Спільно врятувати Україну

Українська влада й осо­бисто президент Янукович за останні місяці чули багато заяв і пересторог з боку демократичних країн. Після винесення вироку Тимошенко чи не вперше західні високопосадовці й дипломати озвучили на адресу нашого ке­рівництва щось схоже на по­грози (принаймні щодо непідписання/нератифікації угоди про асоціацію і зону вільної тор­гівлі). Відтак вирок у справі екс- прем'єрки – крок не так юридич­ний, як психологічний. Прези­денту і компанії довго казали цього не робити, а вони зробили. І чекають, що з того буде.

Якщо на це питання не буде змістовної і жорсткої відповіді, Янукович і К^О дійдуть висновку, що виставити їм межі ніхто не здатний не тільки всередині країни, а й зовні. Відчуття без­карності штовхатиме владу на вчинки, які загрожують ізоля­цією, сповзанням у «Русскій мір» і розчиненням у «Євразій­ському союзі». Для того щоби відвернути цей сценарій і збе­регти перспективи для європей­ського розвитку України, Захід має діяти жорстко та рішуче.

СПІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Звісно, стан справ у нашій дер­жаві – це відповідальність на­самперед українського суспіль­ства. Безперечно, розгром опо­зиції після приходу Януковича на посаду президента – провина самої опозиції. Зрештою, Юлія Тимошенко залишалася прем'єром, формально мала підтримку більшості…Те, як і чому це розсипалося, – питання до організаційної та кадрової полі­тики Тимошенко й оточення. Однак це тема окремої розмови.

Щоб бути справедливим, треба визнати вплив усіх факто­рів, які зробили Януковича пре­зидентом. А безпристрасний погляд на події принаймні 2009-го – початку 2010-го за­свідчує: Захід суттєво сприяв приходу до влади Віктора Федо­ровича і Партії регіонів.

У Європі глибоко помиля­ються, коли говорять, що Янукович, мовляв, – це вибір українців, тож їм із ним і жити. На виборах 2010 року він здобув підтримку фактично лише третини насе­лення. Це не випадок Лукашенки, за якого дотепер справді голосу­вала більшість громадян. Янукович не здобув і більшості голосів тих, хто прийшов на вибори.

Відтак від початку міг спи­ратися лише на підтримку мен­шості суспільства. А своїми ді­ями він і його команда втратили і її. Різниця 3% з конкурентом – непереконлива перемога. Таку різницю цілком можна забезпе­чити цілеспрямованим впли­вом на суспільство.

Цей вплив реалізувався че­рез різні технології, які застосовували зацікавлені сто­рони: певні групи на Заході, які або під впливом лобістів (зо­крема, найнятих регіоналами), або виходячи зі своїх інтересів поставили на Януковича; самі регіонали, які використовували західних експертів або як ви­борчих технологів (як-от Пола Манафорта), або як рупорів для озвучення своєї позиції на За­ході (та «від імені» Заходу в Україні); президент Ющенко та його оточення, чия боротьба з Тимошенко перетворилася на відверте підігравання Януковичу (і тим колам на Заході, які ставили на нього). Навіть ни­нішню справу Тимошенко регіонали примудрилися «пові­сити» на Ющенка, стверджу­ючи, що вона нібито виросла з розслідування РНБО, розпоча­того ще 2009 року.

Результатом злагоджених (а часто скоординованих) дій цих груп стали хаос в українській економіці та політиці, а відтак зневіра громадян. Остання реа­лізувалася, зокрема, у «противсіхстві» – відмові від голосу­вання чи не підтримці жодного кандидата.

ЗАХІДНІ Й ПРОЗАХІДНІ ДРУЗІ ЯНУКОВИЧА

Вагомою підмогою Януковичу було його «цивілізування» – як особисто, так і іміджево – в очах західного істеблішменту на найвищому рівні. До цього при­клалися і впливові закордонні українці. Відомий економіст та бізнесмен Богдан Гаврилишин виводив Віктора Федоровича в коло найвпливовіших гравців світової економіки і політики, наставляв його в тому, що, як і кому треба казати на Заході. Знаходив час для того, щоби го­динами тренувати його; «читав Януковичу, як школяреві, під­креслював» (за його власним висловом в інтерв'ю ЗМІ). Та­ким чином, на совкову сутність напинався європейський лоск. А експерти, які роками «боро­лися за демократію», як-от Адріан Каратницький, пропагу­вали «прагматичного» й «ефек­тивного» Януковича.

Однак міф, добре підтрима­ний як регіоналами, так і їхніми симпатиками в західному істе­блішменті, вийшов за межі піар акцій. Його за принципом «за­раження ідеями» підхопили й цілком респектабельні медіа (як це часто буває, коли з'являється версія, в яку хочеться повірити, а докази їй справно постачають лобісти). Так, впливова The Financial Times в одній статті з цього приводу всерйоз розмір­ковує над тим, як змінився Янукович із 2004 року, а в іншій на­віть пропонує Путіну берегтися: мовляв, Віктор Федорович об­стоюватиме інтереси України.

