При вході на третій поверх Дому вчителя в Києві, де 30 березня відбувався ХІ з’їзд партії «Батьківщина», стояв стіл реєстрації журналістів, а на ньому в два стоси лежали роздруківки вітальних листів. Один лист 33був підписаний головою Європейської народної партії Вільфрідом Мартенсом. Другий – Германом Грьое, генеральним секретарем правлячої в Німеччині Християнсько-демократичної партії.
В обох документах йшлося про те, що судовий вирок Юлії Тимошенко «неприпустимий». Пан Грьое також прямо «вимагав» від Віктора Януковича (якщо вірити перекладу) звільнити Тимошенко та інших «політв’язнів». Пан Мартенс вимог не ставив, але натомість «від імені Європейської народної партії» висловлював «підтримку «Батьківщині» у виборчій кампанії 2012 року».
На з’їзд «Батьківщини», як на свято
– Солідніше, ніж у «регіоналів», – зауважив один з журналістів. Очевидно, він натякав на нещодавній з’їзд Партії регіонів, котра отримала привітання хіба що від «Єдиної Росії» та геть уже сумнівних азійських режимів.
В усьому іншому, щоправда, з’їзд партії Тимошенко вигадав набагато бліднішим, ніж помпезні заходи владної партії. Скромний Дім учителя – не рівня ні палацові «Україна», де біло-сердечні проводили з’їзди під час прем’єрства Юлії Володимирівни, ні навіть Виставковому центру на Броварській, де з деяких пір у хай-тек антуражі збираються «багнети» Януковича. Замість десятків супердорогих іномарок – купка студентів, що з ганку розмахували партійними прапорами. Зо три сотні делегатів у залі. Й цілковите нерозуміння більшістю з них, що, власне, відбувається.
Ті, що пройшли крізь відбір
Офіційної акредитації на захід не проводилось. Водночас журналістів, що прийшли, вільно допускали практично скрізь. Чутки про підготовку з’їзду ходили з кінця минулого тижня, але подібний рівень організованості підштовхував до думки, що об’єднання опозиції на ньому зафіксоване не буде. Хоча офіційною причиною зібрання було саме воно.
За кілька хвилин по одинадцятій ранку до зали зайшли лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк, його стратег-фінансист, народний депутат Микола Мартиненко, лідер партії «За Україну» В’ячеслав Кириленко, голова Народного руху Борис Тарасюк, та – окремо – Олександра Кужель, котра останнім часом проголошує надзвичайно антивладні тези. Щоправда, Олександра Володимирівна негайно сіла в одному з перших рядів і так і не піднялася до кінця з’їзду, час від часу перемовляючись зі своїм сусідою праворуч, керівником апарату Кабміну за прем’єрства Тимошенко Михайлом Лівінським.
Опозиційний «квітник». Кращі сорти українських політиків
Злі язики останнім часом називають пані Кужель потенційним «спойлером» Віталія Кличка на виборах мера Києва, котрі, як очікується, відбудуться у липні. Тим цікавішою була відсутність самого боксера. Пізніше виявилось, що йому навіть не надсилали запрошення. Адже саме «Залізний кулак» став одним із каменів спотикання на шляху єднання опозиції.
Втім (це виявилось теж), для вітчизняних опозиціонерів немає такого каменя спотикання, який вони не перетворили б на наріжний камінь торгівлі.
Як і слід було очікувати, з’їзд відкрив перший заступник голови «Батьківщини» Олександр Турчинов. У першу чергу, він запропонував увести в президію лідера партії Юлію Тимошенко. Зал відгукнувся скандуванням «Ю-лі-во-лю!!!». Ясно було, що йдеться про свого роду репетицію висунення ув’язненої Тимошенко першим номером опозиційного списку на осінніх виборах. Хоча сценаристи дійства, безумовно, розуміли, що вибори мають мало спільного з партійним з’їздом.
Читайте також: З'їзд ПР: ритуальні поцілунки і Тігіпко на обід
Наслухавшись скандування зали, Турчинов запропонував обрати решту президії в складі Григорія Немирі (давнього «міністра закордонних справ БЮТ»), Ярослава Федорчука (ще давнішого керівника партапарату), Сергія Соболєва (голови «опозиційного уряду», діяльність котрого де-факто припинилася ще влітку 2010 року), В’ячеслава Кириленка, Сергія Луценка (старшого брата ув’язненого екс-міністра внутрішніх справ) і, звичайно ж, Арсенія Яценюка. Делегати проголосували одностайно.
