Час і спокій
Штрафи були й раніше, розповідає представник мистецького угруповання Street Art White Boys. «Але на цьому рівні, принаймні раніше, міліція рідко доводила справу до адміністративного суду. Адже система корумпована. Питання зазвичай вирішувалось на місці стягненням неофіційних штрафів. Зазвичай домовлялись за кілька сотень гривень», – каже хлопець.
Бували, щоправда, і винятки. «Зараз, згідно з рішенням суду, я винен 385 грн. Але штраф досі не сплатив».
Графітчиків хлопець поділяє на дві категорії. Перші, на його думку, малюють задля того, щоби скоїти акт вандалізму. «Це своєрідний екстрим, кайф, адреналін, – пояснює він. – Люди ставлять собі за мету зробити щось заборонене й бунтівне. Але я не знаю, чи це можна вважати мистецтвом», – зауважує хлопець.
Друга категорія – люди, які малюють, щоб створити щось естетичне. «Вони мають інші пріоритети ніж ті, хто малює стихійно. Для них важлива якість роботи, яка досягається часом і спокоєм».
«Зараз у Києві є місця, де міськадміністрація дозволила малювати. Там міліція не причепиться. Також людина завжди може у приватному порядку домовитися з власниками стіни чи добитися дозволу намалювати у певному місці у міськадміністрації, – розповідає художник. – Отримати цей дозвіл дуже важко, це забюрократизована процедура. Треба, зокрема, надати ескіз, який оцінюватиме спеціальна комісія».
Тому сам хлопець дозволу під конкретне місце жодного разу не отримував. Але водночас намагається малювати на «легальних» стінах. «Якщо людина хоче малювати, їй пофіг, що стіна легальна, вона не буде принципово проти цього, – зауважує він. – Графіті з’являється у агресивному соціальному середовищі і завжди переслідувалось. У Нью-Йорку свого часу була кримінальна стаття за графіті; були графітчики, яких поліція забивала до смерті. І навіть це нікого не зупинило».
«Єгор Лєтов казав, що рок-н-рол був лише тоді, коли за нього розстрілювали на місці», – проводить паралель хлопець.
Аби не зашкодити
Такої ж думки й російський «колега» Славута – Тимофій Радя з Єкатеринбурга, відомий вуличний художник, роботи якого потрапили до збірки Toshen.
«Коли я малюю, завжди намагаюсь обрати якусь розбиту чи покинуту стіну. Якщо напис робиться на рекламному щиті, фарбую його так, щоб фарба не потрапляла на рухомі механізми, – зізнається він. – Мені неприємно думати, що через мій проект хтось «попаде» на великі гроші. Утім, якщо проект справді цікавий, то навіть цим можна знехтувати».
Нині, розповідає Тимофій, у Росії за малювання на стінах в адміністративному порядку зазвичай треба сплатити 1500–3000 руб., тобто близько $50–100. «А інколи поліція просто відпускає, – додає він. – Великий штраф можна отримати лише через суд, якщо власник подасть позов».
«Але більшість графіті у будь-якому місті, на мою думку, до «цікавих проектів» не належать, – каже Тимофій. – Мабуть, ініціатива українських депутатів встановить певні межі. І водночас залишиться купа місць, де можна буде малювати, і ніхто не спіймає».
«Не думаю, що такий закон в Україні буде ефективним. Сума, звісно, велика. Але є люди, яких це не зупинить», – розмірковує росіянин.
«Якщо вони додумаються схвалити цей документ, нехай для початку оштрафують художників Чокурчинської печери!», – обурюється одеський графітчик Юра.
Зайвий привід збивати гроші
«Вулиці – це простір, який належить усім. Контролювати графіті неможливо, – впевнений киянин Гомер, ім’я якого тисячі людей щодня бачать на стінах міста. – У людини від природи закладена така моторика рук – щось зображати. Гопники на районах малюють назви своїх улюблених гуртів, залишають послання коханим дівчатам напроти гуртожитків… І жоден закон це не зможе контролювати».
«Подібний закон – зайвий привід збивати гроші, – переконаний він. – Це дурний податок, бозна на що. У Європі така практика популярна, тому що ситуація надто гостра. А в Києві навіть проблеми графіті як такої немає. І вулиці не стануть чистішими, як було, так і буде. Людей, які належать до субкультури графіті, ніщо не зупинить, їм байдуже до законів. Можна було б припустити, що люди стануть злішими й малюватимуть більше, але теж навряд».
«Знайдуться цапи-відбувайли, які потраплятимуть до рук ментів, – каже вуличний художник. – І зросте розмір нелегальних штрафів. На скільки саме – не знаю. Раніше можна було домовитись за сотню – дві».
Реальних «легальних стін» для графітчиків Гомер у столиці не бачить. «Це хіба що стіни, на яких свого часу проводились фестивалі графіті. На них були отримані дозволи. Але потрібні нормальні великі площі, де можна було б малювати».
Влада мала б запропонувати такі майданчики, вважає Гомер. А, крім того, зайнятись чимось більш важливим. «Андріївський узвіз розвалили на легальних підставах. І це справді проблема, – каже він. – Боролись би радше з тим, що балкони «оздоблюють» пластиком та вагонкою – це псує вигляд міста».
Все сіре й понуре
«З одного боку, я підтримую чистоту вулиць, адже часом на стінах пишуть дуже непристойні для моральної людини речі, – коментує молодий київський режисер Андрій Приймаченко. – А з іншого – всі розуміють, навіщо наша так звана влада це робить. На що будуть спрямовані гроші, отримані за рахунок тих штрафів?»
«Мені хотілося б, щоб місто ставало кольоровим і гроші зі штрафів пішли саме на це, – пояснює Приймаченко. – Щоби держава у всіх кутках країни залучала професійні команди художників для прикрашання наших вулиць. От живу я на Борщагівці – все сіре й понуре. А якщо взяти й розмалювати весь будинок – буде класно. Я прихильник методу не заборони, а зустрічних пропозицій. Краще б оголосили тендер на, так би мовити, «позитивацію вулиць!»
«Бидло, яке розмальовує стіни матюками, від штрафів нікуди не подінеться. Це не законами виправляється. Допоки люди не зрозуміють, що все навколо – це їхній дім, нічого не зміниться», – додає режисер.
«Мені подобається графіті. Я вважаю, що вуличне мистецтво давно вибороло собі місце в історії, – розмірковує соліст столичного гурту People Like Lemmings Дельфа. –Бенксі, Шеперд Фейрі, СпейсІнвейдер починали на вулицях і розкрутили свої роботи до рівня знаменитих аукціонів і галерей. Звісно, скептики скажуть, що це вже не вулиця, а бізнес. Але починалося все просто. Штрафи – це смішно. Чому б не виділити спеціальні квартали, де художники легально могли малювати те, що вважатимуть за потрібне? Це ж незабаром стане частиною історії міста. І туристи із задоволенням відвідуватимуть такі місця і фотографуватимуться.
Погляньте на ролики пострадянських команд НАВІЩО, СНТ. Це шедеври! Розмалювати величезний білборд на даху біля Кремля – це рівень. А штрафи? Нехай будуть, якщо це досі вважається вандалізмом. Але я вас запевняю, це ніколи нікого не зупиняло і не зупинить у майбутньому».