Можливо, деякі читачі побачать певну схожість бацьки Лукашенкі з лідерами Північної Кореї. Навіть за всієї умовності таких паралелей та порівнянь яскраво помітною є загальна тактика доведення конфлікту до критичної межі, відтак відступ під прикриттям димової інформаційної завіси під приводом турботи не лише про власний народ, а заради миру в цілому світі. До речі, щось на кшталт цього притаманне й іранським теократам та й радянській владі.
Спочатку вимахування кулаками, перепрошую на слові, широкомасштабними вченнями, картинками із запусками ракет, погрозливими обіцянками не допустити американських супостатів в їхніми авіаносцями до Перської затоки, а коли все це у держдепартаменті називають порожніми балачками, тихо вмившись, розпочинається мовчанка, наче повен рот води набраний.
Тактика шантажу та демонстрація непоступливості – відомий прийом у дипломатії. Така тактика міцно вкорінилася в арсеналі дипломатичних прийомів білоруського лідера. Він неодноразово нею користався у відносинах з Москвою, здебільшого домагаючись поставлених завдань. Так само він поводився і поводиться щодо європейських країн. Звісно, якоюсь мірою держави Європейського Союзу самі винні в тому, що Мінську доволі довго вдавалося водити їх як кота за ниткою, обіцяючи провести реформи, пом’якшити поліцейський режим та інші заманухи.
А нині президент Лукашенка розігрує у відносинах з Європою класичну виставу під назвою «За Немигою білоруської землі немає» чи «Наша відповідь Брюсселю». Обирайте будь-який із запропонованих варіантів. Як заявив голова Ради Європи Герман ван Ромпей, список personanongrataпоповниться низкою нових прізвищ білоруських посадовців та бізнесменів. До нього потрапили ті, кого вважають «гаманцями Лукашенкі». Зокрема, підприємець Владімір Пєфтієв позбавлений можливості виїжджати до Європи та користуватися там своїми активами.
Є навіть намір заборонити виїзд до Європи та заморозити активи наближених до влади підприємців, зокрема, директора компанії «Трайпл» Юрія Чижа, Алєксандра Мошенского (СП ТОВ «Санта-Імпекс Брест»), Алєксандра Шакутіна (голова ради директорів ВАТ «Амкодор»), і Павла Топузідіаса (ТОВ «Табак-Інвест», власника мережі гіпермаркетів «Корона»). Цілком імовірно, що істерична реакція білоруської влади, зокрема, спричинена саме цими обставинами.
У відповідь білоруська влада вислала з країни посла Польщі Лєшека Шєрєпку та голову представництва ЄС у Білорусі Майру Мора. Формально їм було запропоновано «виїхати до своїх столиць для консультацій, щоб ознайомити своє керівництво з твердою позицією білоруської сторони щодо неприйнятності тиску та санкцій». Цього разу білоруська влада стикнулася з жорсткою та солідарною позицією країн ЄС. Було ухвалено рішення відкликати з Мінська на знак протесту всіх європейських послів. «Внаслідок заяви білоруської влади про те, що голова представництва ЄС в Мінську та посол Польщі мають залишити Білорусь, ми вирішили відкликати послів країн – членів ЄС до їхніх столиць на консультування. Всі держави – члени ЄС також викличуть білоруських послів до своїх міністерств закордонних справ», – заявила верховний представник ЄС із зовнішньої політики Кетрін Ештон.
Наразі Мінськ демонструє, що поступатися він намірів не має. МЗС Білорусі назвало «нервову реакцію» ЄС шляхом до «ескалації напруження» та безвиході. «У Брюсселі та столицях держав Євросоюзу мають пам’ятати, що до Білорусі тактика залякувань незастосовна… На умовах силового тиску нормалізація відносин неможлива», – зауважив прес-секретар МЗС Білорусі Андрєй Савіних. Щоб хоч якось відповісти ЄС, білоруська влада готує список місцевих політиків та опозиціонерів, котрим буде заборонений виїзд із країни. За попередніми даними, у ньому 108 прізвищ. Джерела стверджують, що заручниками режиму стануть Станіслав Шушкевіч, голова Білоруського конгресу демократичних профспілок Алєксандр Ярошук, а також голова Білоруської асоціації журналістів Жанна Літвіна. Це люди, до голосу яких в Європі дослухаються. Тож яскраво вираженою є тактика утримання заручників.
