Проект звіту ПАРЄ щодо України(повний текст, закінчення)

Закінчення. Початок документу читайте тут: Частина І та Частина ІІ

В. Пояснювальна записка співдоповідачок пп. Репс і Пурбе-Лундін

Зміст

1. Вступ
2. Переслідування колишніх членів уряду
3. Правові проблеми
4. Брак незалежності судової влади
5. Невиправдане застосування і надмірна тривалість утримання під вартою
6. Нерівноправність між обвинуваченням і захистом
7. Недостатнє правове обґрунтування і правомірність у звинуваченнях
8. Конституційна реформа
9. Виборча реформа
10. Заключні зауваження
11. Вступ
12. Парламентська Асамблея востаннє обговорювала функціонування демократичних інститутів в Україні (а також і пов’язану з цим наступну зміну влади) після президентських виборів у січні 2010 року, коли нею було прийнято Резолюцію №1755 від 2010 р. (20 жовтня 2010 р.). З того часу ми постійно відвідуємо цю країну, щоб бути в курсі українських політичних подій, пам’ятаючи при цьому початковий намір – написати на початку 2011 року повний звіт про дотримання Україною своїх обов’язків та зобов’язань.
13. Проте з часу прийняття Резолюції №1755 (2010 р.) постійно з’являються повідомлення і заяви про те, що в цій країні все частіше порушуються особисті свободи і демократичні права. На жаль, це схоже на продовження тієї тенденції, про яку ми вже вели мову в нашому останньому звіті – коли ми висловлювали занепокоєння через повідомлення та заяви про загрозу демократичним свободам і правам в Україні.
14. Заяви про зростання неповаги до особистих прав і демократичних свобод в Україні чергувалися з судовими процесами над низкою колишніх урядовців, включно з колишнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Прибічники опозиції вже затаврували ці процеси як політичні суди і помсту. Вони викликають чимало питань, пов’язаних з вибірковістю правосуддя і криміналізацією політичних рішень.
15. За судовими процесами над колишніми урядовцями наглядали кілька українських та міжнародних спостерігачів. Їхні висновки чітко свідчать про те, що ці суди були проведені з численними серйозними порушеннями внаслідок вад системи кримінальної юстиції. Проблеми з судовою владою і системою правосуддя в Україні були висвітлені в декількох звітах спостерігачів від Асамблеї, а подолання цих недоліків – частина членських зобов’язань України перед Радою Європи. Проте досі жоден із урядів, які перебували при владі, не зробив жодних серйозних успіхів у боротьбі з цими вадами.
16. 4 жовтня 2011 року Моніторинговий комітет обговорив становище в Україні у зв’язку з судами над колишніми членами уряду. На цьому засіданні Комітет висловив занепокоєння явними вадами українського законодавства і пов’язаними з цим питаннями щодо дотримання верховенства права в цій країні. Крім того, Комітет висловив стурбованість з приводу негативних наслідків, які ці суди (і їх результати) мали на стосунки України з рештою Європи, зокрема, з Європейським Союзом. Тому Комітет вирішив попросити Бюро Асамблеї внести до порядку денного засідання Асамблеї в січні 2012 року пункт про функціонування демократичних інститутів в Україні.
17. У цьому звіті ми в загальних рисах охарактеризуємо судові процеси над колишніми членами уряду, а також ті вади (деякі з них – системні), які виявилися в ході цих процесів. На додаток, оскільки ці суди можуть мати вплив на майбутні парламентські вибори,ми торкнемося ходу виборчої реформи в цій країні.
18. Переслідування колишніх членів уряду
19. Зі зміною влади в Україні після президентських виборів 2010 року було відкрито кримінальні справи проти низки колишніх урядовців і посадових осіб. Найгучніші справи – суди над колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком, колишнім виконувачем обов’язків міністра оборони Валерієм Іващенком, колишнім першим заступником міністра юстиції Євгеном Корнійчуком, а також колишнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко.
20. Кримінальну справу проти Ю. Луценка було порушено 2 листопада 2010 року. 13 грудня 2010 р. йому було пред’явлено обвинувачення за статтями 191 (привласнення державного майна) і 365 (перевищення влади або службових повноважень) Кримінального кодексу України. Звинувачення базувалися на тому, що Ю. Луценко незаконно присвоїв своєму водію звання офіцера міліції, дозволив видатки на щорічне святкування Дня працівників міліції в обхід рішення уряду і перевищив свої повноваження на посаді міністра, віддавши наказ про слідкування за водієм служби безпеки, підозрюваним у співучасті в отруєнні колишнього президента В. Ющенка.26 грудня 2010 року Ю. Луценка було заарештовано за відмову співпрацювати з обвинуваченням. Відтоді він утримується під арештом.
