Світову популярність Жан-Мішель Жарр здобув завдяки альбому Oxygene, що став класикою електронної музики. Це було в далекому 1976-му, а вже 1979-го він увійшов до Книги рекордів Гіннеса. Тоді на його концерт в Парижі, на День взяття Бастилії, на площі Згоди зібрався 1 мільйон глядачів. Відтак у талановитого музиканта особливе почуття відповідальності перед своїм глядачем. А для виступу в Києві його команда з 38 людей приїхала за дві доби до концерту, що нехарактерно.
Про своє шоу Жан-Мішель Жарр розповідає довго і натхненно.
– Ще вісім років тому шоу, яке нині ми показуємо в Україні, було складно навіть уявити для втілення, тому що відео не можна було адаптувати під музику, як це можливо зараз. Це новий проект, що є частиною туру, який розпочався торік. Але після концерту, проведений на честь весілля принца Монако, мені захотілося змінити програму, тож тепер це інший перфоманс – нова відеоінсталяція з набором композицій. Взагалі, хоч би де відбувався мій концерт – біля єгипетських пірамід, у Х’юстоні, Нью-Йорку, Лондоні чи Парижі, я намагаюсь об’єднати музику й архітектуру міста, де відбувається подія, в єдину неповторну композицію. Кожне шоу для мене унікальне. Окрім того, це фактично мій перший справжній світовий тур, адже до цього більшість часу я робив специфічні проекти, один з яких – у Китаї, а другий – у Росії, перед трьома мільйонами людей.
У. Т.: Подекуди навіть писали, що такого скупчення народу в Москві не було з часів поховання Сталіна у 1953 році. Що відчуває людина, стоячи перед трьома мільйонами глядачів?
– Це було як уві сні. Пам’ятаю, як тодішній мер міста Лужков, анонсуючи наш концерт, сказав, що буде близько 300 000 людей. А коли виявилось, що прийшло на три мільйони більше, ми були шоковані. Той вечір був особливим. Тоді у Великій Британії прощались із принцесою Діаною. Ми були знайомі, навіть дружили, тож тієї ночі я вирішив присвятити їй пісню. Москва була дуже галасливою, було багато горілки – місто божеволіло! І от я попросив кілька секунд тиші, і все місто вмить завмерло, запаливши запальнички. Це було дуже сильне емоційне відчуття, яке складно передати словами, і добрий приклад того, як люди можуть взаємодіяти між собою. В епоху інтернету, коли ми можемо вільно спілкуватись з будь-ким через екран комп’ютера, але іноді не можемо поспілкуватися з сусідами, такі концерти дозволяють нам ділитись чимось, емоційно об’єднуватись. Це те, що мені справді подобається і що для мене важливо. Адже будь-який виступ перед публікою пов'язаний із закоханістю. Ти або закохуєшся, або ні. Там – у Москві – це відбулось. Інколи більш лякає фотозйомка, де лише двадцять людей, на відміну від моменту, коли ти стоїш перед тисячною аудиторією.
– У. Т.: Як вважаєте, чому саме ваші концерти користуються такою популярністю і саме вам вдається встановлювати світові рекорди? Адже є музиканти, які так само роблять гарну музику і світлові шоу, але не досягають такого визнання. У чому секрет?
– Щиро кажучи, не знаю, чому мої шоу такі популярні. Просто так завжди виходило. У дитинстві я захоплювався як малюванням, так і музикою. І коли я почав створювати електронну музику, то випадково віднайшов спосіб, як робити музику візуально, так, ніби ти малюєш, в кольорах. Відтак, коли вже грав у музикальних гуртах, розумів, що просто стояти за комп’ютером – це не дуже сексуально, треба пропонувати щось краще і спонукати людей приходити на твоє шоу не лише тому, що в тебе добра музика, але приваблювати візуальною концепцією. Це було моєю мрією, і я її втілив. Окрім того, я не з тих артистів, які сприймають тур як суцільну роботу: просто приїхати і виступити. Мене насамперед цікавлять незвичайні люди, з якими я можу поспілкуватись, країни, які я можу дослідити. Отож, приїхавши до України, я волію краще ознайомитись з місцевою культурою, тим паче, що тут я вперше.
– У. Т.: Ваші шоу часто порівнюють з групою PinkFloyd, які запалювали у 1990-х роках, створюючи подекуди такі музикально-світлові шоу, в яких музиканти відходили на другий план. Як ви до цього ставитесь?
– Це дуже цікаве питання, тому що стартували ми приблизно в один і той самий час. Звичайно, ми знайомі. Я поважаю все, що вони роблять. Але, на жаль, разом нам нічого не вдалось зробити, адже зараз група зайнята іншими питаннями.
– У. Т.: Які сучасні музичні проекти та виконавці є найбільш цікавими та новаторськими, на ваш погляд? І ким ви б хотіли співпрацювати?
– В електронній музиці є дуже багато цікавих музикантів. Наприклад, французький музикальний електронний дует DaftPunk. Кілька днів тому я зустрівся з французьким пауз-дуетом Justice, новою групою. Було дуже приємно дізнатись, що вони є прихильниками моєї творчості. Також мені дуже подобаються представники англійської електронної сцени – Chemical Brothers. Говорячи про Америку, це Moby. В рок-музиці мені також подобається чимало артистів.
– Жане-Мішеле, як мені відомо, ви давно колекціонуєте окуляри, різних роботів, старі мотоцикли та машини. Що є найдорожчим для вас, і що ви придбали останнім часом?
– Так, я й досі збираю деякі моделі роботів. Мені дуже подобаються російські та німецькі моделі 1930-1940-х років. Інколи шукаю щось нове, але останнім часом все ж менше цікавлюсь такими речами і більше намагаюсь зрозуміти природу країн, міст, людей.