Місце, де ми живемо, справляє потужний вплив на кожен аспект нашого фізичного, емоційного та економічного існування. Як висловився Вінстон Черчилль, «…спочатку ми формуємо наші будівлі, але потім вони формують нас». Те саме можна сказати і про міста. Вони теж двигуни національних і міжнародних економік. Поглянувши на економічну «тепломапу» будь-якої розвиненої країни, можна помітити, що основна частина виробничих потужностей сконцентрована на невеличких земельних масивах урбаністичних центрів. Бізнес влаштовується і далі функціонує в містах, які пропонують достатньо активів, кадрів та інфраструктури, а також доступ до інших людей та їхніх ідей. Висококваліфіковані працівники, особливо у галузях, пов’язаних зі знаннями та інноваціями, не хочуть оселятися в нефункціональних та низькоякісних районах. Тому високоякісне планування міста – це фундамент економічного успіху.
Нині, вперше за всю історію, половина населення світу живе у містах, а за 40 років цей показник підскочить до 80%. У майбутньому міграція між ними та їх внутрішнє розростання спричинять появу переможців і переможених. Деякі міста збільшуватимуться, інші занепадатимуть. Нові мегаполіси з’являтимуться в багатьох куточках світу. Населення окремих сягатиме масштабів країни (у Токіо проживає стільки саме людей, як у Канаді загалом). Але ці гігантські міста не стануть оптимальним варіантом. Деякі менші – не столиці, а великі центри – будуть гідними конкурентами, в яких приємно жити. Мобільний, залежний від знань бізнес та «креативники», на яких він тримається, прагнуть оселятися там, де пропоновано певний набір активів, але водночас високі стандарти життя й середовища. Ці якісні чинники надалі перетворяться на вирішальні в боротьбі за першість між містами. Отже, культура і креативність, імовірно, займуть центральну позицію у створенні й збереженні успішних міст майбутнього.
Дрібні та середні міста мають дві великі можливості. Перша: зробити себе справді придатними до життя, приємними – такими, що виходять за межі зовнішнього вигляду й відчуття урбаністики.
Друга: національні уряди можуть передати муніципальній владі більше повноважень для реалізації цих завдань, найкращого використання дефіцитних ресурсів і швидшого вирішення проблем. Відтак, вочевидь, ці міста стануть конкурентоспроможнішими, хоча є ще й інші причини для змін. Економічно країни, звичайно, конкурують, але насправді на передовій змагаються їхні міста. Саме вони найбільше мають перемогти або програти. Час державній владі побачити у своїх містах щонайменше рівних партнерів, для яких найкращий стимул – свобода, а не роль пішаків у національній економічній грі.
Культура в широкому розумінні – як спосіб життя – відіграє важливу роль у визначенні й забезпеченні цих змін. Американський дослідник Річард Флоріда довів безпосередній зв’язок між економічним успіхом і толерантністю, розмаїтістю та відкритістю в містах. Високопрофесійні творчі працівники – в центрі індустрії знань, яка забезпечує добробут. Ці люди дуже мобільні, вони можуть оселитися майже всюди. Але бажають мешкати в місцях, які відповідають їхнім цінностям, переконанням та способу існування. Їм хочеться мати доступ до широкого спектру культурних можливостей і досвіду, а також якісно побудоване довкілля. Словом, високоякісне життя й місце мешкання.
У Європі та решті розвинених країн зростання базованих на знаннях галузей активізувало й перевершило інші сектори економіки. Це не єдина основа для майбутнього економічного розвитку міст, проте вирішальний для них фактор. Культура та креативність в основі розвитку міста стали ключовими чинниками планетарного урбаністичного ринку в змаганні за бізнес високого рівня. Місто, його ідентичність і бренд також треба просувати і представляти світові. Найкращі ініціативи місцевого маркетингу базувалися на культурі.
Однак часом виникають проблеми з розумінням креативності і її застосуванням в урбаністичному контексті. Культові, величні проекти, а не еволюція більш природної та довготривалої творчості сприймаються як вирішення проблеми на будь-якому рівні міста. Культова архітектура та інші проекти, безумовно, займають свою нішу, але стають найбільш успішними, коли їх будують на ширшому фундаменті відродження й креативності. Музеєві Ґуґґенгайма в Більбао передував десяток років безперервної регенерації, а скульптура Ентоні Ґормлі «Ангел Півночі» в британському Ґейтсхеді (хоч її і сприймали суперечливо) – результат багаторічних творчих зусиль.
Завдяки таким прикладам культура відіграє дедалі важливішу роль у розвитку міст Сполученого Королівства і Європи, що ілюструють британські програми «Міста культури». Тому інвестиції в неї та в креативність стали відносно популярними, хоча ЗМІ регулярно піддають сумніву цей аспект. Однак слід розрізняти штучний креативний піар та належно вкорінену креативність, що використовує нестандартне мислення як орієнтацію на довгострокове майбутнє і процвітання міста. Справді культові об’єкти повинні бути продуктом укоріненого творчого мислення міста, а не випадковим мистецьким зигзагом на зазвичай рівній лінії урбаністичної монотонності.
Найкраще, коли ми сприймаємо креативність широко, робимо так, аби було почуто багато голосів. Надто часто міста розглядають із механістичної позиції – як поламані машини, як проблеми, що їх треба залагодити. Їх не трактують органічно як комплексні, здатні адаптуватися, живі культурні системи, які можна плекати і які самі дають вирішення проблем.
Такий підхід може допомогти в інтеграції урбаністичної політики, сприяти залученню людей та їхнього способу життя до вдосконалення міст. А також збагаченню урбаністичного досвіду продуктами людської діяльності. Таким чином культура і креативність – це також істотна частина процесів урбаністичного розвитку.
Один із міфів креативності в тому, що вона діє як заповідник дивовижно розумних індивідів, які працюють у чарівній ізоляції. Розумні люди важливі, але вони краще впораються у творчому середовищі. Саме тому за цифрової доби люди все ще хочуть жити в містах – заради взаємодії. Ми також маємо плекати креативність, укорінену в кожному камінчику та в повсякденності наших міст. Їх вирішальний успіх, який тримається на міцному корінні, залежить, вочевидь, не лише від спроможності конкурувати між собою, а й від прагнення та вміння співпрацювати із сусідньою провінцією, з найближчими містами й містечками, а також із мережами спеціалістів у світі. Таке комплексне практичне й політичне партнерство вимагає креативного прагматизму та мислення за межами короткострокової вигоди. Не варто забувати, що креативність не заповідник для якогось сектору економіки чи групи професіоналів, яких визнають творчими особистостями. Вона наявна в місцевій політиці, в розвитку спільноти, в економіці й бізнесі так само, як деінде.
Від міст нам нікуди не подітися. Вони відображають нас, своїх творців і мешканців, і, можливо, становлять нашу психологічну подобу – в біді й радощах. Чи можна уявити, що разом зі свідомо твореним нами містом, поруч із ним або під ним, ми якось мимохіть продукуємо несвідому версію, що містить наші надії, але й наші найжахливіші страхи? Мабуть, це надто поетично, але з деякою певністю можна сказати, що те, як міста і їхні околиці проектують, будують, як ними управляють, а потім об’єднують їх (або ні), справляє глибокий і тривалий фізичний, психологічний, соціальний та економічний вплив. Усі ми, працюючи разом, – із різних міст і країн – покращуємо власні шанси на майбутній успіх.
Читайте також: Таких не беруть в мегаполіси