21. Слідче провадження проти В. Іващенка було відкрито 20 серпня 2010 року. 27 серпня 2010 року йому було висунуто звинувачення за статтями 364 (зловживання службовим становищем) і 365 (перевищення влади або службових повноважень) Кримінального кодексу України за те, що він підписав документ, яким дозволяв реорганізацію суднобудівного заводу, що нібито спричинилося до незаконного продажу державного майна. 21 серпня 2010 року його було заарештовано, і відтоді він утримується під вартою.
22. Є. Корнійчук – зять голови Верховного Суду Василя Онопенка, якого вважають близьким соратником Ю. Тимошенко. З 2007 по 2010 роки він займав посаду першого заступника міністра юстиції. Є. Корнійчуку було висунуто звинувачення за статтею 365 (перевищення влади або службових повноважень) Кримінального кодексу України за надання юридичного висновку в якості заступника міністра юстиції, що дозволило Міністерству економіки надати контракт, без проведення тендеру, юридичній фірмі, в якій він сам був партнером. Крім того, його було звинувачено за статтею 366 (службове підроблення) за неналежне оформлення цього юридичного висновку. 22 грудня 2010 року його заарештували, і він перебував під вартою до свого звільнення 14 лютого 2011 року, після того, як його тесть зустрівся з президентом Януковичем. Судова справа триває.
23. Ю. Тимошенко спочатку висунули звинувачення за статтями 364 (зловживання службовим становищем) та 365 (перевищення влади або службових повноважень) Кримінального кодексу України за наказ перерахувати доходи від квоти на викиди парникових газів до загальнодержавного бюджету, за затримку виплати митного збору за 1000 автомобілів швидкої допомоги, замовлених її адміністрацією, і за незаконне підписання угоди між «Нафтогазом» і «Газпромом» з продажу російського газу Україні, що в 2009 році призвело до енергетичної кризи між цими двома країнами. Останній судовий розгляд справи проти Ю. Тимошенко стосувався обвинувачень у газових угодах. Ю. Тимошенко заарештували і ув’язнили в слідчому ізоляторі попереднього утримання за неповагу до суду 5 серпня 2011 року.
24. 11 жовтня 2011 року суд засудив Ю. Тимошенко за «газові угоди» до семи років ув’язнення з забороною займати офіційні посади протягом трьох років. Крім того, вона повинна виплатити €150 млн. відшкодування збитків, завданих українській державі внаслідок цих угод. Вирок Тимошенко було широко засуджено лідерами європейських держав як політично мотивоване рішення.
25. Ю. Тимошенко подала апеляцію на рішення суду, і її справу розглядатиме Київський апеляційний суд. Під час апеляції вона і далі перебуватиме під вартою.
26. Після того, як декілька європейських лідерів висловили занепокоєння справою Ю. Тимошенко, президент Янукович спочатку дав зрозуміти, що сприйняв критику, і назвав справу проти Тимошенко «болючою і неприємною». Президент Янукович додав, що переконаний: вирок суду буде оскаржено, і що «яке рішеня він [апеляційний суд] прийме, і згідно якого законодавства – має велике значення». Багато хто побачив у цьому свідчення, що влада хоче змінити Кримінальний кодекс з тим, щоб вилучити з нього або в інший спосіб декриміналізувати статті 364 і 365. Відповідні поправки до Кримінального кодексу були подані і, як повідомлялося, підписані Комітетом Верховної Ради з питань правосуддя, але їхнє прийняття в другому читанні відкладено. Згодом у другому читанні їх відхилили (15 листопада 2011 року).
