Голову уряду і за сумісництвом лідера цієї ж таки партії нібито на підвищених тонах звинуватили в саботажі реформ і компрометації депутатів-регіоналів, які змушені бути «адвокатами неякісних законопроектів уряду». Іншим приводом для роздратування вже традиційно стало ігнорування урядом бізнес-інтересів окремих регіоналів.
З одного боку, різка критика фракцією Миколи Яновича може свідчити або про наближення його давноочікуваної відставки, про що неодноразово писав Тиждень. З іншого – про ймовірність варіації такого сценарію шляхом перетворення нинішнього прем'єра на певний час на такого собі хлопчика для биття, якого принесуть в жертву за деякий час.
В основі обох сценаріїв один і й той самий основний мотив – відчайдушні спроби ПР уникнути відповідальності за складну соціально-економічну ситуацію в країні та невиконання фактично всіх попередніх передвиборчих обіцянок напередодні початку нової виборчої кампанії.
Проте в разі втілення другого сценарію відставки Азарова, можливо, доведеться зачекати. Принаймні, допоки він не перебере на себе весь негатив, на який все ще сподіваються до початку очікуваного передвиборчого «покращення життя вже сьогодні» (наприклад, до літа), що має задобрити електорат, як, зокрема, різке збільшення соціальних виплат у розпал президентської виборчої кампанії 2004 року.
Тим часом різка критика діяльності уряду представниками владного конгломерату ставатиме дедалі публічнішою. Гіпотетично це має переконати принаймні частину розчарованого суспільства у здатності влади до самоочищення, «виправлення помилок», а також окреслити межу між азаровщиною, з якою в суспільній свідомості асоціюється весь негатив останніх двох років, і реформаторськими зусиллями нинішнього режиму як такого. На старті виборчої кампанії уряд зможе очолити «молодий і перспективний», але при цьому, ймовірно, технічний прем'єр-міністр, який має переконати потенційних виборців, що після отримання Віктором Федоровичем «конструктивної», бажано конституційної, більшості у парламенті, втіленню його добрих намірів нарешті ніщо не перешкоджатиме.
Звісно, у випадку перетворення Азарова на хлопчика для биття нинішня владна верхівка ризикує опинитися у досить незручній для себе ситуації, за яку, перебуваючи в опозиції, вони так докоряли своїм попередникам. Під час кризи 2008–2009 років, коли Секретаріат президента Ющенка лише критикував уряд Тимошенко, представники нинішньої влади звинувачували його в тому, що глава держави в переломний для країни момент дотримувався неприпустимої позиції «зовнішнього спостерігача», такого собі експерта замість того, щоби рятувати ситуацію.
Однак у попереднього президента, за дії Конституції в редакції 2004 року, були справді обмежені важелі впливу на уряд, які переважно зводилися до права призупиняти дію його постанов, ускладнюючи в такий спосіброботу. Натомість чинна влада, яка весь цей час хизувалася концентрацією всіх необхідних повноважень для проведення реформ, у разі повторення такої ситуації ризикує втратити залишки тривалий час нав’язуваного суспільству уявлення про неї як про «монолітну силу». А українське суспільство може й не прийняти цапа відбувайла замість тотального невиконання попередніх передвиборних зобов'язань.
Партія регіонів завжди була схильною до того, щоб приховувати внутрішні конфлікти і дискусії. Аналогічно вони вчинили і цього разу: через деякий час після того, як у ЗМІ з’явилася інформація про критику Азарова, прес-служба уряду повідомила, що «в цілому ж спільну роботу в минулому році було оцінено на «добре». І жодних «підвищених тонів» під час засідання не було чути».