У.Т.: Пані Галино, в Україні відкрито нову судову справу проти Юлії Тимошенко. Розслідування стосується періоду 1995-2000 років. Чи існують якісь вимоги європейського права щодо термінів давності імовірних економічних правопорушень?
– Європейська конвенція з прав людини визначає, що всі питання, пов’язані з терміном давності цивільних або кримінальних правопорушень регулюються лише національним законодавством кожної держави. Проте, для забезпечення права на справедливий судовий розгляд (ст. 6 Конвенції про права людини), важливо, щоб суди та прокуратури неухильно дотримувалися норм національного законодавства.
У.Т.: Тоді що каже українське законодавство про терміни давності? Чи існує якась межа?
– 11 жовтня Печерський районний суд міста Києва визнав пані Тимошенко винуватою в порушенні статті 365 Кримінального кодексу України. Наступного дня проти неї було відкрито ще одну справу за порушення частини п’ятої статті 191 Кримінального кодексу (далі у цій доповіді – “Справа про борг”, яка датується ще 1990-ми роками). За декілька днів було відновлено ще низку старих та вже закритих справ. Виникають запитання: чому це робиться саме зараз? Зважаючи на те, що чинна адміністрація знаходиться нині під певним тиском на предмет декриміналізації статей про економічні злочини, які лежать в основі більшості поточних справ проти політиків з попереднього уряду, у тому числі й Тимошенко, відкриття нової справи та відновлення старих справ проти незручного опозиційного політика є чимось надзвичайним. Час цих подій, значна давність цих справ та попередня історія підтверджують серйозні підозри щодо політичних мотивів, які стоять за цими розслідуваннями.
У.Т.: Тобто, відновлення старих справ, закритих у 2004-2005 роках, не є правомірним?
– Строки давності у Справі про борг ЄЕСУ вже сплили, зважаючи на передбачений законом 10-річний термін давності. Строк давності не можна скасувати, назвавши моментом вчинення злочину час, коли структура перестала сплачувати свої борги в 2000 році, а не видачу гарантій у 1996 році, як це мало б бути згідно зі звичайною юридичною аргументацією. Відповідно, продовження строку давності не може базуватися на Газовій справі 2009 року. Строк давності також перешкоджає відновленню більшості, якщо не всіх восьми справ проти Тимошенко, які було закрито в 2004 та 2005 роках. Відновлення розслідування у справах, які було закрито за законом, є порушенням статті 6 та статті 18 Європейської конвенції про права людини, якщо такі рішення не виправдовуються законними цілями та підставами. Президент у своїх публічних заявах щодо злочинів Тимошенко плутає підозри із встановленням судом вини особи. Заяви Генеральної прокуратури стосовно справ проти пані Тимошенко підтверджують сумніви в об’єктивності, незалежності та безсторонності кримінального правосуддя. Складна термінологія та суміш описів фактів і припущень у постанові про притягнення як обвинуваченого у Справі про борг значно ускладнюють або навіть унеможливлюють визначення того, які саме дії інкримінуються пані Тимошенко, а отже це є порушенням її права на захист та справедливий суд.
У.Т.: Узвинуваченнях колишнього прем’єр-міністра використовується термін “замах на злочин”. Наскільки це поняття є вживаним у європейській юриспруденції? Чи доводилося Вам чути про аналогічні процеси в Україні або за кордоном? Бо ж, по-простому кажучи, не здійснені наміри не мають негативних наслідків. Отже, не наносять жодної матеріальної або моральної шкоди?
– Як і в питанні про термін давності, формулювання національного кримінального кодексу не є предметом розгляду Європейським судом. Окрім тих випадків, коли застосування такого законодавства порушує права людини, захищені Європейською конвенції.
УТ: Абули такі випадки? В українській або зарубіжній практиці? У французькому праві є таке формулювання: “процес про наміри”. Йдеться, власне, про заборону судити людей за те, що вони лише гіпотетично здатні були б зробити…
– Різні національні системи мають різне ставлення до “замаху на злочин”. Частина європейських країн дозволяє відкривати кримінальні справи по “замаху на злочин” чи спонукання до злочину. Інші, як, наприклад, Франція, забороняють судити за наміри. Не існує єдиного міжнародного кримінального права. Тому я гадаю, що у даному випадку важливо дотримуватися позиції Європейського суду з прав людини, який стверджує, що судовий процес повинен відбуватися з дотриманням національного законодавства, рівності і змагальності сторін, незалежності і незаанґажованості суду. На жаль, у справі Тимошенко ці важливі засади справедливого судового розгляду хронічно порушуються.
УТ: Під час судового засідання в камері СІЗО, де утримується Юлія Тимошенко, було проголошено ще одне рішення про її арешт. Наскільки це відповідає європейським правовим стандартам?
– Щодо повторного арешту пані Тимошенко у зв'язку з відкриттям нової кримінальної справи проти неї, то Європейським судом встановлені чіткі норми застосування статті 5 § 1 (c). В даній ситуації правомірність арешту на час досудового слідства і суду вимагає прийняття рішення національним судом. (Assenov and Others v. Bulgaria, judgment of 28 October 1998, Reports 1998VIII, § 162, Лебедєв проти Росії, ). Більше того процедура повинна бути здійснена із дотриманням принципу змагальності та рівності сторін – як прокуратури, так і арештанта. Це означає, що особа, яку збираються арештувати повинна мати доступ до документів слідства, на підставі яких Генеральна прокуратура вимагає її арешту. Особа, яку збираються арештувати, повинна також мати можливість надати коментувати аргументи, надані прокуратурою (see Niedbała v. Poland, no. 27915/95, § 67, 4 July 2000). У справі повторного арешту Тимошенко, наскільки мені відомо, повістку в суд було вручено рані Тимошенко 07.12. 2011 року о 16:00 на 17:00 того ж дня. Пані Тимошенко перебувала на лікуванні в медичній частині СІЗО, оскільки на той час мала сильні болі в спині і не могла самостійно пересуватися. Замість того, щоб надати їй можливість покращити стан здоров'я і взяти участь у процесі судового розгляду підстав її арешту, суд вирішив провести виїзне засідання, що не є передбачено національним законодавством України. Додам також, що на момент вручення повістки в суд, ані пані Тимошенко, ані її адвокати не отримали документів слідства, на підстві яких Генеральна Прокуратура вимагала її арешту. Тобто у пані Тимошенко не було можливості ознайомитися з цими документами і підготуватися до судового слухання.