27. На загальний подив, особливо після сигналів про те, що влада нібито бажає декриміналізувати статті 364 і 365, Ю. Тимошенко було висунуто нові звинувачення – в привласненні коштів. Ці звинувачення стосуються періоду, коли пані Тимошенко була президентом і співвласницею  компанії «Єдині Енергетичні Системи України» (ЄЕСУ), яка була основним гравцем у газовій торгівлі між Росією та Україною, а також у транзиті російського газу територією України до решти Європи. Згідно зі звинуваченнями, висунутими їй за статтями 191, ч.2 (привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) та 15, ч. 2 (замах на вчинення злочину), Ю. Тимошенко вступивши в злочинну змову з тодішнім заступником прем’єр-міністра Павлом Лазаренком, нібито зобов’язалася під офіційну державну гарантію оплатити товарами і послугами доставлений російський газ, а насправді перевела кошти на покриття вартості цих товарів та послуг на банківський рахунок П. Лазаренка.
28. 14 листопада 2011 року проти неї було висунуто нові звинувачення, цього разу за несплату податків, розкрадання і приховування прибутків у іноземній валюті у період, коли вона займала посаду голови ЄЕСУ. Крім того, провадження було поновлено по низці справ, які вважалися офіційно закритими в 2005 році. Повідомляється, що також ведеться слідство щодо можливої причетності Тимошенко до вбивства бізнесмена і депутата Євгена Щербаня. У зв’язку з цими новими звинуваченнями постало декілька питань, до яких ми повернемося згодом.
29. Ми хотіли б відразу наголосити, що ці процеси слід розглядати не з точки зору опозиції до провладної більшості, а з точки зору верховенства права і гарантії на справедливий судовий розгляд для всіх громадян в Україні. Ми не вповноважені судити про справу або питання вини чи невинуватості. Ніхто, включно з провідними політиками (або особливо провідні політики) не повинен уникнути закону за загальні крані злочини. Проте ці процеси проти цих колишніх урядовців ставлять важливі питання стосовно криміналізації звичайного процесу прийняття політичних рішень і, як наслідок, політично мотивованих звинувачень. Крім того, ці справи звернули увагу на низку системних вад і недоліків українського правосуддя, які підривають право на справедливий  судовий розгляд і верховенство закону в Україні.
30. Статті 364 (зловживання службовим становищем) і 365 (перевищення влади або службових повноважень) – це пережиток радянського Карного кодексу, до якого вони були включені ще за часів Йосифа Сталіна. Статті 364 та 365 допускають надзвичайно широке тлумачення і надають прокурору значну свободу дій. Фактично, що видно з процесів над колишніми урядовцями, ці статті дозволяють постфактум криміналізувати звичайні політичні рішення урядовців, які можна піддати сумніву заднім числом або які не сприймала тодішня опозиція, яка тепер при владі. Криміналізація нормального прийняття політичних рішень – це порушення верховенства права, яке готує грунт для політично мотивованих обвинувачень. Це неприпустимо для демократичного суспільства. На додачу, оцінка політичних рішень та їхніх наслідків – прерогатива парламентів та, в кінцевому підсумку, виборців, а не судів. Оскільки в багатьох країнах лунають заклики судити політиків за їхні макроекономічні рішення, які призвели до нинішньої фінансової кризи, ми б хотіли рекомендувати Асамблеї виробити чіткі міжнародні стандарти для розмежування політичної та кримінальної відповідальності.
31. За численними свідченнями, судове провадження у справі Ю. Тимошенко, а також у справах інших колишніх урядовців, проходить хаотично і з багатьма грубими порушеннями процедури. Це свідчить про необ’єктивність і переваги для обвинувачення в правовій системі України. Рівень виправдальних вироків в Україні менший, ніж 1%, тобто підсудний фактично не має шансів на виправдання. Крім цього, існують міцні функціональні зв’язки між прокуратурою і судами. Спостерігачі за судовими процесами відзначають, що складається таке враження, ніби судді зазвичай стають на бік обвинувачення і налаштовані проти аргументів захисту, які пред’являються суду. Це викликає великі сумніви у незалежності судової влади, а також рівноправності обвинувачення і захисту.
32. Про цю упередженість на користь обвинувачення свідчило також застосування утримання під вартою як запобіжного заходу в цих справах. У всіх вищеназваних процесах судді погоджувалися з проханням обвинувачення обрати запобіжним заходом утримання під вартою, часто навіть без надання будь-якого юридичного обгрунтування свого рішення і в ситуації, де навряд чи був ризик втечі підсудних або перешкоджання правосуддю з їхнього боку. Заяви, що застосування утримання під вартою (як і майже безмежні можливості обвинувачення викликати відповідачів до суду) застосовувалися для залякування цих людей і перекривання їм доступу до керівних посад у політиці, заслуговують на довіру і викликають серйозне занепокоєння.
