Дивно, але Експертна комісія з питань видачі прокатних посвідчень при Державній службі кінематографії, завжди критикована за надмірну прискіпливість і майже пуританство, виставила фільму рейтинг «16», що де-юре обмежує глядацьку аудиторію за віковим цензом, але де-факто не робить цього жодним чином. За «умовами розповсюдження і демонстрації фільмів», що входять до витягу з Положення «Про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів» №294, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2001 року, «демонстрування фільмів кінотеатрами і кіновідеоустановками здійснюється за попередження глядача про встановлені обмеження та дотримання встановленого часу демонстрування фільмів».
Але рейтинг «16», як і «14», надає можливості стрічці йти в прокаті «на будь-яких сеансах», з мінімальним обмеженням, «крім спеціальних дитячих».
Відповідно до рейтингу, принаймні київські кінотеатри поставили фільм туди, куди хотіли: якщо в «Києві» «Війну богів…» можна переглядати з 15-ї години дня, то в «Ультрамарині» – з 12-ї, а в «Україні» – взагалі з 10-ї. Формально кінотеатри не порушують закону, позаяк мають законні права, затверджені вищенаведеними «умовами демонстрування». Якщо кінотеатр і кінопрокатника неможливо звинуватити у випуску в і показі такого кіно – у нас же демократія, – то винною є Експертна комісія. Бідолашна, нещасна комісія, на яку сиплеться каміння, здається, з часу її заснування, цього разу може бути звинувачена у потуранні насильству, а не навпаки. Парадокс.
Основою такої категоричної, але, без сумніву, суб’єктивної думки, є сам фільм, який є фентезійним драматичним екшеном, заснований на міфах Стародавньої Греції і втілений з допомогою комп’ютерної графіки у стилістиці «300 спартанців» Зака Снайдера і з технологією 3D. Річ не в тім, що покладені в основу міфи про богів безбожно перебрехані, видо- і фактозмінені: по-перше, за Хаузом, «брешуть всі», а по-друге, у світі панує еклектика із застосування хитрих фраз, що ні до чого не зобов’язують, на кшталт, «на основі» і «за мотивами».
Проблема в незвичайному, як для грецьких міфів, натуралістичному насильстві, віртуозному бузувірстві, коли людей вбивають з легкістю і вправністю комп’ютерних ігор. Позначка, що битви і вбивства виконані в CG, тобто в комп’ютерній графіці, як це зроблено у висновку Американської асоціації кінокомпаній (Motion Picture Association of America), яка у США виставляє рейтинги кінокартинам, має вказувати на штучність, неприродність, вигаданість насильства. Та, попри усвідомлення очевидності такої позначки, підсвідомості байдуже, як скоєно насильство: асоціативний ряд, посилений технологічною якістю зображуваного та насиченістю кольорів, сприймає все за чисту монету. Тобто реалізатор, режисер із продюсерами, надійно ховаються під захисний ковпак закону і різноманітні вербальні, формальні викрутаси, мовляв, ми до вашої інтерпретації нашої видумки жодного стосунку не маємо: не хочете – не дивіться. Та Експертна комісія – це саме та структура, яку на «блатном коне» не об’їдеш. Чи в Україні можна все?
Трохи виправдовуючи дії комісії, скажемо, що їй було надано фільм для перегляду на DVD у чорно-білому варіанті з розцяцькованим символами і словами екраном проти крадіжки. До того ж зображення було сильно затемнене. Все разом не давало змоги отримати того розуміння екранних дій та емоційного ефекту, який отримує кожний глядач кінотеатру, де показують яскраву, кольорову картину з усією силою Dolby-звуку і впливовістю об’ємного зображення 3D-технології.
Психіка експерта, не вражена ефектами, вкладених в нього творцями дорогого, 75-мільйонного фільму, цілком може знехтувати моментами батальних сцен, коли воїни царя (титана) Гіперіона вбивають мирних жителів, коли Тесей б’ється з цими воїнами чи коли боги, спустившись з неба, вбивають титанів. Кров у таких сценах стає безколірною юшкою, а тіла, пронизані мечами чи обезголовлені, перетворяться на манекенів. Зовсім інша річ із кольором. За психофізіологічними та психологічними дослідженнями, червоний колір, колір крові, має найвідчутніший вплив на сітківку, він «підвищує кров’яний тиск, прискорює серцевий ритм і робить частішим дихання; посилює агресивність і збуджує… викликає найсильнішу фізіологічну реакцію» тощо. Інтенсивність зображення плюс яскравість плюс сцени насильства, помножені на сильний звук, здатні спричинити шок, що підтверджують вже давнопроведені, задокументовані та затверджені клінічні дослідження.
