Сектор Газа:Обстріли внутрішніх розбіжностей

Світ
20 Березня 2012, 15:12

Душе швидко з’ясувалося, що ізраїльська ПРО «Залізний купол» доволі ефективна. Вона успішно перехоплює палестинські ракети з 85–90-відсотковою ймовірністю, тим самим позбавляючи радикалів можливості чинити психологічний тиск на цивільне населення. За три доби на території Ізраїлю вибухнули понад 160 ракет. Ще більш ніж 50 були перехоплені за допомогою системи ПРО. Шестеро людей постраждали від осколків.

Ще четверо дістали поранення під час спроб урятуватися в бомбосховищі. Військово-повітряні сили завдали 37 точкових ударів у Газі, з них 19 – по мобільних групах ракетників та 18 – по складах ракет, лабораторіях з виробництва вибухівки тощо. До речі, варто пояснити, чому ж за такої ефективної системи ПРО «Залізний купол» було перехоплено лише 50 ракет. Річ насамперед у тім, що ПРО навіть не має перехоплювати всі ракети, спрямовані із Сектору Газа, а виключно ті, котрі можуть вибухнути в густонаселених районах. В інших випадках, наприклад, якщо ракета летить у безлюдний чи малонаселений район, перехоплення навіть не має відбуватися.

Водночас укотре палестинські бойовики стикнулися з доволі ефективними діями ізраїльських ВПС, які завдавали ударів по інфраструктурі терористів, та при цьому втрати серед мирного населення були мінімальними. Зазвичай свої ракетні установки бойовики розташовують всередині цивільних об’єктів, використовуючи мирне населення, жінок і дітей як живий щит. Варто віддати належне ізраїльським пілотам та розвідці, які точно визначили дислокацію ракетних установок терористів.

Обстріл розпочався після того, як Ізраїль ліквідував з повітря голову Комітету народного спротиву (КНС) Зухейра аль-Кісі за підготовку масштабного теракту на ізраїльсько-єгипетському кордоні. До стрілянини, яку розпочали бойовики КНС, одразу ж долучився «Ісламський джихад».

Коли ізраїльські ВПС спрямували свої удари на КНС та «Ісламський джихад», останні почали вимагати, щоби ХАМАС прийшов на допомогу. І саме тоді проявилися суттєві відмінності між цими організаціями.

Звісно, з боку керівництва ХАМАС були зроблені гнівні заяви та висловлена підтримка. Однак далі справа не рушила. Навпаки ХАМАС, попри наявність у нього ракет дальністю понад 80–100 км (іранські ракети типу «Фаджр»), не надав їх ні КНС, ні «Ісламському джихадові». Представники ХАМАС від перших годин протистояння ледь не вмовляли, щоб Каїр учинив тиск на ізраїльтян та вони припинили дії своїх ВПС. Зазнавши чималих втрат, бойовики всіх видів та мастей заявили про свою готовність до нового відносного перемир’я. Утім, водночас вони висунули вимоги: перед тим, як припинити ракетні обстріли, Ізраїль має взяти на себе зобов’язання відмовитися від превентивних точкових ударів. А особливого бажання погоджуватися на такі пропозиції Тель-Авів не мав.

По-перше, керівництво організації не могло осоромитися, не розпочавши активних бойових дій, по-друге – не підставитися під масований удар ізраїльської армії, а по-третє – не втратити підтримки арабських країн, а по-четверте – не дозволити КНС та «Ісламському джихаду» підірвати свою владу в Секторі.

В Ізраїлі труднощі ХАМАС чудово усвідомлюють. По їхнім базам ударів не було завдано, бойовиків та лідерів не ліквідували. Кілька знищених складів з вибухівкою, втім, на війні без втрат не буває.

Цікаво, що цього разу, попри заяви Ліги арабських країн, Державного департаменту США, сильного тиску на Ізраїль з метою припинення акцій проти радикалів у Газі не було. Ніхто особливо не поспішав надати допомогу ХАМАС. Парламент Єгипту, який контролюють «брати-мусульмани», вимагав, певна річ, вигнати з Каїра ізраїльського посла, припинити постачання газу та розпочати загальноарабське бойкотування Ізраїлю. Однак між словами та справами, як зазвичай в арабському світі, відстань занадто велика.