33. Ключовою підставою для занепокоєння є той факт, що, згідно з українським законодавством, особа, засуджена за важкий злочин, не може балотуватися на місцевих і загальнонаціональних виборах, якщо її судимість не знята судом. З погляду багатьох спостерігачів, дані справи також (якщо не винятково) мають на меті не допустити підсудних до участі в наступних парламентських виборах, призначених на жовтень 2012 року. Проблематичний і неоднозначний характер звинувачень проти цих осіб, як і спосіб проведення процесів і всі зауважені порушення, дає всі підстави вірити цьому. Зрозуміло, що демократичність України і її стосунки з Асамблеєю зазнають серйозного удару, якщо будь-хто з цих людей не зможе взяти участі в майбутніх виборах через судимість за політично мотивованими обвинуваченнями судом, об’єктивність якого викликає сумніви.
34. Як було вже сказано, характер нових звинувачень, висунутих Ю. Тимошенко прокуратурою, підняв низку питань. Стосовно справи з розтратою, незрозуміло, коли ж, власне, було вчинено злочин: чи в 1996 році, коли було дано державні гарантії на закупівлю газу, чи в 2000 році, коли угоду було розірвано через несплату боргів компанією ЄЕСУ. Це має значення в контексті терміну давності для такого злочину, як розтрата. Чинний Кримінальний кодекс визначає 15-річний термін давності для такої розтрати, в якій звинувачують Ю. Тимошенко. Цей Кримінальний кодекс було прийнято в 2001 році. У попередньому Кримінальному кодексі, чинному на момент видачі державних гарантій, термін давності був 10 років. В результаті, дехто з учасників дискусій доводить, що злочин, у якому зараз звинувачують Тимошенко, вже не є таким з огляду на закінчення терміну давності. Це – заплутане юридичне питання, яке, без сумніву, стане важливим юридичним аргументом на суді. Це лише підкреслює, що вона повинна отримати право на справедливий розгляд, який повністю дотримується принципу рівноправності між обвинуваченням і захистом.
35. Прокуратура повторно відкрила низку раніше закритих проваджень. Ці провадження стосуються звинувачень Ю. Тимошенко, її чоловіка і свекра у несплаті податків, приховуванні прибутків, розтраті державного майна і підробці. Більшість цих справ були закриті прокуратурою в 2005 році, коли пані Тимошенко була прем’єр-міністром. Рішення щодо припинення проваджень було пізніше підтверджено Верховним Судом України. Український закон, як і законодавство інших країн, дозволяє повторно відкривати провадження у випадку, якщо з’явилися нові, важливі свідчення. Кілька співрозмовників висловили сумніви з приводу того, що прокуратура тепер має нові свідчення, коли було повторно відкрито провадження у справах проти Тимошенко. Зі свого боку, влада твердить, що закриття справ у той час Генеральним прокурором було політично мотивованим і тому провадження було припинено незаконно.
36. Ми не бажаємо коментувати чи розмірковувати про цінність предмету нових обвинувачень, висунутих проти пані Тимошенко. Проте ми наголошуємо, що у зв’язку з цими обвинуваченнями виникають серйозні сумніви, і ці питання потрібно вивчити. Це, своєю чергою, свідчить про потребу в абсолютно прозорому юридичному процесі, з дотриманням усіх вимог до справедливого судового розгляду, гарантованого Європейською конвенцією з прав людини.
37. На додачу до вже висловлених побоювань щодо криміналізації звичайного процесу прийняття політичних рішень, нинішні суди над колишніми членами уряду звертають увагу на ряд системних вад в українському правосудді. Ці юридичні вади давно вже викликають занепокоєння Асамблеї, яка, у своїх численних резолюціях з питань України, переконувала всі по черзі уряди цієї країни звернути на них увагу, покінчити з недоліками і привести юридичну систему у відповідність до європейських стандартів. Ми можемо лише жалкувати про те, що жоден з урядів, як і жодне зі скликань Верховної Ради, не проявило відповідної політичної волі і не зробило необхідних зусиль, щоб вирішити проблему з порушеннями в роботі правової системи в державі.

