У Парижі завершився історичний судовий процес. Щоправда, нічим, бо Феміда відмовилась висловлюватися по суті справи. Втім, позов дав змогу висвітлити повні глибокого сенсу задавнені суперечки. Все почалося торік у травні, коли семеро онуків із родини Рено вирішили оскаржити в суді здійснену 1945 року націоналізацію автобудівного підприємства, заснованого їхнім дідом.
11 січня Паризький суд вищої інстанції визначив, що справа не відповідає компетенції установи. Нащадки Рено заявили про намір подати апеляцію. Тим часом медіа країни зарясніли статтями й коментарями, де аргументи організацій, близьких до французької Компартії, зіставлено з контраргументами рідних засновника структури. Йдеться про роль підприємства у Другій світовій війні. Але чи дізнаємось ми колись правду про групу Renault?
Автомобільна корпорація стала нині справжнім гігантом. Жовтий ромб символізує дев’яте місце у світі серед представників цієї галузі з результатом 2,72 млн авто 2011 року. Компанія – лідер у виробництві автомобілів low-cost під брендом Dacia на заводі в Румунії. Також займається розробкою електромобілів Zoe, випуск яких заплановано на 2012-й. Вона сподівається продавати їх, зокрема, й на китайському ринку. Renault належить 50% акцій японського автовиробника Nissan, який випускає автівок удвічі більше за французького партнера, а також 25% АвтоВАЗу – виробника «Лади», що найближчими тижнями перейде під контроль французької корпорації.
Читайте також: Як Renault боролася зі китайськими шпигунами
Історія Renault невід’ємна від історії автомобілів. Бренд народився в паризькому передмісті Більянкур. Перший завод заснував геніальний винахідник Луї Рено: похмура, вимоглива й амбітна особистість, виробник перших французьких таксі від 1905 року. Ці машини було обладнано його власним винаходом – коробкою передач, яка стала революційним кроком у системі керування авто. У Першу світову підприємство, випускаючи бронетранспортери, сприяло перемозі Франції над Німеччиною. Пізніше, 1922 року, Луї Рено заснував на острівці Сеген, біля Парижа, подібний до фортеці завод. Наслідуючи американця Генрі Форда, взявся до серійного продукування автомобілів. Це виробництво було тоді одним із наймодерніших у світі. Поступово багаті французи стають клієнтами Рено і сприяють настанню золотої епохи автомобіля в Європі.
Починається Друга світова війна. Попри окупацію Франції Гітлером, завод продовжує працювати. Згодом учасники руху Опору поставлять це Луї Рено у провину. Але він більше переймався порятунком виробництва, ніж долею країни. За кілька тижнів після визволення Парижа, 23 вересня 1944-го, його заарештували. Відтак звинуватили в колаборації з нацистами. Чи справді Рено зазнав знущань у в’язниці, як стверджують його рідні? Важко дізнатися. Так чи так, помер він 24 жовтня 1944 року. А 16 січня 1945-го, згідно з указом французького уряду, компанію Renault було націоналізовано й перетворено на державне підприємство. Націоналізацію здійснили без виплати відшкодування й судового процесу, який визнав би провину Луї Рено.
Компанія Renault залишалася держпідприємством до 1994 року, а тоді знову дістала статус приватної корпорації. Нині французькій державі належить 15% акцій, решту продали на біржі. Для французів, а особливо для лівих партій, Renault – символ робітничого класу. Заводи компанії завжди беруть активну участь у всіх соціальних рухах. Приміром, під час молодіжної революції 1968 року вони застрайкували першими. На виробництвах Renault міцно вкоренилася профспілка CGT, тісно пов’язана з французькими комуністами.
Для залишків Французької компартії Друга світова належить до сакральних реліквій. На останніх президентських виборах 2007 року ця політсила заледь зібрала 2% голосів. Але 1944-го – була найпопулярнішою в країні, за підтримки 26% виборців. Вона завжди відстоювала думку, ніби всі комуністи чинили опір нацизмові у той час, коли чимало керівників великих французьких підприємств, як-то Луї Рено, погодилися на поразку й колаборацію.
Тож не дивно, що позов родини Рено, тільки-но поданий 2011 року, розбурхав усі задавнені політичні пристрасті Франції. Він, власне, був ініціативою однієї з онучок засновника компанії – Елен. Вона одружена з істориком Лораном Денґлі, який заповзявся дослідити історію підприємства.
Нині цей науковець стверджує: всупереч тому, що звикли думати французи, Луї Рено не співпрацював із нацистами в період Другої світової. «Обсяг виробництва на заводах Renault впродовж чотирьох років окупації становив близько 50% продукції за один лише 1939 рік», – підкреслює він у своїх працях. Учений наголошує, що підприємство у цей період працювало під керівництвом трьох німецьких інженерів із Daimler-Benz. Отже, завод був підневільним. А ще він запевняє, що співробітники Renault трудилися без особливого натхнення. І нагадує всім, хто забув, що 1940 року Компартія схвалила ідею продовжити виробництво на заводах Renault, посилаючись на німецько-радянський пакт, що закликав комуністів до співпраці з німцями.
Читайте також: Перехитрувати хитрішого
Історичні розвідки, як і сам позов, розлютили сучасних французьких комуністів. Інститут соціальної історії, близький до CGT, запустив лист протесту проти «спроб Лорана Денґлі переписати історію». Інститут стверджує, що Renault займалась колаборацією, працюючи в часи війни більше за всі інші підприємства – на користь окупантів Франції. Відомо, що Луї Рено відмовився підтримати рух Опору, побоюючись, що це дорого коштуватиме його підприємству. Але Інститут не має переконливих доказів, що воно брало безпосередню участь у війні на боці Німеччини, постачаючи зброю.
Аргументація Інституту соціальної історії послаблюється ще й тим, що посилається переважно на праці дуже суперечливої дослідниці Анні Лакруа-Різ. Остання ж відверто базується на просталінських поглядах. Наприклад, регулярно заявляє, ніби Голодомору ніколи не було. Називає українських націоналістів «жорстокими антисемітами із закривавленими руками». 2006 року президент Світового конгресу українців звернувся до адміністрації університету, де викладає ця «вчена», із запереченнями її тез. Однак відповіді не дістав.
Мабуть, найпроблемніший момент дискусії в тому, що, крім Лорана Денґлі та Анні Лакруа-Різ, жоден історик не може сказати в ній вагомого слова. Досі неможливо визначити, чим конкретно займались під час війни підприємства Renault. Архіви донині частково недоступні. Жоден більш нейтральний історик не наважується висловитися з висновками за браком відповідних досліджень. А ще, можливо, з небажання опинитись у розпалі ідеологічної битви між двома вогнями ворожих таборів. Адже позиції сторін кардинально протилежні.
Феміда теж не квапиться висловлюватись на історичні теми. Відповідаючи на позов родини Рено, члени Паризького суду вищої інстанції визнали себе «некомпетентними» виголошувати такі ухвали. А вирок міг би мати дуже серйозні наслідки. Якби суд визнав націоналізацію незаконною, семеро живих і здорових спадкоємців могли б вимагати відшкодування. І рахунок був би для французького уряду обтяжливим. Отже, мало шансів, що родина Рено виграє колись свою судову баталію.
Читайте також: Правосуддя між вигадкою та реальністю