Тепер на сцені рок-пророк – і це без будь-якої іронії. Гостро соціальний ска-панк-гротеск, здається, пасує і йому особисто, і всьому гурту набагато більше за шансон-бурлеск взірцю кінця 1990 – початку 2000-них років. Переродження команди остаточно затвердив статус дисидентів у рідній Білорусі, в якому вона й завітала до України.
Київські фанати «Ляпісу» вже 2 роки очікували на приїзд улюбленого гурту. І не тільки київські – через заборону виступів у рідній країні до столиці України завітало чимало гостей з Білорусі, тож, зал був заповнений вщент. Треба визнати, що це очікування виявилося зовсім не марним. І за власними враженнями, і за враженнями багатьох опитаних кореспондентами «Тижня», концерт 28 жовтня виявився набагато більш вибуховим, ніж виступ 2009-го року. Здається, з кожним новим треком та виступом Сергій Міхалок & Coвсе більше стверджуються в правильності свого вибору в бік альтернативної музики та, в першу чергу, текстів.
Вони все далі йдуть від іміджу веселих дурників, що гугнявими голосами співають насправді «стьобних» композицій, які любителі альтернативи, щоправда, сприймали з неприхованою ворожістю, зате масовий споживач поп-ерзацу, навпаки, на ура. Тепер «Ляпіс Трубєцкой» можна абсолютно чітко віднести не просто до рок-сцени, а саме до рок-сцени контркультурної та нонконформістської.
Саме цей гурт є чи не єдиним успішним прикладом «депопсизації» себе, своєї творчості та іміджу в пострадянському шоубізі. В результаті якої, з комерційної точки зору, гурт абсолютно нічого не втратив, навпаки відкривши для себе широку альтернативну аудиторію. А з точки зору, власне, якості творчого доробку зміг піднятися до рівня тих артистів, що не просто розважають, а ще й змушують задуматися. Класичний випадок: «я досяг успіху, а тепер маю право сказати, що насправді думаю» щодо команди Сергія Міхалка аж ніяк не виглядає банальністю, скоріше – хеппі-ендом.
В цьому сенсі абсолютно логічним виглядає репертуар команди на концертах взагалі і київському зокрема, в якому принципово відсутні треки з альбомів, старіших за «Капітал» 2007-го року. Який й ознаменував собою появу нового чи повернення до справжнього концепту «Ляпісу Трубєцкого». Фірмовою фішкою «Ляпісу» є й своєрідний конферанс між піснями – а це химерна суміш прокламацій сили духу та зачитування Міхалком власних поезій, які він пише під псевдонімом Юзик Кілевич. Не можна не відзначити й дуже якісного, професійного, фактично, західного ґатунку саунду команди, що є дуже важливим для ска-панк-року за участі духових. «Ляпіс» звучить в музичному сенсі на порядок краще всіх своїх колег по цьому стилю на пострадянському просторі, тому залишається визнаним лідером.
Майже все в оновленій творчості цієї формації тепер зводиться до слова «боротьба» – з собою, системою, стереотипами, жлобством, міщанством тощо. Київський концерт Міхалок побудував також як процес боротьби з «космічним монстром» Дартом Вейдером, під яким легко вгадувався «бацька» Лукашенко. Епатажність та пафосність дивним чином тільки допомагає сприймати все це цілком всерйоз – особливо враховуючи, що самі «ляпіси» не втомлюються говорити про це.