Юлі нема. Але вона все бачить. Я(Турчинов) за неї…
Арсеній Яценюк сів ліворуч від Турчинова. Хоча в останні кілька тисяч років найпочеснішим вважається місце праворуч від господаря будь-якого заходу. Це було помічено делегатами.
Була помічена ними й відсутність у залі голови фракції БЮТ Андрія Кожем’якіна. Забігаючи наперед, слід зазначити, що останній факт пояснень так і не отримав. Хоча робити далекосяжні висновки тут не варто: всі поголівно співбесідники Тижня з числа учасників з’їзду, тобто десяток осіб, запевнили, що говорити про будь-які розходження Кожем’якіна з партією на сьогодні не доводиться. Просто «людина має справи».
Отримавши згоду на склад президіуму, Турчинов раптом помітив, що на самоті лишився Борис Тарасюк.
– Друзі! – не розгубився ведучий (тобто пан Турчинов). – Я хотів би ще попросити вашої згоди включити в президію людину, без якої ми не зможемо провести наш з’їзд!
За Тарасюка негайно проголосували. Це був цікавий момент, адже перед початком з’їзду в кулуарах подейкували, що Тарасюк, мовляв, незадоволений своєю персональною квотою в потенційних списках «єдиної опозиції», і може взагалі проігнорувати збори.
Бажаючи більшого
Серед тригодинної низки промов, з яких, власне, і складався з’їзд, цікавість склали три. Одна належала Арсенієві Яценюку.
– Дозволю запропонувати, щоб протягом трьох тижнів ми поставили крапку в питанні того, як об'єднана опозиція буде перемагати, – звернувся він до делегатів.
– Ми йдемо єдиним фронтом… заради перемоги, заради змін у країні, – дотепно додав лідер партії, котра називається «Фронтом змін».
Здавалося, настає момент істини. Це враження підкріпив у своєму спічі Олександр Турчинов. Спочатку він зачитав привітання Тимошенко з Качанівської колонії, потім розповів про кадрові недоліки та перспективи «Батьківщини», а тоді теж заговорив про об’єднання опозиції.
Вона з нами. Вона дійсно все бачить…
– Чи готові ми до самопожертви? – з раптовим надривом спитав пан Турчинов у зали. – Не до абстрактної, а до реальної?! До пожертви своїм місцем у списку? Своїм округом, на якому готові перемагати?! Посадою?…
Тут Турчинов зробив паузу, й присутні здогадались, що треба щось відповідати.
– Так! – гучно, і все ж самотньо, пролунали кілька чоловічих голосів. Залою пішов гамір, але тривало це не більше півхвилини.
– Готові чи ні?! – помовчавши, перепитав Турчинов.
Тепер аудиторія була вже готова, і дружно відгукнулася: «Так!!!»
– «Батьківщина» – це найбільша опозиційна партія, – резюмував її фактичний керівник. – Тому саме вона повинна подати приклад самопожертви!
Заперечень із зали не було.
Цей невеликий «ляп» був другим після конфузу з Борисом Тарасюком. Але не останнім. Останнім навіяв розгубленість на делегатів Сергій Луценко, котрий зачитав привітання від брата Юрія.
Менш як сто років тому на місці Олександра Турчинова виголошував свою промову Михайло Грушевський перший президент Української народної республіки
– Ми повинні йти не під гаслами звільнення Тимошенко чи Луценка, а під гаслом звільнення України! – читав пан Сергій листа від ув’язненого, але, як завжди, гострого на слово екс-міністра. Зала аплодувала.
– … Тому, як лідер «Народної самооборони», я тут і тепер заявляю про приєднання до партії «Батьківщина»! – виголосив промовець.
Зала зааплодувала ще дужче. Незрозумілою лишилась лише одна дрібниця: то хто вступає до партії Тимошенко – особисто Юрій Луценко, котрий мусив би для цього написати формальну заяву (і тоді на з’їзді було б доцільно оголосити саме цей документ)? Чи вся «Народна самооборона», котра мусила б для цього провести з’їзд, і прийняти рішення про саморозпуск?!
– А скільки зараз людей у «Самообороні»? – знизував плечима за кілька хвилин у кулуарах народний депутат Юрій Гримчак. – Всі п’ятеро і вступили…
Журналісти, котрим пощастило при цьому опинитися, кивали й записували. Вони вже знали, що пан Гримчак є єдиним депутатом Верховної Ради, котрий досі офіційно належить до «Народної самооборони», і що в потраплянні до наступного складу парламенту його запевнив сам Турчинов. Хоча в. о. голови «НС» Сергієві Луценку гарантоване ще краще місце – у стовідсотково прохідній частині списку.
