Попереднє місце роботи – перший заступник очільника Нацбанку – він отримав одразу після того, як «головним банкіром» зробили Олександра Арбузова, якого вважають людиною сина президента Олександра Януковича.
СІМЕЙНИМ КОЛОМ
Розпочатий відставкою міністра фінансів Федора Ярошенка та призначенням замість нього екс-голови Служби безпеки Валерія Хорошковського процес переформатування влади охопив спочатку силові структури, які очолили не хвалені професіонали з ПР (з так званого кадрового резерву влади), а маловідомі, проте особисто віддані родині президента люди. 3 лютого СБУ очолив колишній керівник охорони Януковича Ігор Калінін, а 8 лютого посаду міністра оборони обійняв Дмитро Саламатін, тепер уже екс-керівник державного концерну «Укроборонпром», який під час «силової ратифікації» Харківських угод у квітні 2010 року продемонстрував не лише свої бійцівські якості, а й готовність виконувати будь-яке поставлене Банковою завдання. А вже за тиждень в Кабінеті Міністрів знову змінювали таблички на дверях: першим віце-прем’єром замість Андрія Клюєва став Валерій Хорошковський, а міністром охорони здоров’я замість Олександра Аніщенка – Раїса Богатирьова (вона ж за сумісництвом тепер ще й віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань). Клюєва відправили керувати Радою національної безпеки та оборони. Порожнім залишається наразі крісло міністра економіки. Є достовірна інформація, що його пропонували Петрові Порошенку, але той, схоже, відмовиться. Вочевидь, майстер пристосуванства розуміє, що зараз не та кон’юнктура: великі політичні амбіції та імідж «європейця-реформатора», який він так старанно плекає, незіставні із запропонованою йому посадою (та й ще в уряді, присутність у якому може назавжди зіпсувати цей імідж, причому як в Україні, так і на Заході)…
Читайте також: Нові призначення свідчать про недовіру президента «кадровому резерву» ПР
Кадрові перестановки не обмежуються поверховою заміною керівників – супроводжуються глибоким переформатуванням очолюваних ними структур по вертикалі (що найчіткіше видно на прикладі силових структур). Це не є звичайною ротацією кадрів, метою якої могло би бути переспрямування окремих людей на більш відповідні їхнім здібностям посади, очевидні натомість зміни в балансі сил між різними групами впливу у владі. Після скасування політреформи (що дало Януковичу значно ширші повноваження, ніж мали його попередники) Віктор Федорович отримав реальну можливість ігнорувати позицію основних груп у Партії регіонів, а відтак очікувано розпочав поступовий процес заміни окремих високих державних посадовців людьми, що були пов’язані з його старшим сином Олександром: НБУ очолив Сергій Арбузов, Державну податкову службу – Олександр Клименко, МВС – Віталій Захарченко. Проте на масштабніше переформатування влади гарант і його «Сім’я» зважилися лише тепер. При цьому не останню роль тут відграють наступні перегони: рейтинг влади надзвичайно низький і при цьому й далі падає, тож демонстрація її спроможності змінюватися «згори» мала б стати одним із компенсаторів загального бажання суспільства кардинально змінити її «знизу».
Логіка згаданих вище призначень свідчить про те, що президент не довіряє «безмежному кадровому резерву», яким традиційно хизувалася ПР. Він віддає перевагу нехай і малознаним персоналіям, позбавленими авторитету в партії та відомствах, які ті очолюють, проте віддаленим від старих соратників та мажоритарних спонсорів його попередніх передвиборчих кампаній. Наприклад, перестановки в уряді призвели до фактичної ізоляції Миколи Азарова, у якого поміж міністрів не лишилося жодної своєї людини, а відтак фактично перетворився на таку собі «англійську королеву». Причому в такому статусі він певний час цілком може бути вигідний Банковій як людина, яка, по-суті, нічого не вирішуючи, поглинатиме весь негатив і водночас не претендуватиме на самостійну політичну гру. Янукович в останньому інтерв’ю так і сказав, що на цьому етапі «Азаров нас влаштовує». Водночас уведення до Кабміну Валерія Хорошковського завдало потужного удару не тільки по прем’єрові, а й по «старих донецьких» групах упливу – Клюєва та Ахметова. У першому випадку вже є матеріалізований результат: втрата впливової посади (РНБО завжди слугувало владі таким собі місцем для заслання відпрацьованих на певний момент кадрів). Натомість Ахметов, схоже, отримав додатковий шматок упливу у вигляді крісла ще одного – на додачу до Бориса Колеснікова – гуманітарного віце-прем’єра та міністра охорони здоров’я. Проте питання: чи надовго?
