У лютому стало відомо, що Київрада розглядає відмову від реалізації одного з найбагатостраждальніших культурних проектів незалежної України – Малої опери. Над її створенням від 2004 року до своєї смерті працювала Євгенія Мірошниченко. Проте мрія співачки й досі не стала дійсністю через проблеми з приміщенням, яке київська влада так і не змогла забезпечити. Адже тільки споруда так званого Лук’янівського народного дому (історичний будинок Малої опери. – Ред.) є комунальною власністю, земля ж під нею – в оренді будівельної фірми, що не хотіла йти на поступки. Через це неможливо здійснити реконструкцію приміщення. На круглому столі новий художній керівник опери взагалі звернувся до урядовців із проханням відмовитися від ідеї проекту. Натомість київським меломанам буцімто можуть запропонувати Муніципальний камерний театр. Голова Комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець каже, що надія побачити в столиці новий театр усе-таки є. Термін оренди ділянки під приміщенням спливає за рік, і сьогодні бізнесмени нарешті готові до переговорів. До того ж 2012-го місто вперше виділило більш-менш вагомі кошти на проект, що дасть змогу розпочати планувальні й ремонтні роботи. Та Малій опері це, найімовірніше, не допоможе. «Річ у тому, що саме приміщення не пристосоване для неї, адже не має ні належної акустики, ні оркестрової ями. Два з трьох проектів реконструкції не передбачають використання будівлі під оперу», – каже пан Бригинець. Утім, вона стовідсотково залишиться культурним закладом, швидше за все, театром. А ось перспективу побачити в ньому таки Малу оперу голова комісії оцінив тільки на 20%. Про побудову ж нового приміщення в коридорах міської влади навіть не йдеться.
Читайте також: Час завгоспів
ОПЕРА В АРСЕНАЛІ
Ситуація навколо Малої опери особливо прикра на тлі браку майданчиків для класичної музики в Києві. Один із провідних українських диригентів Володимир Сіренко каже, що в Україні взагалі, а особливо в столиці, не вистачає концертних залів, а ті, що є, не відповідають новим вимогам. «Не обов’язково вони мають бути надсучасні чи дуже великі, – каже пан Сіренко. – Просто за допомогою новітніх технологій можна створити прекрасні умови для виконання музики, передусім акустичні. Колонний зал імені Лисенка чудовий, але дуже маленький, ідеальний для камерної. Крім того що великий оркестр ледве розміщується на сцені, то ще й ті децибели, які дає виконання симфонічних творів, ця зала не може визвучити. Зала консерваторії пристосована під вистави оперної студії, має добру акустику, але театрального плану. Акустику ж у Національній опері зіпсували під час реконструкції у 1980-х роках».
А ось під час недавньої реконструкції в Одеській опері її вдалося зберегти, вважає диригент. Серед непоганих, хоч і невеликих українських залів пан Сіренко називає також філармонії в Одесі та Львові, а з очікуваною відбудовою так званої старої опери в Харкові має додатися ще один справді унікальний майданчик із рідкісною акустикою.
Крім того, ще 2007-го за міністрів Вовкуна і, пізніше, Богуцького були плани звести в Києві нехай і не дуже великий, але сучасний повноцінний концертний зал на території «Мистецького Арсеналу», але будівництво так і не почалося. Подейкують, що проект можуть знову запустити після Євро-2012. Керівництво «Мистецького Арсеналу» підтверджує наявність планів.
Однак щонайменше ще кілька років іміджу України завдаватиме шкоди брак адекватного європейській столиці майданчика для класики. «У нас немає змоги слухати світові оркестри, бо їм фактично ніде виступати, – каже Володимир Сіренко. – У тих залах, які в нас є, їм важко навіть розміститися».
Читайте також: Музика для худих
ДОРОГИЙ ДОВГОБУД
На Заході культурна інфраструктура є візитівкою кожної країни й міста, надто тих, що прагнуть позитивного ребрендингу. Концертні зали й театри, що вражають уяву і коштують сотні мільйонів, стали своєрідним трендом у європейському музичному мистецтві 2000-х років. Уже статус легенд мають нові оперні театри в Осло та Копенгагені, а лише 2011 рік приніс стильні й сучасні зали в Гельсінкі (Центр музики) та Рейк’явіку (Harpа), обидва вартістю близько €200 млн.
Проте є й темний бік місяця. У гонитві за марнославством амбітні проекти несуть загрозу роздутих бюджетів, яка в українських реаліях може створити тепличні умови для відмивання коштів. Особливо повчальний тут приклад Гамбурга, де зведення нового символу міста перетворилося на дорогий довгобуд.
Одна з найпрестижніших архітектурних компаній Herzog & de Meuron, яка будувала галерею Tate Modern у Лондоні та стадіон «Пташине гніздо» в Пекіні, розробила для Гамбурга проект Філармонії на Ельбі на місці колишніх доків у порту. 110-метрова споруда на 26 поверхів має стати найвищою в місті. Крім цілком звукоізольованої великої зали на 2150 місць і двох менших у філармонії постануть музей, кімнати для репетицій, чималий паркінг, великий готель і навіть житлові квартири. Споруду мали закінчити до минулого листопада, однак нині озвучили нову офіційну дату – квітень 2014 року. Кошторис будівництва уже зріс майже втричі – зі €114 млн до €323 млн (і це якщо рахувати тільки бюджетні кошти, адже понад €100 млн забезпечують приватні інвестори).
Чимало городян сприймають споруду не як іміджевий проект, а як невиправдану розтрату громадських коштів. Натомість на думку представників фундації, що опікується будівництвом, їхній проект – це шанс для Гамбурга, який можна використати для зміцнення його образу як музичного міста замість традиційних асоціацій із проституцією й неохайним Репербаном.
Читайте також Монтсеррат Кабальє: «Опера ніколи не помре!»