Тим часом з’їзд наблизився до кульмінації: голосування за поправки до статуту та програми партії, котрі зробили б можливим її об’єднання з «Фронтом змін» та іншими опозиційними партіями, коли ті виявлять подібне бажання. За словами Турчинова, відповідні поправки були підготовлені політрадою «Батьківщини» ще два місяці тому.
А в цей час на гальорці…
Але, як виявилось, підготовка була недостатньою.
– Є пропозиція відкласти прийняття змін до програми та статуту… І провести їх всенародне обговорення, – заявив Турчинов. – Тут Арсеній Петрович говорив про три тижні… Я думаю, цього часу достатньо, чи не так?
Як вмілий організатор, Олександр Турчинов спочатку поставив питання на голосування, і лише тоді спитав, чи немає у публіки якихось побажань. Влаштувати видимість фронди наважилась лише рідна тітонька Юлії Тимошенко Антоніна Ульяхіна.
– А може, ми б об’єдналися прямо зараз? – вставши, але з місця і без мікрофона, ласкаво спитала вона.
– З’їзд же вже прийняв рішення, – ще ласкавіше відповів у мікрофон пан Турчинов.
Далі, за його ж пропозицією, делегати проголосували за те, щоби вважати ХІ з’їзд «Батьківщини» відкритим аж доти, доки не почнеться наступний – ХІІ. А доти партійні осередки на місцях повинні – невідомо на яких засадах – формувати з союзниками «спільні виборчі штаби»
Це означає, що керована Турчиновим політрада завжди може зібрати «нове засідання» одного й того ж з’їзду, не переймаючись такими речами, як висунення делегатів на звітно-виборчих конференціях місцевих осередків.
Гордощі та упередження
– Арсенію Петровичу, – поцікавився кореспондент Тижня у пана Яценюка, коли той квапився на вихід з Дому вчителя, – і як ви оцінюєтие цей з’їзд?!
– Я думаю, – ні на мить не замислюючись, відповів пан Яценюк, – його оціните ви. В аналітичних статтях.
– Але ви впевнені, що за три тижні ми дійнсо побачимо об’єднання опозиції?
– Давайте поговоримо про це за три тижні!
Втім, вийшовши на свіже повітря, Арсеній Яценюк став зговірливішим. Можливо, цьому сприяло те, що там на нього чекали ще кілька «акул пера».
– Є питання, – подумавши, заговорив він у відповідь на зливу запитань, – щодо, наприклад, участі у виборах мера Києва і участі Кличка в парламентських виборах… Кличко – найрейтинговіший кандидат на київського міського голову. І в мене є внутрішнє відчуття, що ми не можемо програвати ці вибори! Не можемо! Так (дедалі більше розпалювався Арсеній Петрович), перемога Кличка буде його перемогою. Але ж його поразку назвуть поразкою всієї опозиції!
– А в «Батьківщині» згодні з тим, що Кличко – найрейтинговіший кандидат у мери? – поцікавився автор цих рядків. Пан Яценюк знову посуворішав.
– Я думаю, про це треба запитати у колег з «Батьківщини»… Це питання і є однією з причин, з яких ми взяли три тижні на консультації. Але я гадаю, у нас буде спільне рішення.
Це означало, що наразі подібного рішення немає.
– Ну, який спільний список? – знизував плечима за кілька хвилин один із депутатів від БЮТ, розмовляючи з Тижнем не під запис. – У Донецькій, Луганській області організації «Фронту змін» повністю куплені «регіоналами», ти що, не знаєш?!. Думаю, – підсумував він, – підем на вибори трьома колонами колонами. «Свобода», ми й Арсеній.
– А для чого ж тоді скликали цей з’їзд? – здивувався кореспондент Тижня.
– А я звідки знаю? Що, це я його скликав?! – здивувався, своєю чергою, депутат.
Поруч, обіймаючи за плечі відому журналістку, проходив Олександр Волков – «директор-розпорядник парламенту» часів Леоніда Кучми, а нині – простий куратор Сумської облорганізації «Батьківщини».
– Ти ж усе це знаєш, – говорив він журналістці. – Вона мені подзвонила ще в 2008 році. «Поможи!» Я допоміг. Чому ні? Ну, тепер, знову ж…
Хто така ця «Вона», здогадатись було легше легкого.
Навколо починав сіятись дощ.