УТ: Європейська конвенція з прав людини у статті 5 передбачає певні гарантії для осіб, яких збираються арештувати. Наскільки ці права дотримані під час нового арешту пані Тимошенко?
– Стаття 5 Європейської конвенції з прав людини передбачає, що особу можна заарештувати лише за рішенням суду. При цьому судовий процес повинен відбуватися за умови змагальності між прокуратурою і особою, яку прокуратура вимагає арештувати. Слідство та захист мають користуватися в процесі рівними правами. Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі Лєбєдєв проти Росії (25 жовтня 2007, § 86), якщо особа, яку мають заарештувати, приймає участь у судовому процесі, перебуваючи у поганому стані здоров'я, то така участь не може вважатися достатньою, бо людина не здатна адекватно представляти свої інтереси.
Крім того, як ми вже казали, ні пані Тимошенко, ні її адвокат не отримали документів від Генеральної прокуратури, які обгрунтовували арешт пані Тимошенко. Враховуючи поганий стан здоров'я та неможливість повноцінного самостійного захисту своїх прав, було би доречно сподіватися, що адвокат Власенко зможе допомогти своїй клієнтці. Однак, у день судового розгляду питання про арешт, пані Тимошенко перебувала у медичній частині СІЗО, і її зустріч з адвокатом була організованою таким чином, що вона не могла мати конфіденційної розмови з ним перед судовим засіданням, що є порушенням статті 5 § 4.
УТ: Існують, напевне, якісь стандарти, які гарантують ув’язненим право на лікування?
– Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що держава повинна забезпечити умови утримання осіб під вартою, які сумісні з повагою до людської гідності. Форми і методи реалізації цього запобіжного заходу не мусять призводити до страждань або спричиняти труднощі, інтенсивність яких перевищувала би неминучий рівень таких страждань, що неминуче виникають під час законного тримання під вартою. З урахуванням практичних вимог до режиму позбавлення волі, гарантії здоров'я і безпека осіб, що утримуються під вартою, мають бути забезпечені згідно рішення Європейського суду у справі Калашников проти Росії (№ 47095/99, п.95 ECHR 2002-VІ).
У випадку пані Тимошенко, медична комісія, схвалена Пенетерціарною системою, встановила, що у неї є ряд хронічних захворювань, а також проблема з хребтом, яка викликає гострий хронічний біль. Згідно незалежної думки медичних фахівців, які ознайомилися з матеріалами обстеження пані Тимошенко, їй потрібна негайна операція. Проте, наразі її не лікують, а лише вводять знеболюючі засоби. Це не може вважатися адкватним наданням медичної допомоги. Тому маємо серйозні підстави казати про порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини, яка передбачає свободу від нелюдського і жорстокого поводження, а в умовах ув'язнення передбачає обов'язок пенетерціальної системи надавати належне медичне обслуговування або можливість проходити лікування у закладах МОЗу.
УТ: Ви послалися на справу Платона Лєбєдєва — найближчого партнера опального російського олігарха Міхаіла Ходорковського, якого позбавили волі вісім років тому. Існують, отже, подібності між справою Ходорковського, яку чимало європейських парламентів та Міжнародна Амністія визнали політичною, та справою Юлії Тимошенко?
– У справі Ходорковського і Лєбєдєва не було визнано порушення статті 18 (яке могло б підтвердити політичне переслідування). У їхньому випадку Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 3 (йдеться про застосування тортур: пана Ходорковського, публічну особу, тримали в “клітці” під час процесу), порушення статтей 5, 6 і 13. Політичним було визнано переслідування пана Гусинського, якого, коли він перебував у СІЗО, російська влада примусила продати по заниженій ціні його медіа компанію.
УТ: Тобто в справі Тимошенко політична складова очевидніша, ніж у справі Ходорковського?
– Так, політичний характер переслідування у випадку пані Тимошенко базується на тому, що вона була і є одним з найбільш ймовірних політичних опонентів Януковича. На президенських виборах вона мала підтримку 47% населення України, що є дуже високим рівнем. Вона є єдиним наразі реальним супротивником Януковича. Її засудження, рівно ж
як її утримання у СІЗО, приведе до неможливості брати участь у виборах, – як парламентських, так і президентських. Таким чином, намагаючись засудити будь-якою ціною Юлію Тимошенко, уряд України фактично ліквідує її як
політичного опонента діючому президентові.
Біографічна нота
Галина Сеник— міжнародний експерт з прав людини. Працювала в організаціях Human Rights Watch та Amnesty International, Міжнародному центрі розвитку міграційної політики, Міжнародній раді з політики у галузі прав людини, проекті сприяння організації виборів в Україні Агентства США з міжнародного розвитку, Європейському партнерсві за демократію тощо. Має досвід у сферах демократизації, розвитку, виборів, прав людини, громадянського суспільства та політичних партій. Здобула освіту у Львівському національному університеті, Центральноєвропейському університеті (Будапешт) та Лондонській школі економіки.