Графіка. Це дуже вузьковживаний і до певної міри застарілий термін. Він існує на теренах Німеччини та колишніх радянських республік. А у світі на позначення того, чим я займаюся, використовують інший: мистецтво на папері (це і друк, і акварель, і олійний живопис). Тобто головним у вирізненні напряму творчості стає папір. Якщо на Заході скажете, що ви графік, усі подумають, ніби ви працюєте з комп’ютером, – так у них називають комп’ютерних дизайнерів.
Епатаж. Мені це не цікаво. Реалії нашого життя епатують куди більше, ніж епатаж у мистецтві. Він існує зазвичай там, де немає нічого іншого. Хоча не слід забувати, що це один з інструментів сучасного арту.
Класика. На мій погляд, її немає. Гіпертрофована класика в образотворчому мистецтві – Леонардо да Вінчі. Але коли я бачу його роботи (мені щастило в житті опинятися з ними майже наодинці), він здається мені сучасником. Між нами немає п’яти століть! Мені нещодавно поталанило подивитися в капелі Скровеньї (Падуя, Італія) фрески Джотто. Це класика чи сучасність? Я сказав би інакше: це те, що до сьогодні на тебе серйозно впливає. Так само на мене діє американський філософ, теоретик культури Ганс Ульріх Ґумбрехт. Я з ним знайомий, він надзвичайно мені близький. Ніхто до нього не пояснював мені таких важливих речей словами. То він класик чи сучасник? Інший приклад: хто в Україні може бути сучаснішим за Гоголя? Тому «класика» – це дуже неконкретне поняття. Мистецтво буває цікавим чи нецікавим, але точно не сучасним і класичним. Не забуваймо й про час, який щоразу сам визначає, що є нині актуально, а що ні.
Влада. З нею в мене дуже прості стосунки. Я розумію, що мистецтво, навіть із виразним політичним підтекстом, ніколи влади не змінювало. Тому все моє життя побудоване так, щоб якомога менше залежати від неї. Я відмовляюся від керівних посад, державних звань і нагород. Я не заслужений, бо ніколи не служив.
Культура. Це вміння співіснувати. Література, музика, живопис, театр – лише маленькі інструменти, що допомагають нам зрозуміти, як жити далі, як знайти свій шлях разом.
Оригінал. У випадку з моєю творчістю наявність оригіналу й відсутність копій пов’язані з особливостями виробничого процесу. Всі попередні століття, доки існував офорт, були дошка й певний наклад віддрукованих із неї копій. Я ж працюю і з дошкою, і з фотографією, і з живописом. Жодної з моїх робіт повторити неможливо. Навіть мені це не під силу. Я знаю, що у ХІХ столітті Ілля Рєпін створив кілька копій картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану», бо на неї був попит. Але для мене це гірка сторінка історії мистецтва: замість того, аби зробити щось нове, Рєпін був змушений заробляти гроші. Я з’їхав би з глузду, якби довелося самого себе копіювати.
Утопія. Відтоді, як я вперше вжив це слово у своїй творчості на позначення неіснуючої країни, воно абсолютно не втратило своєї актуальності. Колись я думав, що утопічними, невизначеними є держави колишнього Радянського Союзу. Нині я бачу: це стосується і Європи, Америки. Про це в книжці Ґумбрехта «У 1926-му: Життя на вістрі часу» – про минуле, яке нічого нас не вчить.
Харківська арт-школа. За мистецьким Харковом для мене стоять Борис Косарев, Василь Єрмілов, Віталій Куликов. Останнього називаю своїм учителем, але не в сенсі існування якоїсь специфічної місцевої школи. Косареву просто не дали змоги створити її в радянський час. Єрмілов жив у Харкові, але вплинути на культурне життя міста не міг, бо за тих часів це був оплот соцреалізму. Не важко помітити, що всі названі художники абсолютно різні, доробок одного не спровокував творчості іншого. Коли й є десь харківська школа, то в царині фотографії. Є покоління Бориса Михайлова, і є інше – Сергія Браткова та ще багатьох дуже талановитих фотомитців.
Художник. Це людина, яка фахово малює. І все. Ніякого високого змісту. Це банальна, побутова професія, одна з найдавніших – люди малювали ще до того, як навчилися говорити. Ти просто маєш добре виконувати свою роботу, а далі з усім розбереться історія.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Павло Маков
Народився 1958 рокув Ленінграді. Живе і працює в Харкові. Член Королівського товариства живописців та графіків Великої Британії, член-кореспондент Академії мистецтв України. Роботи Павла Макова є в Музеї Вікторії і Альберта (Лондон), Метрополітен-музеї (Нью-Йорк), Національній художній галереї (Київ), Центрі сучасного мистецтва (Осака), Державній Трєтьяковській галереї (Москва), Музеї сучасного мистецтва (Ібіца) та інших зібраннях. Роботи Павла Макова було виставлено на аукціоні Sotheby's (2009).