Прибічники запровадження другої державної мови від початку усвідомлювали, що референдум для них приречений на провал. У Латвії нині проживають близько 2 млн людей, право голосу мають понад 1,5 млн.
Лідер руху «Родной язык» Владімір Ліндерман в інтерв’ю неодноразово заявляв, що навіть якщо вони зберуть 300–350 тис. підписів, відданих за російську мову, то це вже «можна буде вважати успіхом».
Зрештою, на виборчі дільниці прийшли трохи більше ніж мільйон людей. І це вже рекорд, позаяк навіть на референдумі, присвяченому питанню вступу Латвії до ЄС, явка була нижчою. За російську мову свої голови віддали, за попередніми даними, 273 347громадян Латвії. Однак, як сподівається Ліндерман, ця тактична поразка прихильників російської може перетворитися на їхню ж таки «стратегічну перемогу».
20 років іноземна
Серед трьох країн Балтії національна структура населення у Латвії найбільш неоднорідна. У 2010 році частка латиського населення становила 62%, на початку 1990-х латишів нараховувалося трохи більше ніж 50%. У Ризі вони, наприклад, навіть сьогодні становлять меншість.
Після відновлення незалежності Латвії російська мова як символ радянської окупації дуже швидко втратила свої позиції. Попри те, що на початку 1990-х цією мовою володіли майже 100% дорослого населення, вона стала звичайною іноземною.
Були запроваджені рівні володіння латиською мовою, які давали змогу претендувати на роботу з певних спеціальностей, а відтак з’явився і каральний орган, інспекція з держмови. У латиських школах російська перестала бути обов’язковим предметом для вивчення, коли в російськомовних освітніх закладах на латиську поступово перевели до 40% учбової програми.
Така ситуація спричинила протистояння з боку російськомовного населення, однак на політичному рівні радикально змінити ситуацію російським партіям так і не вдалося. За 20 років в уряді Латвії не було жодного етнічного росіянина, а «російські партії» ніколи не входили до урядової коаліції. Тим не менш, російськомовне населення доволі швидко й охоче засвоювало латиську. Водночас із повільним, однак упевненим процесом натуралізації до другої половини двотисячних російські виборці з виключно кількісного боку перетворилися на реальну силу.
Що сталося зараз?
У 2011 році сталися дві події, які визначили проведення мовного референдуму та спричинили пов’язане з ним загострення міжнаціональних відносин. Навесні 2011-го країну охопила політична криза, внаслідок якої народ на референдумі проголосував за розпуск парламенту.
Читайте також: Окупація була, окупантів немає?
За кілька місяців до перевиборів, влітку 2010-го, молоді націоналісти з партії «Все Латвії!» ініціювали збір підписів для проведення референдуму про повне переведення російських шкіл на латиську мову навчання. Зібрати необхідну кількість підписів за російську мову їм не вдалося, однак ініціатива дістала неабиякий резонанс, тож у відповідь рух «Родной язык» розпочав свій збір підписів за російську мову як другу державну.
Спочатку ця ініціатива мала вигляд маргінальної, тим більше,що лідером проекту став політичний вигнанець, у минулому – націонал-більшовик, ледь не «вічний революціонер» Владімір Ліндерман. Однак все змінили парламентські вибори, на яких проросійська партія «Центр согласия» посіла впевнене перше місце. Й, попри численні поступки своїх позицій (ледь не до фактичного визнання окупації Латвії Радянським Союзом, що вже неймовірно), вона все одно залишилася в опозиції. Це було неабияким розчарування для російських виборців.
І коли один із найпопулярніших політиків у країні – Ніл Ушаков – закликав ставити підписи за проведення референдуму, необхідна кількість підписів була зібрана. Його було призначено на 18 лютого, тож три місяці Латвія жила в атмосфері нагнітання напруженості та закликів до мобілізації з усіх боків.
Читайте також: Путін хоче "взятись" за Латвію
Зрештою, референдум став для обох сторін не інструментом вирішення конкретної проблеми, а справою принципу. Латиші прагнули захистити рідну мову, те, що насправді об’єднує народ у сучасному світі. І, обстоюючи позиції своєї мови, захистити, зокрема, і свою державу. Росіяни – показати, що вони також живуть у цій країні, і більшість із них навіть не в першому поколінні, що їх чимало та вони мають свої інтереси, на які держава має зважати. Високої явки потребували і перші, і другі, та й результат у кількісному вираження, напевно, цілком влаштував би обидві сторони.
Читайте також: Російська п'ята колона, балтійський фронт
В останні тижні перед референдумом ситуація в країні загострилася. На вулицях побільшало автомобілів з латвійськими національними прапорами. Громадська активність спричинила виникнення громадянської ініціативи «Вставай і йди», до якої долучилися представники латвійської еліти, які агітували за збереження латиської мови. Відбулася різка поляризація ЗМІ, більшість з яких не стала триматись нейтральної позиції. Прибічники російської мови активно агітували у соцмережах.
Загроза двомовності змусила латиське населення мобілізуватися, й підсумок референдуму – упевнене «ні» – стало для нього однозначною відповіддю на давнє болюче запитання.