3. Правові проблеми
        3.1. Брак незалежності судової системи
26.  Незалежність судової системи в Україні продовжує бути головною турботою. Судова влада широко розглядається як залежна, та у деяких аспектах, така, що служить політичним інтересам. Це посилюється тим фактом, що систему правосуддя в Україні грубо недофінансовують. Така ситуація посилює залежність судових органів від публічних та приватних інтересів та створює потенційний грунт для корупції. У зв’язку з цим, у своїй резолюції №1755 (2010) ми закликали нинішню владу забезпечити систему правосуддя достатнім фінансуванням з державного бюджету.
27. Системною проблемою, яка підриває незалежність судової влади, є також той спосіб, в який призначаються судді. Як зазначено в нашій останній доповіді Генеральній Асамблеї, судді призначаються президентом за рекомендацією Вищої ради юстиції ґрунтуючись на пропозиції Вищої кваліфікації комісії з питань юстиції на початковий період до п'яти років. Після цього п'ятирічного випробувального терміну, судді обираються Верховною Радою за пропозицією Вищої кваліфікаційної комісії на пожиттєвий строк.
28. П'ятирічний випробувальний термін викликає занепокоєння, оскільки він відкриває можливості для надмірного впливу на прийняття рішень суддями під час їх випробувального терміну. Це посилюється тим, що рішення надати пожиттєві повноваження приймається Верховною Радою на пленарному засіданні. Як заявила європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія): "Парламент [Верховна Рада] є безсумнівно більш залучена до політичних ігор, і призначення суддів може призвести до політичних торгів у парламенті, де кожен член парламенту, приходячи  з того чи іншого округу захоче мати власного суддю. На жаль, і роль Верховної Ради у призначенні суддів, і п'ятирічний випробувальний термін передбачені Конституцією. В резолюції №1755 (2010) Асамблея вже нагадувала свою позицію, що без зміни самої Конституції неможливо реформувати судову систему України у відповідності з європейськими стандартами і нормами.
29. Враховуючи вразливість суддів під час випробувального терміну, призначення цих суддів для розгляду політично чутливих випадків, викликає сумніви. Той факт, що більшість суддів у вищезгаданих випадках, в тому числі у справі проти пані Тимошенко, все ще знаходяться на п'ятирічному випробувальному терміні, породжує питання про незалежність цих судів і про розгляд справ в політичних інтересах правлячої більшості.
30. Справа не тільки у надмірній тривалості випробувального терміну та в ролі Верховної Ради в процесі призначення, що підриває незалежність судової влади, а також у ролі та складі Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії.
31. Усупереч принципу поділу влади міністр юстиції входить до Кваліфікаційної комісії, яка має, зокрема, значний вплив на призначення, а також на дисциплінарні процедури проти суддів. Крім того, процедура призначення суддів на постійні судові посади передбачає, що Вища кваліфікація комісія де-факто представляє звіти щодо роботи суддів на розгляд громадськості. Ясно, що це впливає на незалежність суддів під час випробувального терміну і підвищує ризик політизації процесу призначення.
32. Відповідно до статті 5 Закону України про Вищу раду юстиції, Вища рада юстиції складається з наступних 20 членів: «Верховної Ради України, Президента України,
з'їзду суддів України, з'їзду адвокатів України, з'їзд представників вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ призначають трьох членів, всеукраїнська конференція працівників прокуратури повинна призначити двох членів Вищої ради юстиції. Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України є за посадою членами Вищої ради юстиції. Такий склад явно порушує принцип поділу влади, а також європейську норму щодо органів суддівського самоврядування, за якої судді, обрані своїми колегами, повинні мати домінуюче положення, якщо не більшість голосів.

33. Включення представників прокуратури, в тому числі Генерального прокурора до Вищої ради юстиції кидає виклик принципу поділу влади та підкреслює тісний
функціональний зв'язок між судочинством та  звинуваченням. Це значною мірою пояснює упереджене ставлення до звинувачення у суді. У цьому контексті ми надзвичайно стурбовані багатьма обґрунтованими звітами, в тому числі від Асоціації українських суддів, що дисциплінарні дії було розпочато, а судді звільняються з посади Вищою радою юстиції на підставі скарги прокуратури у зв'язку з тим, що суддя вирішив питання проти
обвинувачення в суді. Це неприйнятно в державі, де панує верховенство права.
