«Cимвол Нікарагуа – це вулкан, але ти не думай, ніби там усе дико й небезпечно, там колу знайти легше, ніж у Штатах. Я знаю, сам звідти, але навчаюся нині у США», – каже сусід у літаку. На рейсі Нью-Йорк – Сан-Сальвадор – Манагуа близько половини пасажирів – американці, а після пересадки в столиці Сальвадору другу половину, іспаномовну, змінили англо- та франкомовні канадці. Раз по раз навіть доводилося собі нагадувати, що летимо в Центральну, а не Північну Америку.
Читайте також: Лівий радикалізм в Латинській Америці втрачає популярність
ПРИЛЕТІТИ В СТОЛИЦЮ І МЕРЩІЙ ЇХАТИ ДАЛІ
Традиційно перша зупинка всіх гостей Нікарагуа – Міжнародний аеропорт у Манагуа, саме звідси більшість прибулих до країни починають свою подорож. Одразу помітно, що летовище збудовано зовсім недавно, можна сказати, фарба ще й досі сохне. Українським туристам для в’їзду в країну віза не потрібна, $20 туристичний збір – і ласкаво просимо! чи Bienvenida.
Столиця країни залишає не найкращі враження. Місто пережило три землетруси, а після останнього, 1972 року, його довго не вдавалося відбудувати. Спочатку не було грошей, а коли міжнародні організації таки допомогли зібрати необхідну суму, все потроху розкрав тодішній уряд на чолі з диктатором Сомосою. Згодом у країні почалася громадянська війна, і всім було не до відновлення.
У туристських путівниках про столицю Нікарагуа чітко написано: «Все, що вас може зацікавити, міститься на одному майдані, а далі краще не їхати». На площі Революції – ратуша, собор та національний музей. Про інші частини міста місцеві кажуть: «Там не дуже безпечно», – не вдаючись у подробиці. Такий стан справ пояснює, чому для туристів Манагуа поки що залишається пунктом, ізвідкіля після прильоту в аеропорт слід «швидко їхати далі».
Найдешевше подорожувати країною в автобусі. Центральний автовокзал столиці до болю нагадує українські, зі специфічною атмосферою всепоглинаючого базару. «Вода! Купіть води!» – кричать торгівці, заглядаючи у вікна автобуса. «Мені колу, por favor», – сказав, визирнувши до них, американець. Продавчиня за одну хвилину дістала з торби скляну пляшку напою, перелила її в пластиковий пакетик, встромила туди соломинку, міцно все зв’язала й передала напій здивованому гостеві.
Читайте також: У пащі дракона-громовержця
ПОСТУПОВЕ ВІДНОВЛЕННЯ
«Нікарагуа – це екзотика, яка стає звичністю, – говорить Джин Сілк, член кафедри латиноамериканських та іберійських досліджень Єльського університету. – У 1980 – 1990-х ніхто не поїхав би в цю країну. Всі знали про погані речі, які там кояться. Коли я приїздила раніше, в Нікарагуа не було жодних грінго, ніяких туристів. А коли повернулася 2008-го й побачила свіжо пофарбований, чистий, світлий Леон (друге за величиною місто республіки), туристів, які п’ють кокосову воду на центральному майдані, стало очевидно, що країна оживає». У Леоні кольорові одноповерхові будинки змією тягнуться вздовж вузьких вуличок. Біля дверей часто можна побачити кілька плетених крісел, зручно вмостившись у яких, жителі розглядають приїжджих.
Леон був першою столицею країни, тому тут багато цікавинок для туристів: від руїн старого міста до музеїв історії та мистецтва, але в спекотні дні гостей найдужче приваблюють затишні ресторанчики з багатим рибним меню та обов’язковими пунктами: холодним какао й кокосовою водою.
Звідси найчастіше мандрівники вирушають країною далі, зупиняючись на день-два у найбільших містах по дорозі: Масатепе, Масая, Гранада, Сан-Хорхе. Але згодом впадає в око подібність цих населених пунктів. Острів Ометепе – хороша альтернатива міському туризмові, на його водах можна насолодитися серфінгом. Любителі довгих прогулянок випробовують свої сили поруч, підкорюючи найвищі вулкани країни: Консепсьйон (1610 м) та Мадерас (1394 м).
Читайте також: Слід Жовтого Лелеки
ФАСТФУД-СТИЛЬ
Несподіваною особливістю Нікарагуа є шалена популярність Сполучених Штатів навіть попри те, що республіка раніше вже була під контролем США і що нині тут править полум’яний революціонер-сандініст Даніель Ортеґа. Сьогодні американському впливу держава активно не протистоїть, цього разу америкоманія – це добровільний вибір громадян.
