У вересні 2011 року розпочався конкурс кінопроектів, присвячений 200-річчю з дня народження Шевченка. 6 березня конкурс закінчився винесенням вердикту: переможцем і володарем 120 тисяч гривень грошового призу став сценарій відомого письменника, драматурга, кінорежисера, сценариста та телеведучого Олександра Денисенка «Прощання з пустелею»…
Власне, на конкурс кінопроектів було подано 33 тритменти (розширена сценарна заявка). Цікаво, що вони приходили під псевдонімом: такий метод анонімності зокрема існує вже 13 років на всеукраїнському конкурсі романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики про кохання «Коронація слова» і впроваджений з ціллю усунути можливі особисті, суб’єктивні уподобання членів журі щодо тих, хто бере участь у кінодраматургічних змаганнях.
Цілком слушний метод в наших плетених-переплетених павутинням корупції пенатах, хоча іменитість і значущість членів журі ніби то нівелювали будь-які сумніви. А в складі журі були кінокритик Володимир Войтенко, культуролог Вадим Скуратівський, режисер Андрій Дончик, драматург Богдан Жолдак і письменниця Оксана Забужко. Це поважне панство допустило до конкурсу 29 проектів, 3 з яких залишилися переможцями за результатами першого туру. На 15 лютого, термін подання літературних сценаріїв, з трьох зосталися двоє — сценарій Олександра Денисенка і сценарій журналіста, письменника та неодноразового учасника і переможця «Коронації слова» Олександра Гавроша «Історія одного доносу», і вже вони 5 березня в «Українському домі» у формі пітчингу змагалися за перемогу.
Пітчинг був несподівано багатолюдним, тривалим і резонансним, що очевидно демонструє зацікавлення мас-медіа, студентів, кінематографістів та звичайних смертних. Прямо протилежне, камерне вручення призів, які обрало вже інше журі наступного дня, мало підкреслено прагматичне забарвлення і в цьому була логіка. Історик українського кіно Любомир Госейко, режисер Володимир Тихий, директор фестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі та інші відомі люди, на друге місце (з грошовою відзнакою у 80 тисяч гривень) посадовило Олександра Гавроша. Причому, як з’ясувалося в кулуарах після нагородження, рішення не було одностайним. І це добре, бо означає певну інтригу в сценаріях і наявність протиріч, а саме вони, протиріччя, і є складовою будь-якої драматургії з конфліктом у центрі.
Досить невеликий призовий фонд не є бодай частковим фінансуванням процесу екранізації сценаріїв. Це свого роду перший внесок для розробки професійного варіанту на кшталт премії роттердамського фонду Хуберта Беллса (фонд надає допомогу у розмірі 10 тисяч євро). Потому літературний сценарій потрібно буде масштабно доробити чи навіть переробити і зробити з нього проект, доречний для пошуку продюсерів та джерел фінансування. Режисерська експлікація, кастинг та зйомки — це глибоке майбутнє для переможців конкурсу Благодійного фонду «Велика родина». Але фонд, що важливо, не закінчив свою роботу на етапі нагородження кращих з конкурсу — принаймні прозвучало запевнення у підтримці лауреатів і надалі. І треба сказати, підтримка буде їм дуже потрібна. Адже обраний сценаристами жанр та антураж, в якому розгортаються події, є досить дорогими: і Денисенко, і Гаврош, говорячи про Шевченка, вписують поета в історичну драму, а Гаврош навіть в історичний детектив, і розповідають про XIXсторіччя України та Росії з усіма їх фольклорними, етнографічними і політичними деталями, солдатами, князями та селянами, каретами, палацами і костюмами. Як правило, історично-костюмні драми є доволі дорогими на відміну від фільмів жахів, бойовиків чи комедій, які не потребують спеціальних декорацій і бутафорії. Тому сценарії «Прощання з пустелею» та «Історія одного доносу» мають небезпеку так і залишитися лише на папері. Зазначимо, що, в такому випадку, було б шкода, бо на думку членів журі обидва лауреати «Проекту «Шевченко» варті уваги глядача.