«Більшість іноземних компаній, які знайшли своє місце на українському ринку, працюють успішно», – переконувала аудиторію виконавчий директор інвестиційної компанії Horizon Capital Наталія Яресько в одному з найрозкішніших готелів Лондона Dorchester, де 6 грудня відбувалася конференція Inside Ukraine («Всередині України»), організатором якої виступив The Economist. Американське походження вчувалося і в її вільному спілкуванні заокеанською англійською і в професійній приязності, чого часто бракує багатьом набурмосеним і часто суто російськомовним пострадянським підприємцям та урядовцям.
З такими людьми, як Наталія, хочеться мати справу з першої зустрічі – і понад півмільярда доларів капіталу, які їй та її колегам довірили інвестори, це лише підтверджує. Підприємців на зразок Яресько Україні потрібно набагато більше, бо саме брак капіталу для розвитку бізнесу усі учасники конференції називали ключовою проблемою українських компаній і цілих галузей.
ГІРШЕ НЕМА КУДИ
В оцінках теперішнього стану української економіки з вуст учасників часто лунало слово underperformance (незадовільна діяльність). Українська економіка зараз розвивається, визнавали вони, і теперішніх понад 4% зростання були би фантастичні для розвинених країн, таких як Британія чи Франція, але для України, особливо після кількарічного стрімкого падіння – це незадовільно, це свідчить про втрачені можливості.
«Чи буде українська економіка зростати далі хоча би теперішніми темпами? «Скажіть мені, чим закінчиться криза у Єврозоні, – з усмішкою стурбованої людини казала Яресько, – І я скажу, що чекає на українську економіку!»
Феєрверком оптимізму були висловлювання управляючого директора аудиторської компанії PricewaterhouseCoopers Ukraine Бориса Краснянського. «Україна приречена на успіх! – заявляв він. – Наші справи в Україні йдуть так добре, що ми можемо дозволити собі спонсорувати цю конференцію в одному з найдорожчих готелів Лондона». Але, на жаль, феєрверк Краснянського був одним з небагатьох виявів оптимізму і мав деякі штучні кольори. Залізним аргументом Краснянського було те, що в Україні має бути краще лише тому, що «гірше нема куди. Місця внизу майже немає. Єдиний шлях – вгору».
Співрозмовники Краснянського також заявили, що успіхи його компанії в Україні можуть також вважатися свідченням проблем для компаній, на вирішенні яких заробляє PricewaterhouseCoopers. Слово корупція при змалюванні стану справ в Україні лунало майже у кожному виступі, але при цьому ніхто не подавав жодних надій на те, що ця проблема може бути вирішена українською владою.
Корупція стала для України діагнозом хвороби, яку пацієнт визнає, але не збирається серйозно лікувати. Американський бізнес консультант, який попросив його не називати, сказав, що українська владна верхівка вибрала своєрідний спосіб боротьбиз корупцією – чільні посадовці готові карати корупціонерів середньої і нижньої ланки, але не збираються відмовлятися від своїх можливостей збагачення. «Вони не хочуть розуміти, – стверджував американець, який часто спілкується з українськими посадовцями, – що корупцію можна викорінювати лише повністю, як культуру. Вибіркові дії результату не дають».
Читайте також: Українське інвестиційне шоу в Лондоні не мало успіху
РЕФОРМИ ДЛЯ…
Віце-прем’єр Сергій Тігіпко прилетів у Лондон, щоб визнати, що наступного року зростання української економіки зменшиться до 2-3% . Це лунає, як досить оптимістичний прогноз на тлі новин про відчайдушне борсання лідерів єврозони, колапс якої загрожує глобальними наслідками. Учасники конференції застерігали, що для України світові економічні негаразди через залежність від експорту будуть відчутні негайно.
Можливо, несподіванкою для когось у Лондоні стало те, що за теперішнім українським урядом таки визнають намагання проводити реформи. Тігіпко без традиційної для західних політиків у людних місцях усмішки розповідав про свої зусилля, перераховував досягнення і визнавав, що будь яка реформа є результатом політичних компромісів і соціальних поступок. Адже реформи після схвалення урядом і парламентом це лише набір намірів. «Є проблеми з їх упровадженням», – сумно визнав він.
Але навіть якби раптом з’явилося дуже багато іноземців з бажанням вкладати в Україну, Київ у багатьох випадках не може подати їм чітких і гарантованих правил та можливостей. «Нам потрібні правила!» – це мало не в один голос говорили представники бізнесу. Потрібні регуляції, яких би дотримувалися усі, які створювали би передбачувані умови ведення бізнесу. Навіть якщо регуляції недосконалі, це півбіди, їх можна би було змінити. Гірше коли їх немає взагалі, або, коли правила нічого не означають.
Були на конференції й голоси опозиції. Наталія Королевська, голова комітету Верховної Ради з промислової і регуляторної політики та підприємництва, поставила під сумнів політику реформ Сергій Тігіпка та усього уряду Миколи Азарова. Навіть рішення уряду з благими намірами, заявила вона, нівелюються одночасними «контреформами» в Україні, які набагато швидші та ефективніші. «Надії на реформи в Україні закінчилися побудовою бюрократизованої і монополізованої економіки, – заявляла Королевська, порівнюючи Україну з Гуллівером, якого припнули до землі безліч ліліпутів – корупціонерів. – Проблема реформ чинної української влади у тому, що більшість українців не вірять, що вони провадяться на користь бізнесу чи людей!»
В ОЧІКУВАННІ 19 ГРУДНЯ
Однією з радикальних і досить часто висловлюваних думок на конференції було переконання, що долю української економіки вирішують не так внутрішні (окрім, можливо, корупції), як зовнішні чинники. Україна залежить від експорту і цей експорт надто вузький: 40% метал, 10% мінеральні добрива. Залежність від експорту енергомісткого металу в той час, коли Україна платить найвищі ціни у Європі за російські енергоносії, перетворюється на серйозний недолік у разі нової глобальної економічної кризи і скорочення попиту на українське залізо. Полегшення доступу українських виробників до ринку Євросоюзу в результаті угоди про вільну торгівлю з ЄС стало би величезним чинником.
Старший радник політдепартаменту Генсекретаріату Ради ЄС Піркка Тапіола, висловлюючи фактично офіційну позицію Брюсселя, назвав підготовану угоду про Асоціацію та вільну торгівлю України з ЄС способом допомоги Києву та інструментом заохочення економічних і політичних покращень. Але поєднання з європейської торговельної угоди з політикою, якого Брюссель не може уникнути, означає, що вона може буквально залишитися на папері.
ЄС заявляє, що про підписання і ратифікацію не може бути й мови, поки Київ тримає опозиційних політиків за ґратами, і поки є сумніви у відданості президента Януковича та його соратників європейським принципам верховенства закону та демократії. Максимум, що зараз обіцяють Україні – парафування на саміті 19 грудня у Києві текстів угоди, яка з двох – Угоди про асоціацію та Угоди про зону вільної торгівлі – перетворилася на одну.
Без кроків президента Януковича на зустріч Європі, без вирішення проблеми Юлії Тимошенко, така бажана для Києва угода може залишатися готовою, але невпровадженою на невизначений час. «Що таке затягування означало би для України?» – запитав я у Сергія Тігіпка після його виступу у Лондоні. «Нічого страшного, – сказав він. – Робота триватиме, усе залишатиметься на теперішніх рейках, так як було досі». Але є надія: Тігіпка та його соратників при владі в Україні, можливо, ще переконають, що так, як було і є зараз, – не задовольняє ані підприємців, ані більшість пересічних українців.
Читайте також: Україна для людини