Справжній бенефіс Меріл Стріп, цілковита перемога актора над труднощами перевтілення, людини над часом і жінки над поняттям «стать»! Стріп грає так, що вже від початку робиться лячно: вона з усією силою магії кіно постає перед нами не актрисою в образі героїні, а живою Маргарет, активною панянкою, відомою за неймовірним, першим в історії Великої Британії, головуванням жінки в Консервативній партії та політичною діяльністю в часи холодної війни.
Поза сумнівом, грим тут важливий для віри в образ, але не в ньому річ: навіть немолоду Тетчер Меріл наділяє органічно людськими деталями, як-от брови хаткою від здивування-обурення надто великою ціною за пляшку молока або міряння поглядом чоловіка, якого, розвертаючись, не побачила відразу. Це те, що кожен із нас робить автоматично, що не граєш, Стріп, певно, це «прожила». І враження від «життя» на екрані не минає до самого фіналу: молода героїня так само шалено переконлива, як і старенька. Тому всі «Оскари», «…глобуси», БАФТи та подібні «Золоті ведмеді» є законним і доречним визнанням точності втілення та професійної величі акторки.
Прикрим і дивним після таких дифірамбів буде оцінка фільму, який, на жаль, програє майстерності однієї актриси. Чи фокус на головній жіночій ролі був запрограмований вже на етапі написання сценарію? Очевидно, що Тетчер у фільмі про Тетчер є центром тяжіння, але парадокс у тому, що погляд від центру особливо нікуди й відвести. Антураж життя героїні обмежений кількома кімнатами, групою парламентаріїв, донькою і незначною присутністю чоловіка (втім, у фантастичному виконанні Джима Бродбента!). На відміну від «Ніксона» Олівера Стоуна «Залізна леді» Філліди Ллойд не епохальна стрічка, а мала б бути. 1980-ті – це дуже важливі роки для Європи, і негоже про них говорити лише побіжно. Бо в глядача з іншої планети чи з далекого майбутнього після перегляду фільму Ллойд може скластися враження, що Маргарет Тетчер – мешканка села, де є одна велика хатка з одним вікном у подвір’я.
Читайте також: Зачарування і розчарування «Оскара»