Щоправда, це має примітку «у непідготовленої до такого зорового і звукового випробування людини». Тому американська MPAA, як і їй подібні державні організації в усьому світі, обмежують аудиторії за віком. MPAAзазначила для «Війни богів…» рейтинг «R», що дозволяє відвідувати таке кіно дітям з 17 років лише у супроводі одного з батьків чи опікуна, і означає, що у фільмі використана суперечлива лексика, теми, є насильство, секс чи відображення використання наркотиків. В Україні є подібний американського рейтинг «16». Але в Америці, як правило, є жорсткий контроль дотримання рейтингів, із певною службою, яка це відстежує. В Україні такої служби немає, і, як свідчить практика, на фільм з позначкою «16» може піти будь-хто, хто заплатить гроші. Лише рейтинг «18» може трохи обмежити відвідини кінострічки людьми до 16 чи 18 років, тому що з цим рейтингом фільми, за «умовами розповсюдження», показуються «на вечірніх сеансах з 18-ї години».
«Війну богів…» багато хто захищатиме через естетичність зображення: справді, режисер Тарзем Сінгх, індієць за народженням, показав свою візуальну обдарованість і нестандартне мислення вишуканими образами ще в кліпі групи REM Losing My Religion, а продовжив у першому своєму повнометражному фільмі «Клітка». Багата образність, сила фантазії та непогані цифри прокатних зборів дали йому можливість створити ще більш фантазійне, приголомшливо красиве «Замежжя». Повна сюжетна каша і такий самий провал у прокаті на кілька років викреслив режисера з голлівудського Олімпу.
Поки не з’явилася ідея «Війни богів…», створена на хвилі популярності «300 спартанців». Сінгх хотів зробити щось на кшталт картинної естетики Караваджо у поєднанні з брутальністю «Бійцівського клубу» Девіда Фінчера. Скажемо чесно: йому це вдалося. Але честі йому це не робить. На відміну від попередніх його робіт «Війна богів…» є другорядним, похідним, наслідувальним фільмом, а не оригінальним твором. Що для естета і пропагандиста візуальних ідей Сінгха є художнім провалом. Так, він вкотре зміг протягнути у кіно пам’ятні ще з «Клітки» і явно близькі йому теми мороку, болю та смерті. Естетика садомазохізму, виражена через численні деталі, як-то специфічні шкіряно-сталеві маски на воїнах Гіперіона і на ньому самому, крюки, на яких підвішені його жертви, покора, якої вимагає цар і яку виявляють його піддані (творці «Матриці», пан і пан(і) Вачовські, гадаю, від цього отримають неперевершено сильне збудження). До цього додані сцени насильства, що шокує, одна з яких, імовірно, увійде до відповідних рейтингів: герою, що перебіг від еллінів до царя Гіперіона, цар, щоби той зрозумів усе значення скоєного ним вчинку, молотом відбиває… тестикули. Звісно, це не можна порівняти з 9-хвилинною сценою зґвалтування героїні Моніки Белуччі у французькій «Незворотності» Гаспара Ноє чи з хвилинною сценою відбивання хлопчику тих самих тестикул у бельгійському «Бидлі» Майкла Р. Роскама. Але ці картини артхаузні, і вони не мали такого широкого прокату, як його отримає «Війна богів…», що до кінця року вийде в понад 30 країнах світу.
І візуальний ряд фільму – це тільки половина айсберга, який виплив у широкі води кінотеатрального простору. Інша половина, підводна, не видима з першого погляду і не видима багатьом глядачам, – це зміст, ідея, ціль картини. Те, заради чого існує злий Гіперіон, у кого дружина і діти померли від чуми, заради чого почав існувати Тесей, у якого вбили матір. Це помста. Ціль Гіперіона на початку фільму кволо і необґрунтовано була визначена оракулами, як «бажання керувати всім людством». Та самому Гіперіону до людства байдуже, він говорить лише про помсту богам. Причому можна із множини це слово перевести в однину, і це не буде розходитися з богоборством героя. Та й позитивний Тесей у них (у нього) не вірить. Лише заради помсти є два полюси сюжету. О, звичайно, помста лежала в основі «Іліади» і «Гамлета», і є після любові найуживанішим сюжетом в кіно і літературі. Та чи лише для цього писав Гомер і Шекспір?
…Цей айсберг може пробити діру не в одному титаніку підсвідомості окремо взятої людини. Просто капітан злочинно і недалекоглядно не віддав належне можливій небезпеці…