Вочевидь, Лукашенка веде ризиковану гру та пішов ва-банк. Як вважає лідер партії «Справедливый мир» Cєрґєй Калякін, «ЄС має доволі потужні важелі тиску, 42% нашого експорту припадає на ЄС. Переважно це нафтопродукти з російської нафти, і якщо Європа відмовиться від них, то це завдасть смертельного удару білоруській економіці». На цьому етапі впевненості Лукашенці додає підтримка Москви. Він відчув посилення антизахідних тенденцій у майбутній політиці Росії та вирішив на цьому заробити додаткові преференції. Побічно про це свідчить зустріч президента Лукашенка з секретарем Ради безпеки Росії Ніколаєм Патрушевим. А зважаючи на тему розмови, Білорусь розраховує не лише на моральну та фінансову підтримку, а й на військову. Хоча нападати на неї ніхто намірів не має. Зі свого боку Європа може завдати дуже сильного удару по самолюбству бацьки – головного хокеїста Білорусі, якщо перенесе чемпіонат світу з хокею до іншої країни.
Практично одночасно загострилися і відносини з Україною та ЄС. Українська влада висловила крайнє невдоволення публічними заявами посла ЄС у Києві Жозе Мануеля Баррозу. Його викликали на розмову до МЗС. Начебто він порушив дипломатичний протокол та етикет, дозволивши собі висловлюватися на теми, що є внутрішньополітичними. Якщо уважно прочитати інтерв’ю Тейшери українській пресі, то здебільшого дипломат вів мову про проблеми отримання кредитів від міжнародних фінансових організацій та висловив свою думку щодо того, чому перемовини про їхнє отримання не мають успіху. Зокрема, згадав і про проблеми захисту прав людини та переслідувань опозиції.
Однак ці питання, і це закріплено в документах ООН, не є внутрішніми справами тієї чи іншої країни. Тому безпідставно звинувачувати дипломата у втручанні у внутрішні справи держави. Не дивно, що офіційний представник Кетрін Ештон Майя Кочьянчич категорично відкинула претензії української сторони до Тейшери. «Ці зауваження є непідтвердженою та необґрунтованою атакою на прямолінійність та професіоналізм посла Тейшери. Посол, як і раніше, має довіру ЄС та підтримку Кетрін Ештон».
Найімовірніше, проблема не так у конкретних висловлюваннях Тейшери. До критики із Заходу українська влада вже так звикла, що навіть удає, наче і не помічає. Прикметно, що відомий дисидент та головний редактор польської GazetaWyborczaАдам Міхнік звернувся з відкритим листом до Юрія Луценка, в якому, не добираючи слів, висловився у бік чинного режиму в Києві.
Дістати таку характеристику від авторитетного в Європі суспільного діяча не дуже приємно, понад те, що по суті і відповісти немає що. Тому такі виступи та висловлювання українські посадовці ігнорують або в крайньому разу трактують як особисту думку. Вона, звісно, особиста, однак поділяє її багато хто, і тому її особистісність доволі сумнівна. Найімовірніше, демарш офіційного Києва є спробою продемонструвати Брюсселю межі дозволеного для дипломата ЄС. Особливо, зважаючи на завершення місії Тейшери, що вже на часі. Є відомості, що на його місце мають призначити Даррена Еніса – колишнього радника Кетрін Ештон. Подейкують про його непряму причетність до захисту екс-прем’єра Юлії Тимошенко.
До конкретних санкцій щодо Києва, на відміну від Мінська, з боку ЄС найближчим часом справа не дійде. У європейських столицях чекатимуть на результати парламентських перегонів, що відбудуться в жовтні цього року. Якщо вони відбудуться з порушеннями, у чому мало хто має сумніви, зважаючи на катастрофічне падіння рейтингу Партії регіонів, і Європа не визнає їхньої легітимності, то цілком можна припустити, що вживатимуться щодо України більш жорсткі заходи. На відміну від білоруської українська влада не може собі дозволити через певні причини вдатися до серйозних конфліктів з Європою та цілком повернутися у бік Росії. Тому обидві сторони шукатимуть вихід і намагатимуться не заганяти ситуації у безвихідь