У. Т.: Чому ви підписали Угоду? Що, на вашу думку нині є такого, що могло убезпечити опозицію від повторення своїх помилок?
– Це зразок того, як шукати компроміс. Це непросто, тому що до тексту кожен щось додавав, хотів щось бачити інакше. Але компромісу ми досягли. І це лише частина цього компромісу, яка, на превеликий жаль, була зіпсована тим, що відбулось із так званими застереженнями. Бо коли ми досягли компромісу, то є вибір: або підписуй, або ні. Але ніхто не хотів, щоб із нами підписували документ із застереженнями, і раптом це сталося. І зараз на цих застереженнях всі роблять інтригу. Це не політика!
Щодо самого документу, то це максимум із того, що можна було на той час зробити. Я свою позицію висловив ще 24 серпня прилюдно і ЗМІ про те, що вся опозиція для перемоги має об’єднатися в одну колону. Хто не в цій колоні – той проти. Потім ми чули виступ В’ячеслава Кириленка, який також підтримував цю думку. Потім ми побачили, як поведуться керівники найрейтинговіших партій. Вони вичікували, аж поки 1 грудня з в’язниці Юлія Тимошенко не звернулася з листом до всіх політсил в Україні, де вона благала всіх об’єднатися на основі будь-якої партії, зокрема, будь-якої нейтральної партії, щоб перемогти єдиною колоною, не розпорошивши жодного голосу. Я вважаю, що за таких обставин опозиція могла б набрати за списком не менше 150–170 осіб, і по мажоритарних округах не менше 100. А отже, опозиція мала б переконливу і серйозну більшість і жоден голос не пропав би, тому що ми знаємо, як там, де насправді є 5%, з’являється 4,9%. І ці голоси будуть загублені. Але сценарій з єдиним списком не влаштовував Адміністрацію президента і олігархів, які стоять за певними політичними проектами. Тому вони роздмухували іншу картину: поділити опозицію на кілька колон. Тоді народилася ідея двох колон, відтак – трьох, а тепер уже, виявляється, і чотирьох. Я ставлюсь до цього як до проекту, який планується не в опозиційному середовищі.
Єдиний список – це наша реакція на думку громадян, і навіть на зустрічах, де я був, люди вимагають об’єднання опозиції. І дуже важко було вирішити це питання і переконати партійців у тому, що важко об’єднуватись тим, хто був в опозиції до цієї влади з тими, хто фактично привів цю владу, тому що стверджували, що вони проти всіх. Сьогодні і противсіхи, і представники суверенних гетьманатів політичних сил зрозуміли, що об’єднуватись і консолідувати зусилля треба. Але, на превеликий жаль, це об’єднання наразі досягло такої домовленості, щоб узгоджувати позиції по мажоритарних округах. Я думаю, що це лише перша сходинка у відносинах опозиції. Вона позитивна. Але егоїзм і завищена самооцінка лідерів політичних сил, тих людей, які ляльководять і стоять за політичними силами, не дають наразі досягнути серйознішої, більш проривної технології.
Я переконаний, що ще достатньо часу до виборів і люди тиснутимуть на опозицію, підштовхуючи до зовсім іншого рівня інтеграції, і цей тиск приведе до серйознішої інтеграції. І егоїстичні мотиви мають відійти. Змагатись можна буде у демократичній країні, на демократичних виборах президента, а зараз треба створити силу, яка стовідсотково переможе. У разв непідтримання такої позиції щодо консолідації станеться те саме, що було на виборах президента, коли кожен агітував за себе, а дехто казав, що і те і те зло.
Читайте також: Повний текст опозиційної угоди
У. Т.: На яких принципах ви готові здійснювати розподіл мажоритарних округів з іншими опозиційними силами?
– Щодо принципів розподілу мажоритарних округів, наразі планується вивчати, проводити соціологічні дослідження, хто де і більше впливовий серед тих, хто претендує на округи. Але треба буде знову досягати компромісів, тому що хтось не погодиться з тими висновками.
Я думаю, що свою позицію формулюватиму після серйозного обговорення.
У. Т.: На яку приблизно частину (у відсотках) округів в Західній і на яку в Центральній Україні претендуватимуть ваші кандидати?
– Я не можу так зараз сказати. Ми працюємо і на Заході і на Ссході України, і в Центрі. Готові представляти своїх кандидатів навіть на Донбасі. Інша річ, чи дадуть нам перемогти, чи ні.
Читайте також: Які помилки ризикує повторити опозиція
У. Т.: Виступаючи окремо на парламентських виборах за списками, кожна опозиційна сила з тих, що підписали угоду, матиме довести, що вона чимось краща, чи що її партнер чимось гірший, щоб опозиційний виборець проголосував саме за неї. В чому ви вбачаєте переваги своєї політсили над партнерами? Чому виборець має проголосувати саме за вас?
– Нашій політичній силі не потрібно доводити, чи ми кращі, чи гірші. Ми свою позицію доводимо не одну п’ятирічку в парламенті, наша політична сила готує аналіз всіх без винятку законів. Тільки-но влада надумала продавати трубу, ми одразу попереджаємо суспільство і вносимо альтернативний законопроект. Тільки-но влада задумала щось недобре щодо залізниці, ми пропонуємо інший підхід. І так щодо всього.
У. Т.: Що, на вашу думку, становить найбільшу загрозу збереженню єдності опозиції до виборів?
–Самозахоплення та самозакоханість. Колосальний політичний егоїзм та амбіції, що підігріваються владою.
У. Т.: Який крок ваших партнерів з опозиції дозволив би вам почуватися вільними від виконання оприлюдненої 22 січня угоди?
– Я неготовий про це говорити. Угоду тільки-но уклали, а ми вже говоримо про розірвання. Ми не передбачали, що серед нас будуть люди, які виходитимуть із угоди.
У. Т.: Яку сферу відповідальності ви б хотіли і могли взяти на себе в уряді?
– Думаю, зарано ввести мову про розподіл шкіри невбитого ведмедя. Наразі завдання – перемогти.