У. Т.: Пане Олесе, чи має опозиція нині спільний план дій до парламентських виборів?
– На попередніх виборах я неодноразово звертався до опозиційних лідерів по узгодження спільних дій, пропонував схему «один округ – один кандидат». Тоді до мене не надто прислухалися. На щастя, нині створено Комітет опору диктатурі, куди увійшли 15 опозиційних партій. Зараз серед них нарешті є усвідомлення того, що треба об’єднуватися. Спільні переговори є і на рівні зборів, і на рівні декларацій. План дій є і, сподіваюсь, він буде втілений у життя. Але ще наявний інший аспект – громадська думка. Суспільство розчароване і не має довіри до політичних сил. Саме тому ми плануємо залучити громадських діячів і моральних авторитетів до виборчого процесу. Думаю, такі люди могли би стати і непоганим чинником, який консолідує та котрий сприяв би уникненню непорозумінь між опозиційними силами.
У. Т.: Чи правда, що частина керівництва БЮТ зрадила свою лідерку, проголосувавши за закон про вибори?
– Певні непорозуміння в лавах БЮТ були, але не думаю, що це зрада. Тут є два аспекти: голосування за закон особисто (від себе як нардепа) і в партійних інтересах. Різні депутати пішли різними шляхами. Я, наприклад, той закон не підтримав. Але не думаю, що варто когось звинувачувати у зраді. Я далеко не завжди поділяю політичні бачення БЮТ. Але водночас розумію: сварки і нарікання один на одного не матимуть добрих результатів. Тож не варто «спалювати всі мости», треба вміти говорити з усіма опозиційними силами.
У. Т.: Як, на вашу думку, чи має БЮТ перспективи на майбутніх виборах?
– БЮТ, попри арешт Юлії Тимошенко, залишається найсильнішою опозиційною силою, до якої треба ставитися з повагою. Я можу не підтримувати тієї чи іншої ініціативи цього блоку, проте так чи інакше БЮТ – це союзник, який має добрі шанси на виборах.
У. Т.: Як ви вважаєте, чи співпрацюють ВО «Свобода» і Партія регіонів? Як ви ставитеся до «Свободи»?
– Так само, як і БЮТ, «Свобода» є союзником. Вважаю, що довкола цієї політичної сили багато чуток. Як і в кожній партії, є люди «закинуті», призначені кимось. Проте загалом «Свобода» має у своєму складі патріотично налаштованих членів. Окремих персон можу критикувати, але з цією партією треба також спілкуватися, як і з рештою опозиційних сил. Олега Тягнибока знаю ще з часів Революції на граніті, довіру до нього не втратив.
У. Т: Як ви оцінюєте перспективи партії «Удар», очолювану Кличком? Що думаєте з приводу його виступу в Росії і плутанини довкола історії УПА?
– Я добре пам’ятаю кінець 1980-х – початок 1990-х, коли дуже велика кількість колишніх партійних діячів не орієнтувалася на належному рівні в історії. Тоді українська інтелігенція вчила цих людей. Зважливо, спокійно. Звинувачувати завжди легше, ніж реально допомогти людині стати обізнанішою. Частина людей справді не мала повного доступу до інформації. Ще за часів мого студентства більшість патріотичних книжок були заборонені. У випадку з Кличком слід розуміти, що людина чимало часу приділяла спорту і, можливо, не встигала прочитати те, що ми свого часу опрацювали. Але поступово він стане обізнанішим. Велику роль відіграє оточення.
Партія «Удар» має хороші перспективи і здатна охопити два електоральні поля –російсько- й українокультурне. Громадяни, які розчарувалися в Партії регіонів і «Сильній Україні» можуть стати потенційними виборцями партії Кличка. Тим паче, ця політична сила має проєвропейську позицію.
У. Т.: Які ваші плани щодо майбутніх парламентських виборів 2012 року? Чи плануєте брати участь за мажоритарною чи пропорційною лінією?
– Якщо знайдуться однодумці, з якими не соромно піти на вибори, то чому б і ні. Щодо мажоритарної системи, то я не така заможна людина, щоби брати участь у виборах у таких проектах. Для мажоритарки треба мати чималі кошти.
У. Т.: Що ви думаєте про хвилю протестів у Росії? Чи можливий подібний розвиток подій в Україні?
– Наразі не бачу, що такого позитивного могла би перейняти Україна. В Росії зараз тотальний контроль влади над усіма сферами життя. В країні працює регресивна модель, яка живиться нафтодоларами. На виборах опозиція фактично не взяла вагомих відсотків голосів. Партія на чолі з Жириновським – це взагалі смішно, а за неї голосують 10% росіян. Невелика спільнота справді мислячих людей поки не є впливовою, їхні голоси фальсифікують. Поки я як історик не можу сказати, що в Росії назріває революція.
В Україні, на відміну від Росії, ще не бояться голосувати за опозицію. Треба це цінувати.