У Туреччини – труднощі з Сирією, й остання зустріч у Нахічевані міністрів закордонних справ Ірану, Туреччини й Азербайджану вкотре підтвердила, що відносини Анкари й Тегерану доволі далекі від дружніх. Турецькій владі, беручи до уваги вищевикладене, аж ніяк не до проблем ХАМАС. У монархій Перської затоки так само значно більше труднощів з Іраном, відповідно на цьому зосереджена їхня увага та саме на ці питання спрямовані зусилля.

Розладналися відносини ХАМАС і з Тегераном. Вивівши свій політичний штаб із Дамаска та, по суті, протиставивши себе Асаду, ХАМАС не може розраховувати на підтримку теократів Ірану. Останні зорієнтовані нині на підтримку, як фінансову, так і збройну, виключно «Ісламського джихаду» та КНС. Тегеран наполягав на продовженні обстрілів. У такий спосіб відволікалася увага Тель-Авіва від підготовки операції проти іранських ядерних об’єктів. ХАМАС був проти, оскільки усвідомлював, що продовження стрілянини змусить Ізраїль вдатися до наземної операції «Литий свинець-2». Наслідки першої вони чудово знали, тож багатої уяви не треба, щоб зрозуміти, що може трапитися цього разу.

Ізраїль також не мав особливого бажання розпочинати наземну операцію. Точкові й ефективні ліквідації мобільних груп ракетників з низькими втратами серед палестинського цивільного населення (четверо вбитих) дали змогу чинити додатковий тиск на палестинські угруповання, з одного боку, а з іншого – не створювали передумов для тиску на Ізраїль Заходом. До того ж і КНС, і «Ісламському джихадові» час було зупинитися, в іншому разі б кількість мобільних груп зросла б у рази.

Можна сказати, що війна на виснаження для палестинських бойовиків не має жодних перспектив. І це якнайкраще усвідомлює керівництво ХАМАС.

До речі, самого перемир’я було досягнуто за посередництва єгипетської розвідки та служби безпеки. Хоч би як вирували гнівні промови «братів-мусульман» у Каїрі, справжній інтерес Єгипту нині зосереджений не на захисті ХАМАС чи ісламістів у Газі, а на досягненні спокою та стабільності на кордонах, що дало би можливість сконцентруватися на внутрішніх проблемах. До того ж єгипетська влада аж ніяк не хоче витягувати каштани з полум’я та підтримувати іранську агентуру на своїх кордонах. Навпаки Каїрові, як і іншим арабським країнам, було би вкрай не бажано збільшувати розбіжності між ХАМАС та Тегераном.

Про зростання останніх надходить дедалі більше інформації. Лідери ХАМАС заявили, що в разі війни між Іраном та Ізраїлем вони пристануть на бік першого. Один із політичних лідерів ХАМАС у Газі Салах Брадвіль в інтерв’ю британській газеті The Guardian заявив про тверду позицію своєї організації у разі військового конфлікту між Іраном та Ізраїлем. Вона полягає в тому, що ХАМАС ніколи не заприсягався у вірності Ірану, а його організація не є членом жодної військової угоди у близькосхідному регіоні. Друга людина у ХАМАС у Газі Махмуд аз-Захар у передачі перської служби Bi-Bi-Ci висловив думку, що у протистоянні з Ізраїлем вони розраховують лише на власні сили  та здатні захищати лише самих себе. А в інших випадках вони віддають перевагу не наражати себе на небезпеку.

Іранське керівництво невдоволене тим, що ХАМАС неухильно віддаляється від Тегерану, зрадивши, як вважають в Ірані, своїх багаторічних спонсорів та натхненників. Зрештою, тегеранським теократам шкода витрачених грошей, тим більше, що їх не так багато.

Не дивно, що на інформаційно-аналітичному сайті «Іранська дипломатія», близькому до заступника голови МЗС Харразі, було розміщено відомості, що позиція ХАМАС насправді на руку Ізраїлю.

Останній спалах протистояння у Газі підтвердив невтішний прогноз для іранської влади. Вона дедалі глибше дипломатично й економічно ізолюється та їй немає на кого розраховувати в разі військового конфлікту з Ізраїлем та США. І так триватиме доти, допоки здоровий глузд не візьме гору в Тегерані. На жаль, наразі сподіватися на це доводиться.