       3.2. Невиправдане застосування і надмірна тривалість утримання під вартою

34. Попереднє ув'язнення, відповідно до європейських норм, слід використовувати тільки як крайній захід, коли існує ризик підриву справедливості. Чинний кримінально-процесуальний кодекс покладає на прокуратуру України значні повноваження просити про попереднє ув'язнення і не вимагає обґрунтування такого прохання. Як уже згадувалося, суди зазвичай виконують прохання прокурорів, не вимагаючи обґрунтованості прохання, в тому числі щодо утримання під вартою.
35. Питання про незаконну та надмірну тривалість утримання під вартою є одним з основних питань щодо яких приймаються рішення Європейського Суду з прав людини проти України. З 2005 року з цього питання було прийнято більше 50 судових рішень. Суд зазначив, що судові влада не має ніяких юридичних зобов'язань повідомляти про причини, дозволяючи утримання під вартою або встановлюючи строки для такого утримання. Крім того, в українському законодавстві немає чіткої процедури для розгляду законності або строку утримання під вартою, а судові рішення, які дозволяють утримання під вартою під час судового процесу, не можна оскаржувати. 

36. Заклопотаність із приводу невиправданого застосування та терміну утримання під вартою в попередньому ув'язненні вже підкреслювалося в попередніх доповідях і резолюціях. Крім того, суди проти колишніх членів уряду також продемонстрували можливість зловживання утриманням під вартою. Звернення щодо тривалого утримання під вартою громадських діячів, коли немає небезпеки втечі або підриву розслідування, не може бути юридично виправданим. Достовірні твердження свідчать про те, що ці особи були затримані під час очікування розслідування та судового розгляду, з тим, щоб зробити їх функціонування в якості політиків та партійних лідерів неможливим.
37. Звернення щодо попереднього ув'язнення без юридично достатніх виправдань викликають питання гуманітарного характеру. І пан Іващенко, і пан Луценко страждають від важких захворювань та потребують термінової медичної допомоги, яку не можна забезпечити на якісному рівні в тюремних установах. За відсутності належної медичної допомоги, їх здоров'я стрімко погіршується, за повідомленнями, з реальною можливістю, що вони не переживуть судовий процес. Враховуючи відсутність законних підстав для їх
утримання під вартою, в поєднанні з дуже низьким ризиком, що вони можуть зникнути, ці особи повинні бути звільнені на гуманітарних підставах без будь-яких подальших затримок. Крім того, у пані Тимошенко також розвинулись серйозні проблеми зі здоров'ям у в'язниці, після падіння, коли вона пошкодила спину. Відповідно до слів українського омбудсмена Ніни Карпачової, яка відвічала її у в’язниці, пані Тимошенко повинна пройти медичне обстеження та лікування поза межами в’язниці. Вона рішуче засудила той факт, що через її стан здоров’я слідчі почали допитувати Тимошенко у камері у зв’язку з новими обвинуваченнями, висунутими проти неї. У відповідь на це Віктор Янукович оголосив 22 листопада, що пані Тимошенко дозволять пройти лікування за межами в’язниці. Після медичного обстеження у шпиталі в Києві, її було переведено 29 листопада 2011 в  палату тюремної лікарні для отримання рекомендованого лікування. 30 листопада пані Тимошенко відвідала делегації Європейського комітету з попередження тортур і нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
      3.3. Нерівноправність між обвинуваченням та захистом
38. Рівність сторін обвинувачення і захисту має важливе значення для справедливого судового розгляду і дотримання закону. На жаль, судові процеси щодо колишніх керівників уряду явно показали, що правова система України не гарантує таку рівність.

39. Прихильність до обвинувачення не тільки поширена в судовій системі, але й надзвичайно в неї укорінилася. Захисту не надають копію справи, він може отримати доступ до неї лише в прокуратурі в робочий час і в дні, встановлені прокурором. Прокурор має можливість встановити дні та години як вважає за потрібне та в найкоротші терміни. Обвинувачені та їх адвокати зобов'язані прийти в дні та час, встановлені прокурором, а це означає, що прокурор насправді може викликати підсудних та їх адвокатів без обмежень. Не допускається також робити копії документів матеріалів справи. Ця процедура дозволяє прокурору втручатися безпосередньо в якість захисту, надаючи нереально короткі строки захисту для ознайомлення зі справою. У випадку пана Луценка Генеральна прокуратура видала ордер на його арешт через 13 днів на тій підставі, що пан Луценко занадто повільно ознайомлювався зі справою, яка охоплює більш, ніж 6 тис сторінок.