Читайте також: Що спричинило перестановки в уряді
В ОПАЛІ ЧИ В ПІДПІЛЛІ?
Попервах здавалося, що Андрія Клюєва перекидають у РНБО, щоб той сконцентрувався на виборчій кампанії. Однак днями Янукович дав зрозуміти, що той уже не очолюватиме виборчий штаб Партії регіонів. За інформацією джерел, однією з причин його усунення стало те, що він, усвідомлюючи неможливість здобути на перегонах навіть просту більшість без масштабного застосування адмінресурсу та фальсифікацій, виступав за досягнення перемоги в жовтні 2012-го «за будь-яку ціну», навіть якщо після цього Україна набуде іміджу «другої Білорусі». Банкова ж нібито була проти, мовляв, така перемога не варта остаточної міжнародної ізоляції, про яку вже зараз недвозначно попереджають на Заході. У відповідну версію вписується й інформація про те, що причиною відставки Клюєва з посади першого віце-прем’єра стали відвертості Ігоря Рибакова на плівках Забзалюка, які начебто розкривають частину владного плану з масового спотворення результатів волевиявленняпід час парламентських виборів.
Не виключено, що глибинні мотиви переведення Андрія Клюєва в РНБО та його усунення з посади керівника виборчого штабу ПР на найближчих перегонах виявляться не такими однозначними, як це видається на перший погляд. Реакція в партії може свідчити якраз про те, що його справді «пішли» в результаті боротьби всередині партії влади. Зокрема, член президії політради ПР Василь Хара заявив, що рішення щодо усунення Клюєва підготовлене «людьми, близькими до тіла Віктора Федоровича, але далекими від нього за суттю, за духом». На умовах анонімності опоненти голови АП Сергія Льовочкіна ще відвертіші й натякають, що Януковича можуть почати сприймати як людину, що «працює президентом в Адміністрації Льовочкіна».
Читайте також: 8 версій кадрової ротації в РНБО
ЗАПАСНИЙ ВАРІАНТ
Чимало питань виникає і з приводу того, чи можна все ще вважати Сергія Льовочкіна та Валерія Хорошковського людьми з групи впливу Дмитра Фірташа. Адже в першого достатньо підстав і можливостей, щоб вести свою гру. А другий на нинішньому етапі цілком може пов’язувати перспективу реалізації своїх політичних амбіцій безпосередньо з Віктором Федоровичем. У будь-якому разі кадрові перестановки, що тривають останнім часом, уже порушили рівновагу, наявну досі у владі, й найближчим часом варто очікувати активних пошуків її нового формату. Такого, який був би здатний забезпечити якомога довше збереження теперішнього режиму, зокрема й шляхом жертвування окремими складовими колись єдиного табору. У цьому контексті з наближенням виборів можливе зближення позицій двох центрів упливу: АП та «Сім’ї», перспективи яких однаково залежні від долі самого Януковича і значно менше від майбутнього Партії регіонів. Тоді як присутність у владі старих спонсорів біло-синіх значно більше визначатимуть результати ПР на парламентських виборах і водночас їхні політичні перспективи не перебувають у такій тісній залежності від політичної долі нинішнього гаранта.
Імітація «оновлення урядової команди», спроба надати їй ореолу дистанційованої від Партії регіонів групи «різнокольорових» професійних технократів-реформаторів (усі новопризначенці не є членами партії) можуть свідчити про підготовку запасного сценарію на випадок поразки регіоналів на виборах за партійними списками. Адже за нині чинної Конституції стратегічною метою Банкової є вирішення проблеми 2015 року. Проблема 2012-го є лише ланкою в цьому процесі, і якщо досягнути потрібного результату восени не вдасться, а голосування зафіксує рейтинг ПР на рівні не вище ніж 20%, то пріоритетом для Банкової може стати зміна конфігурації у владі шляхом дистанціювання від Партії регіонів і позиціонування гаранта над партіями і таборами. Можливо, Льовочкін, якого біло-сині зі стажем часто звинувачують у тому, що свого часу він «бігав із помаранчевою стрічкою», готує римейк ініціативи Віктора Балоги зі створення такого собі «Єдиного центру-2» як рівновіддаленої центриcтської сили, на яку спирався б Янукович під час президентської кампанії 2015 року. Провідну роль у ній відігравали б різношерсті депутати-мажоритарники, які могли б претендувати на статус «незалежних і конструктивних», а відтак були цілком прийнятною основою для укладання альянсів із «поміркованими опозиціонерами». Адже в оточенні Віктора Федоровича, як і раніше, вельми скептично ставляться до «декларацій про непорушну єдність» опозиції, особливо після виборів, і таки сподіваються, що «кодло перегризеться».
Читайте також Нові обличчя у владі – чергова порція «реформаторського» піару