Мітинг на підтримку підсудного Віталія Запорожця вже за традицією розпочався за кілька хвилин до початку засідання. Кілька односельчан та представників ВО «Свобода» встановили саморобні банери під входом до Броварського суду,з колонки лунає патріотична музика, спікери готуються виголошувати промови. Повз пробігають нечисленні перехожі.
У приміщенні суду зібралося зо два десятки людей. Тут як потерпілі, так і співчуваючі. Окремо стоїть кілька свідків – їх мають заслухати під час засідання. Люди хочуть швидше потрапити до зали. Бояться, що на всіх не вистачить місця. В руках тримають саморобні листівки «Запорожець – в’язень системи!» У представників закону такі гасла не викликають жодних емоцій. Певно, звикли.
Суд розпочався. До зали викликають першого свідка. Анатолій Козелецький, чоловік середніх років, мнеться біля мікрофону, розповідаючи свій варіант перебігу подій. За його словами, вони із Запорожцем відпочивали у кафе «Орхідея», коли туди зайшов Симоненко з дільничим міліціонером. Вони почали чіплятися до Віталія, згадували старий інцидент з мобільним телефоном,який колись знайшла мати підсудного. Через певний час Віталій залишив Анатолія. І побачились вони лише в момент, коли Запорожець йшов на дискотеку зі зброєю. Однак, найцікавіше розпочалося вранці. До свідка приїхали міліціонери та почали бити його ногами. Кричали «Це тобі за Симоненка». Потім схопили і, в чому був, потягли до місцевого відділку міліції. Там Козелецького тримали дві доби, не даючи ані їжі, ані води. Міліція пояснила це просто: «Ти друг Віталія». За цей час Анатолія кілька разів допитували, після чого дали на підпис протоколи. Свідок, повіривши міліціонерам, навіть не прочитавши, підписав їх. Ця звістка викликала гримасу розчарування на обличчі Запорожця. «У вас, пане Козелецький яка освіта? Середня? А може ви страждаєте на якісь психічні розлади?» –цікавиться у свідка підсудний. Головуючий попросила не знущатися над свідком і продовжувати опитування.
Читайте також: Вбивство у Семиполках – підсудний відмовляється бути героєм
На не зовсім гідну поведінку міліції скаржився і наступний свідок, житель Семиполок, Роман Кіча. «Мене спочатку міліція забрала на допит, повезли до кафе «Лелека», потім до місцевого відділку. Там протримали мене майже дві доби без води та їжі. За цей час допитували мінімум тричі й різні люди. Під час допитів мені погрожували».
На уточнюючі запитання адвокатів свідок відповідав розпливчасто, говорив, що багато чого не пам’ятає, бо й «сам був п’яний». Казав, що не бачив, чи був Симоненко в той вечір тверезий. Коли ж адвокати отримували різні відповіді на одне й те ж питання, суддя просила не затягувати засідання: «Суд все бачить наперед – що і як ви хочете запитати. Будь-ласка, не затягуйте процес». Останнім, відзначився захисник Іван Макар. Час від часу поглядаючи на журналістів,він починав виголошувати монологи, заявляючи про тиск з боку суду на свідків та неможливість їх ретельного допиту на засіданні. Потерпілі зберігали кам’яні вирази обличчя, зрідка перешіптуючись чи коментуючи свіідчення.
В процесі опитування свідків до приміщення зайшов місцевий прокурор Микола Гарник. Він одразу зайняв місце зі сторони обвинувачення і з увагою почав спостерігати з свідком та суддями. Захист з цього приводу висловив обурення, однак судді залишили заяви без уваги. Натомість, запропонували піти на перерву.
«Ви бачили тих суддів? Коли зайшов прокурор, вони ледь команду «струнко» не виконали, – каже захисник Сидір Кізін, – Нам цього прокурора не представили, не оголосили про зміни серед учасників засідання. А та людина очолює прокуратуру в Броварах. Якщо ж той прокурор після перерви братиме участь в засіданні – ми вимагатимемо його відводу!»
Власне, спробу відсторонити Гарника від засідання захист зробив. Судді радилися хвилин з сорок, однак клопотання не задовольнили. Доки ж служителі Феміди перебували в нарадчій кімнаті, прокурор запропонував вивести із зали усіх присутніх. Зчинився ґвалт. Кричали «небайдужі», обурювалися захисники, висловлював незадоволення підсудний. За це, власне, його вивели з приміщення. «На профілактичну бесіду» – пожартував один із захисників. Виникла суперечка між матір’ю вбитого та захисниками. «Це не правда! Мій син ніколи не брав хабарів! Він був хорошою людиною! А цей покидьок його застрелив. Його не можна випускати! Він же вийде і ще когось уб’є!» – кричала мати загиблого міліціонера в обличчя Івану Макару.
«Цей прокурор несе відповідальність за справу Запорожця. Ми підозрюємо, що він знав про знущання і тиск на свідків і, можливо, керував цим процесом» – заявив захисник Кізін.
Микола Гарник просидів на засіданні недовго. Він весь час поглядав на годинник та кривився від запитань захисників. Врешті, Гарник залишив приміщення й засідання продовжили.
Хоча б прокурору, певне, варто було лишитись. Наступний свідок, брат Запорожця, Володимир, розповів, що його до міліції зовсім не викликали. Приїхали міліціонери та просто закинули в машину.
«В мене забрали мобільний, били по голові. Задавали лише одне питання: де я переховую Віталіка. Я казав що не знаю, мені не вірили. Але це справді так! Віталік прийшов зранку до хати, попрощався зі мною і попросив, аби я беріг матір. Все! А мене за це дві доби у відділку тримали, не давали ні води, ні їжі».
