь. Беруть відпустки, збирають гроші. Дівчатка готують сукні, мужики голять потилиці та розминають печінку. Цього року все було, як завжди, на висоті. І ми вже чекаємо наступного року. Вже не можу дочекатися, які гурти привезуть!»
Цього року гуртів на фестивалі, який тривав три дні, було аж 21. А починалось все інакше…
Що буде завтра
«Перший «Украбіллі Вибух» відбувся у квітні 2005-го. Того року, трохи раніше, 8 січня, ми провели першу тематичну вечірку під егідою украбіллі, – згадує Олександр «Тварина» Кравченко, один із організаторів фестивалю. – І після кількох концертів захотілося чогось масштабнішого. Так постала ідея нинішнього фестивалю».
Перший фест, розповідає Олександр, був зовсім інакшим. «Ми розвиваємося з кожним роком, – каже він. – Для прикладу, на першому фестивалі було вісім українських гуртів, і один – із Москви. Цього року дійство тривало три дні, у ньому взяла участь 21 група з іменитими тематичними хедлайнерами з різних країн». Географія учасників заходу не обмежилася Росією та Україною, адже були присутні виконавці й із Великої Британії, Бельгії, Данії…
Відомі гурти з радістю погоджуються виступити перед київською публікою. Труднощі полягають у зовсім іншому. «Головною проблемою є брак стабільності в країні, – каже організатор. – Не знаєш, що станеться завтра, а фестиваль треба планувати на рік уперед. Але якось нам це вдається. Ентузіазм здатний творити дива!»