40. Той спосіб, у який прокурор представляє справу для ознайомлення захисту та його прерогатива вирішувати розклад, за яким захист буде ознайомлюватись зі змістом справи, явно підриває принцип рівності сторін і, як результат, справедливого судового розгляду. Крім того, той факт, що прокурор може викликати обвинувачених та їх адвокатів за власною волею та часто в короткі терміни і без будь-яких звернень до суду з боку обвинувачених, відкриває можливість для зловживань та утисків з боку звинувачення. Під час наших зустрічей із юристами захисту ми отримали кілька повідомлень, які вказують, що такі домагання дійсно відбуваються з метою перешкоджання обвинуваченим у виконанні їх завдань, як політиків та партійних чиновників. Вище згадуваний арешт пана Луценка є доказом такої ситуації.
      3.4. Недостатнє правове обґрунтування та правомірність у звинуваченнях
41. У попередніх доповідях, ми вже висловили нашу занепокоєність з приводу недостатнього або неадекватного правового обґрунтування в обвинувальних актах та інших документах суду. Співрозмовники зазначали, що звинувачення часто не надає чітких описів злочинних дій, які були вчинені відповідачами, а також статті закону, які було порушено їх діяннями. Без такої ясності в обвинувальному висновку, важко або взагалі неможливо забезпечити належний захист, а від цього залежить справедливий судовий розгляд. Це можна було спостерігати і у справах чотирьох колишніх членів уряду, згаданих в цьому звіті.

4. Конституційна реформа
42. Слід підкреслити, що вищезазначені недоліки системи судочинства є давнім занепокоєнням. Всі уряди України вже не раз визнавали недоліки у системі правосуддя і заявляли про свій намір щодо їх усунення. Однак, на сьогоднішній день, це було безрезультатно. Процеси, пов’язані з нещодавніми судами, підкреслюють необхідність влади терміново реформувати систему правосуддя відповідно до європейських норм і стандартів, діяти відповідно до зобов'язань, взятих майже 17 років тому.
43. Нинішня влада, зі свого боку, заявили, що ряд недоліків, зазначених у цій доповіді,  буде вирішено новим Кримінально-процесуальним кодексом, який, як вона сподівається, парламент прийме на початку 2012 року. Проект Кримінально-процесуального кодексу був підготовлений Адміністрацією Президента і направлений до Ради Європи для отримання порад та думок. Наші висновки, як очікується, буде опубліковано на початку 2012-го року. Ми маємо намір обговорити свої висновки в майбутній доповіді.
44. Як ми зазначали в нашому попередньому звіті, ми впевнені, що реформування судової системи України у відповідності до європейських стандартів та норм без істотної зміни Конституції неможливе. Наші аргументи залишаються в силі і після того як Конституційний суд визнав конституційні зміни 2004-го року недійсними починаючи з 1 жовтня 2010 року. Наприклад, роль Верховної Ради в призначенні суддів і п'ятирічний випробувальний термін для нових суддів, обидва з яких є проблематичними, закріплені в Конституції. Крім того, конституційні положення стають на заваді формуванню Вищої ради юстиції таким чином, щоб уникнути політизації та її залежності від політичних інтересів правлячої більшості.
45. На думку Асамблеї, яку було виражено в  резолюції №1755 (2010), рішення Конституційного Суду від 1 жовтня 2010 року повинно тепер бути відправною точкою для процесу конституційної реформи. Це зараз необхідно більш як ніколи. Країні необхідна корінна конституційна реформа для того, щоб мати можливість виконати свої зобов’язання, які вона взяла перед приєднанням до Ради Європи. Президент Янукович, а також декілька міністрів його адміністрації, висловили готовність ініціювати всеосяжну реформу Конституції та пообіцяли, що таку реформу буде імплементовано в тісній співпраці з Венеціанською комісією.

46. У січні 2011 року президент Янукович видав указ №224/2011, в якому він просив Наукову Групу з підготовки Конституційної асамблеї, яку очолює колишній президент Кравчук, підготувати план Конституційної реформи. Крім того, він призначив колишнього заступника глави президентської Адміністрації відповідального за конституційну реформу при президенті Ющенко, Марину Ставнійчук, на таку саму посаду з таким же ступенем відповідальності у його адміністрації. Пані Ставнійчук є також членом Венеціанської комісії, що повинно полегшити співпрацю з Адміністрацією президента щодо майбутніх реформ.
