Суть конкурсу полягала в тому, аби за вісім днів зняти короткометражний фільм, хронометражем до 10 хвилин, у будь-який спосіб, жанр і на довільну тему, але з двома умовами — щоб у кадрі з’явилася чотирилиста конюшина і зйомка була актуалізована чи показом газети із числом, чи телерепортажем з показом дати ефіру, чи… словом, як до цього додумається режисер.
Та конкурс не був обмежений лише пропозицією повправлятися в професіоналізмі чи вигадливості — головною відзнакою за кращу роботу була обіцянка включити фільм лауреата до конкурсу ірландського фестивалю Galway Film Festival, член відбіркової комісії якого режисер-документаліст Падді О’Коннор був головою київського Jameson Shoot’n’PLAY. Заразом, лауреат отримав би право приїхати на фестиваль за кошт фестивалю.
Образ «чотирилистої конюшини» — досить вдало придуманий організаторами, бо є дуже багатомірний: це і ірландський символ, що є складовою любовного повір'я про жінку, яка таку конюшину з’їсть і закохається, і особливий варіант моделі італійської машини AlfaRomeo, Mito, названий QuadrifoglioVerde, і брамінський символ кола, що, розділене на чотири частини, уособлює основні культурні центри навколо «даху світу».
Вимога ж актуалізації пов’язана зі зрозумілим підтвердженням часу зйомки. За цих умов було знято і надіслано 24 фільми, хронометражем від двох хвили, знятих і на 8-мегапікселевий телефон, і на професійні фотокамери Canonта Nikon. Цікаво, що роботи були зроблені не тільки в Києві, а й в Одесі. 16-го березня о 21.00 їх показали для всіх бажаючих, поруч з якими фільми оцінювало і професійне журі. І лауреатом стала киянка Ксенія Глазз за 10-хвилинний ігровий мелодраматичний фільм про любов «Як голуби».
Проте загалом важливий не вибір одного лауреату, а створення процесу фільмування, який в нашому лише на словах кінематографічному суспільстві є важливим, черговим каталізатором, здатним спонукати до діла режисерів-говорунів.
Конкурс Jameson Shoot’n’PLAY, що вперше проводиться в межах Фестивалю нового ірландського кіно, який у свою чергу проходить в Україні вже третій рік поспіль, це матеріалізація сенсу афоризму «під лежачий камінь вода не тече». Невеличка кількість учасників не є провалом проекту, навпаки — конкурс організувався миттєво, а відгуки у вигляді фільмів, що надійшли лише через 8 наступних днів після оприлюднення умов, — в той час, як на великі фестивалі фільми збираються протягом року! — є цілковитим успіхом. До того ж, правило «виграють одиниці» ніхто не заперечував.
Втім, треба зазначити, конкурс кінопроектів був тільки частиною Фестивалю ірландського кіно, і заздалегідь невеличкою, хоч і вельми значною. За рахунок кількості фільмів і їх різноформатності, цей фестиваль і можна назвати фестивалем, бо це «святкове дійство» стосується саме величини, глобальності кіноподії, яка в даному випадку представляє національну, ірландську, кінематографію у достатньому для її розуміння об’ємі та якості. За тиждень, який в акурат припадає на День святого Парика, головного святого-охоронця Ірландії, в Києві пройдуть кілька круглих столів з арлінськими кінематографістами, покажуть добірку з 30 короткометражних фільмів, що свого часу брали участь у фестивалі GalwayShortsNight, і десятку кращих на думку організаторів ірландських повнометражних ігрових фільмів 2011 року.
Із пересічних глядачів, хто не був особливо знайомий з ірландським кіно, і з ірландців знав лише Коліна Фаррелла, Брендана Глісона і Боно, гадаю, очі відкрив фільм 2009-го року «5 хвилин раю». Хоч знятий німцем Олівером Хершбігелем, він говорив вустами чудових ірландських акторів, Лайама Ніссона і Джеймса Несбітта, про одну з найбільших і найважчих проблем Ірландії, яка вже багато років бореться з окупацією Великобританії, і не завжди демократичними методами. Цей фільм примусив багатьох у світі подивитися на «зелений острів» іншими очима, а дивитися є на що, бо Ірландія є певним прикладом для малих кінематографій, які не мають величезних державних асигнувань і приватних кінофондів — система фінансування і творення кіно, на думку такого відомого «вчителя кіно», як американець Марк Тревіс, є показовою і дуже ефективною: за десять років вони зпромоглися налагодити виробництво фільмів, творення кадрів і фінансово і технічно привабливий спектр послуг для фільмування інших, наприклад, голлівудських режисерів. До того ж, основою режисерської науки в Ірландії є короткий метр, з якого кінематографісти починають і який є дуже популярним у ірландських і кінематографістів, і глядачів. І численні номінації на «Оскар» тамтешніх фільмів цьому є підтвердженням. З цього приводу у нас може налагодитися не погана дружба.
Після Києва Фестиваль нового ірландського кіно відвідає Одесу, Львів, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк і Вінницю.