«Сполучені Штати й досі мають вплив на країну, – розмірковує Вільфредо Алеман, погойдуючись у плетеному кріслі-качалці на подвір’ї свого будинку в містечку Масатепе. – Тут присутній американський бізнес, вони дають нам кредити. Допомагають будувати дороги, ми любимо їхню музику, фільми, телевізійні програми».
У багатьох містечках знайти традиційну нікарагуанську їжу може бути проблематично. «Національна їжа – це для туристів, – пояснює леонець Хейме Рене Мартінес. – Нині всі хочуть картоплю фрі та гамбургери… хоч вони й дорогі». Обід у цьому фастфуд-стилі обійдеться приблизно в $13. А от якщо вдасться знайти щось місцеве, то за свинину зі смаженим бананом та сирниками заплатите не більш ніж $5.
Оскільки вхідні двері до осель жителі не зачиняють, а паркани ставити не заведено, прогулюючись вулицями Майогальпи, містечка на острові Ометепе на півдні Нікарагуа, легко помітити, що центральне місце в будинку посідає телевізор, який найчастіше транслює американські програми. Просто з вулиці можна побачити, як уся сім’я дивиться на блакитний екран, зручно вмостившись кожен у своєму плетеному кріслі-качалці. «Вечорами в мене немає дружини, як і в багатьох інших чоловіків, – усі вони переносяться кудись у Маямі чи Каліфорнію і переймаються тим, чи купувати головній героїні чергове дороге авто, чи краще віллу», – каже Мартінес.
Тому варто проїхатися в глиб країни, зупиняючись у невеликих селах, адже саме там живе автентична культура Нікарагуа, де рано-вранці на сніданок їдять не бургери, а рис, смажені банани та курку, перед тим як вирушити працювати на своєму шматку землі, а в неділю всі, гарно вдягнувшись, ідуть до церкви.
Читайте також: Король вулканів
ЯК ДІСТАТИСЯ
Квиток на літак із Києва до Манагуа й назад (із двома пересадками – в Західній Європі та США) обійдеться від $1255. У Нікарагуа окрім рейсових автобусів, які ходять із завидною точністю за розкладом, та орендованого автомобіля чи таксі інших транспортних варіантів немає. Якщо плануєте поїздку на острів Ометепе, туди можна дістатися тільки поромом або приватним моторним човном.
ОМЕТЕПЕ
Якщо ви впевнені у власних силах та витривалості, то острів Ометепе на озері Нікарагуа має бути обов’язковою зупинкою. Тут височіють два найбільші вулкани країни: Консепсьйон та Мадерас. На першому з них раз по раз стаються несильні виверження, тому обов’язково потрібно пересвідчитися, що в день вашої екскурсії вулкан буде спокійний. За доброї фізичної підготовки вся пригода займе щонайменше 8 год. Мадерас, хоч і нижчий, але завдяки тропічним лісам та погодним змінам мандрівка до його вершини й униз займе від 5 год.
КУХНЯ
Меню ресторанів максимально глобалізоване. Зазвичай вам запропонують близько 10 видів гамбургерів на вибір, картоплю фрі та смажені курячі крильця. Сторінка меню з морською їжею складатиметься зі смаженого або ж приготованого на грилі філе різних видів риби. Вартість такої вечері $10–25. Утім, якщо ви шукаєте харчової автентики, то можна спробувати їжу на місцевих базарах. Там за $3 вам продадуть суп у тарілці зі шкарлупки кокоса, ще у $5 обійдеться квасоля зі смаженими бананами та куркою. З напоїв поширені традиційна кокосова вода та питво з какао-бобів і цукру.
ЖИТЛО
Оскільки в країні дуже спекотно, а місцеві жителі не завжди можуть собі дозволити кондиціонер, то архітектура будинків специфічна. Найперше впадає в око щілина у 20 см між стіною та дахом: може скластися враження, ніби він висить у повітрі. Це потрібно для вентилювання, але дуже шкодить звукоізоляції: усі один одного чують. Таке будівельне рішення не оминуло туалету й ванної кімнати.
МЕНТАЛІТЕТ
Жителі Нікарагуа привітні, до гостей ставляться з особливою повагою і завжди готові допомогти. Характерна риса жителів маленьких міст: дізнавшись, що ви подорожуєте, вас запрошуватимуть зупинитись у них на нічліг або ж принаймні зайти на сніданок. Люди дуже відкриті і вже за годину розмови можуть розповісти про своє життя, політичні погляди та новини в країні. Втім, потрібно зважати на те, що жителі Нікарагуа мають особливе ставлення до часу, й півгодинне запізнення на зустріч для багатьох навіть не варте обговорення.
Читайте також: Убити дракона