47. Українська комісія зі зміцнення демократії, створена президентом Януковичем, для того, щоб консультувати його щодо реформ, необхідних для здійснення зобов'язань країни перед Радою Європи, склала пропозицію про Конституційну асамблею на прохання президента. Венеціанська комісія тепло зустріла пропозицію про Конституційну асамблею, яка виконувала б консультативну роль в процесі підготовки проекту конституційних змін.
48. Проте, здається, що зусилля влади по реформуванню конституційних основ, на цьому закінчились. Нам повідомили, що конституційні зміни будуть ініційовані лише після наступних парламентських виборів, намічених на жовтень 2012 року. Влада нібито сподіваємося, що правляча коаліція матиме конституційну більшість після цих виборів, що дозволило б їм прийняти Конституцію без необхідних переговорів з опозицією.
49. Враховуючи те, що загальний процес реформ ефективно порушується чинною Конституцією, ми закликаємо владу не чекати парламентських виборів для розробки нової Конституції. Крім того, ми хочемо підкреслити, що конституційна реформа повинна ґрунтуватися на максимально широкому консенсусі між усіма політичними силами в Україні, і не повинна засновуватись на диктаті правлячої більшості, навіть якщо вона  матиме конституційну більшість.
5. Виборча реформа
50. Майбутні парламентські вибори, заплановані на жовтень 2012 року, матимуть вирішальне значення для демократичного розвитку України. Хоча правляча коаліція сподівається зміцнити свої повноваження і отримати конституційну більшість, необхідну для здійснення конституційної реформи, основні опозиційні партії мають намір довести, що вони як і раніше є життєздатною політичною альтернативою правлячій коаліції і оговталися від поразки в президентських виборах 2010 року. Крім того, ряд нових політичних партій хоча часто з вже знайомими особами з'явилися в надії ввійти в  парламент після виборів. Ці нові партії почали будувати партійні організації по всій країні. Їх обрання до парламенту може розширити плюралізм в на даний момент поляризованому політичному просторі України.
51. Одним з головних досягнень України після Помаранчевої революції стало неодноразове проведення виборів відповідно до європейських стандартів та норм. Це було підтверджено на президентських виборах в 2010, які привели президента Януковича до влади. Будь-яка
регресія цього досягнення була б неприйнятним розвитком.
52. На жаль, на місцевих виборах в жовтні 2010 було відзначено серйозні недоліки, що є кроком назад порівняно з президентськими виборами, а тому стало лакмусовим папірцем для прихильності нинішньої адміністрації демократичним цінностям і стандартам.
53. Ряд зазначених недоліків є результатом останніх змін до виборчого законодавства. Це є свідченням того, що старі звички грати з правилами замість гри за правилами, не зникли. Це, в свою чергу, підкреслює важливість того, що треба вчасно прийняти нове законодавство про вибори до наступних виборів на основі консенсусу між усіма зацікавленими сторонами. 
54. Як вже зазначалося в нашій попередній доповіді для Генеральної Асамблеї, у
2009 році Верховна Рада створила спеціальну робочу групу для розробки проекту нового єдиного виборчого кодексу. Це –  міжпартійна робоча група, яка складалась з представників більшості політичних сил, а також експертів і представників громадянського суспільства, тісно співпрацювала з Венеціанською комісією, та іншими міжнародними організаціями, такими як ОБСЄ. На жаль, Партія регіонів відмовилася брати участь у роботі цієї групи. Робоча група представила проект Єдиного виборчого кодексу вкінці 2010 року. Тим не менш, цей проект не було включено до порядку денного Верховної Ради. Замість цього президент Янукович заявив, що його Адміністрація підготує абсолютно нову пропозицію щодо Виборчого кодексу і представить його на розгляд Верховної Ради. Згодом він створив спеціальну президентську робочу групу з реформування виборчої системи, на чолі з міністром юстиції і яка складається з широкого кола представників і експертів, для розробки проекту пропозиції його адміністрації по новому виборчому кодексу.
55. Цій президентській робочій групі спочатку було надано підтримку з боку міжнародного співтовариства. Тим не менш, методи її роботи почали викликати  серйозне занепокоєння. Кілька організацій, які брали участь у цій робочій групі скаржилися на відсутність про