Тетяна Остапець, працівник прокуратури та свідок у справі взагалі більшості деталей не пам’ятає. Каже, що пройшло ну дуже багато часу і щось пригадати важко. Дівчина стверджує, що Симоненко в ту ніч був тверезий, у нього були якісь конфлікти з підсудним. Однак, хто першим почав, вона пригадати не може.
Власне, загальна проблема усіх свідків у той день – тотальна амнезія. Господар дискотеки, біля якої вбили Симоненка, Віталій Малиш, також не зміг пригадати, чи пив міліціонер того вечора. Казав, що лише наливав убитому та дільничному коктейлі та спілкувався з ними «аби з дискотекою все було правильно і не було проблем: там, вихід правильно зробити, документи необхідні підготувати». Однак, показання,які давав свідок відрізнялися від того, що було з’ясовано на досудовому слідстві. Відтак, адвокати подали клопотання, аби зачитали протоколи допитів. Виявилося, що всі опитані в цей день свідки характеризували Запорожця як людину конфліктну та неврівноважену. Крім того, за словами свідків, Запорожець зловживав алкоголем. Однак, під присягою були отримані інші свідчення: Віталій був розсудливою та спокійною людиною, вів активну громадську діяльність – заснував футбольний молодіжний клуб, допомагав місцевим. Свідки визнали, що правдивими слід вважати показання, які вони давали на суді. А протоколи допитів є «не зовсім правильними».
Наступного дня свідки були категоричніші. Певно тому, що більшість з них живе у Києві, а не в Семиполках. Так, Олена Василенко, знайома підсудного та жителька Києва розповіла, що в той вечір вона була із Запорожцем разом у кафе. Місцевий бармен довго не виконував їх замовлення. Казав, що у нього нервові відвідувачі. Й вказував на столик, за яким сидів Симоненко. Вона підтвердила, що покійний був у стані алкогольного сп’яніння, чіплявся до відвідувачів, обіцяв «засадити» Віталія. Крім того, Симоненко ледь не зламав підсудному руку, коли викрутив її та потяг Запорожця на балкон. Після пострілів, за словами свідка, Віталій залишався на місці пригоди, просив викликати «швидку», плакав і постійно повторював «Я ж говорив тобі (Симоненку – Ред.), не доводь мене!»
Читайте також: Чому мешканці Семиполок захищають Віталія Запорожця
На досудовому слідстві свідку задали лише кілька питань: о котрій викликали «швидку» та чому не допомогла потерпілому. Також жінка бачила, що у місцевому відділку тримали свідків, жителів Семиполок.
«У одного хлопця була розбита губа й підбите око. Інший скаржився на те, що на руках дуже сильно затягнули наручники. Ще один був побитий. Вдягнені були по-різному: хтось взагалі у спідньому, хтось встиг натягнути шкарпетки» – розповіла Олена.
Також свідок розповіла, що чула досить несхвальні відгуки про вбитого.
«Мені розповідали, що він за гроші зам’яв справу про зґвалтування місцевої вчительки. Також у мене на очах цей міліціонер намагався підкинути молодому хлопцю скальпель у машину й забрати за це до відділку. Я і їх конфлікт бачила того вечора» – розповіла Олена.
Її слова підтвердила подруга Руслана. Вона також бачила, як Симоненко з дільничним та якоюсь білявкою відпочивали у кафе. Також вона додала, що убитий ображав присутніх. Прокурор, задаючи питання, допомогла свідку зробити висновок, що не можна судити, відпочиває чи працює людина, лише за її зовнішнім виглядом. Суддя зробила зауваження.
Дружина потерпілого задала єдине питання: «Ви знали Симоненка особисто? Ні? Тобто ви можете про нього судити лише з розповідей місцевих? Все зрозуміло».
Останній допитаний свідок, пенсіонерка Марія Удовенко. Вона розповіла, що Віталій Запорожець прийшов до неї через два дні після трагедії, попросив допомоги.
«У нього була виламана рука, почервоніння на обличчі. Він плакав. Я йому допомогла, обробила руку, поклала на ліжко. Потім до мого будинку вдерлися міліціонери. Били Віталіка ногами, як могли. Я кричала, просила їх припинити, але ніхто не слухав. Вони витягли його на двір, до машини й продовжили бити там. Віталік намагався сховатися під машиною, але міліція витягала його назад. І била. Я просила їх зупинитися. Один з міліціонерів витяг пістолет, почав мені погрожувати. Я сховалася в будинку, закрила двері. Але він їх висадив. Хіба ж то міліція?» – розповідає старенька.
Також пенсіонерка спростувала версію затримання, яку озвучив представник обласної міліції Микола Жукович: «У газетах писали, що ваш Жукович розповідав, мовляв Віталік намагався втекти через вікно. Але такого не було! Йому навіть поворушитись було важко».
Загалом же за два дні допитали майже 10 свідків. Однак, більшість із них відповідала на уточнюючі запитання захисту двома фразами: «не знаю» і «не пам’ятаю». Однак, їх свідчення досить суттєво різнилися від протоколів досудових допитів.Обвинувачення відмовилося від коментарів з цього приводу. Викликає здивування і той факт, що свідки спокійно підписали протоколи, не читаючи їх. Крім того, свідки під присягою розповіли, що з них відверто знущалися та вчиняли тиск – як моральний, так і фізичний. А наразі суд взяв перерву до 8 лютого.