Вистава, як і самі п’єси Леся Подерв’янського, легко заводять на тонку межу – де зображення дійсності, а де її викривлення? Що є сміхом, а що – потуранням глупоті? Безперечно, п’єси, які двадцять з гаком років тому були андеграундним контркультурним явищем, а нині поставлені на сцені модного закладу (концерт-хол «Кристал»), вже є певним викривленням. Подерв’янський у своїх інтерв’ю часто наголошує, що його п’єси про вічне. Можливо, тексти драматурга ще будуть по-новому осмислені та здобудуть нове коло поціновувачів. На останню ж виставу прийшли переважно ті, хто знають напам’ять Подерв’янського ще з касетних записів. Вічними залишаються його персонажі, смаковита мова, наскрізна вульгарність та вражаюча розкутість її проявів. Таким люблять Подерв’янського і цитують в унісон акторам.
Вистава «Сни Васіліси Єгоровни» складається з семи коротких п’єс, які не переплітаються між собою та є окремими актами одного великого дійства: «Васіліса Єгоровна і мужичкі», «П’ять хвилин на роздуми», «Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, б…», «Діана», «Нірвана, або Альзо шпрех Заратустра», «Остановісь, мгновєніє, ти прекрасно» та «Король Літр». Постановник – українсько-німецький режисер Андрій Крітенко, котрий торік ставив «Павліка Морозова». Сценографія переважно побудована на відеопроекції: неонові таргани, що бігають по стінах, вогонь, кадри дикої природи, що, напевне, посилюють дикий характер усього дійства. У паузах між п’єсами атмосферу розряджає співачка Alloise (Алла Московка), екс-солістка гурту Gorchitza, вона ж Корделія у «Королі Літрі».
Читайте також: Ексклюзивне інтерв'ю Леся Подерв'янського Тижню
Акторами режисер Крітенко полюбляє запрошувати аматорів, як це було з «Павліком Морозовим». І тут варто визнати, це далося взнаки. Бажання уникнути академічних акторських кліше привело до тих самих кліше у людей непідготовлених. Микола Вересень, завжди цікавий на телебаченні, на жаль, не викликав інтересу на сцені. Намагаючись відійти від характерних йому манер, він не знайшов себе в заданих характерах, а відомі слова з тексту, які ось-ось мали вистрілити черговим жартом, почасти чахнули в його репліках. Увага трималась здебільшого на грі акторів Олега Примогенова, Євгена Капоріна та Андрія Середи (соліст гурту «Кому вниз»). Тут слід наголосити на увазі публіки, яку ще треба утримувати, позаяк для вдумливої акторської гри, якою можна було би насолоджуватися, треба добряче попрацювати. Але таланти, безумовно, виблискують. Андрій Середа приємно радує вже в першій сцені (п’єса «Васіліса Єгоровна і мужичкі»). Його коротка й мовчазна поява заступає десятки витончених реплік і хвацьку біганину інших. Євген Капорін наостанок підживив увагу публіки ексцентричним виконанням ролі Йоріка у «Королі Літрі», з судомної мімікою та холеричними рухами, діставши похвальні коментарі: «Харашо пацан іґраєт».
У таких нетривалих моментах, коли виникала справжня взаємодія та зав’язувалася гра, народжувалась власне вистава. Інакше дійство ледве дотягує до самодостатнього театрального явища. Поза текстом важко вести мову про його театральну цінність.
Вистава поміщена у нетеатральне середовище – це цікавий експеримент. Абсурдистський характер спектаклю ще більше підкріплюється у симпатичному просторі «Кристал-холу». Це додає розважливості, але перетворює її на звичайну сміховину без мети і належних засобів. Так і напрошуються слова Адама Жоржовича (Микола Вересень): «Ето п…ц»!