Чимало українських експер­тів, які отримували на свою ді­яльність західні гранти, спій­мали «момент»: у Європі модно говорити про «прагматичних» регіоналів, про Януковича, який змінився. Тож у численних коментарях для ЗМІ, на ток-шоу, на круглих столах стали тиражуватися відповідні тези.

Перемога нинішнього прези­дента подавалася мало не як га­рантія перемоги демократії і «змагальності в політиці».

На окрему увагу заслуговує реакція Заходу на президент­ські вибори-2010. Він не надав принципового значення недо­пущенню фальсифікацій. За­гальна кількість міжнародних спостерігачів під час другого туру тих виборів – близько 3 тис. (на понад 30 тис. діль­ниць), причому досвідчених представників ОБСЄ було лише 60 у центрі й близько 600 «у полі». Для порівняння: на переголосування другого туру в 2004-му з'їхалося близько 12 тис. спостерігачів з-за кордону, а місія ОБСЄ налічувала без­прецедентну кількість – 1,3 тис. осіб. На відміну від 2004 року здебільшого поза увагою лиша­лися «місця природної концен­трації» (і, цілком імовірно, не­природного додавання голосів) електорату Януковича: підпри­ємства, маленькі індустріальні містечка Сходу та Півдня тощо.

Симптоматично, що після завершення голосування за­хідні лідери поспішили приві­тати Віктора Федоровича з пере­могою, навіть не чекаючи роз­гляду скарг його опонента. Наприклад, привітання від Ба­рака Обами надійшли ще 11 лю­того 2010-го, хоча ЦВК офіційно оголосила результати виборів лише 14 лютого. Зрозуміло, та­кий поспіх справив необхідне враження і на ЦВК, і на судові інстанції в Україні.

МЕДОВИЙ РІК

Кліше «Янукович принесе ста­більність влади, яка проведе ре­форми», самонавіяне Заходом, виявилося таким живучим, що майже весь перший рік його пре­зидентства Європа пробачала ВФЯ і К^о практично все. Пере­кроїти під себе парламентську більшість всупереч Конституції і рішенню Конституційного Суду? Немає питань, це ж створить міцну вертикаль влади. Консти­туційний Суд ухвалив рішення про створення коаліції, що су­перечить попередньому? Ну то це побічні ефекти незрілої демо­кратії.

Дозволили Росії тримати свій флот у Севастополі до сере­дини століття, порушивши при цьому конституційні проце­дури? Мабуть, їм таки справді потрібна ота знижка на газ. Змі­нили Конституцію рішенням Конституційного Суду? Негарно, але ж стара Конституція справді така недолуга… Дайте Вікторо­ві шанс! Перекраяли виборче за­конодавство так, що місцеві ви­бори виявилися «виборами без вибору»? Недобре, але. Запро­торили до буцегарень представ­ників опозиції? Вибіркове засто­сування законодавства. Є над чим замислитися…

Януковичу пощастило із си­туацією на обох берегах Атлан­тики. Якщо чимало європейців вважали, що він здатний «застабілізувати» Україну і силою провести «реформи», то для США міг бути ще й геополітичний аспект. У контексті перезавантаження відносин із Росією чимало кіл у Вашингтоні воліли

не помічати подій навколо цієї країни і не втручатися в них, щоб не дратувати Кремль ува­гою до нібито «природної» сфери його впливу. Всупереч звичній практиці, Сполучені Штати чи не останніми дода­вали свій голос до засудження сваволі влади в Україні, навіть коли на Заході загалом здійма­лася хвиля обурення.

Практично весь 2010 рік ми­нув під фактичним ігноруван­ням Європою подій в Україні, початок 2011-го – під акомпане­мент закликів припинити «ви­біркове судочинство». Треба було посадити до в'язниці полі­тика, рейтинг якого лише на кілька відсотків менший за рей­тинг президента, щоб принай­мні в заявах зазвучав метал.

Однак цього вже виявля­ється замало, щоб примусити Януковича звернути з обраного ним шляху. І до такої зухвалості Захід, схоже, не був готовий.

ДОПОМОГТИ УКРАЇНІ

Ключ до розуміння ситуації в Україні у тому, що Янукович і ті методи управління та суспільних відносин, які він насаджує, є чу­жими для більшості громадян. Це підтверджують і результати виборів, і дані опитувань, і хвиля протестних акцій (особливо тих, де люди виступають на захист своїх прав, які порушує влада).

Однак суспільство залиша­ється загалом розпорошеним і зневіреним – великою мірою внаслідок застосовування маніпуляційних політичних тех­нологій тими колами і в Укра­їні, і в Росії, і на Заході, які ба­жали приходу Януковича до влади. Понад те, протягом 2010 року відбулася фактично кон­центрація (щоб не сказати узурпація) всієї влади однією політичною силою – регіоналами – та їхнім лідером, що ускладнює політичну боротьбу «традиційними» методами: надто нерівними виходять сили, і надто широкий арсенал засобів тиску на опонентів має керівництво.

Якщо останнє діятиме, не відчуваючи меж, ситуація закін­читься або економічним колап­сом, або масовими виступами протесту з невідворотним на­сильством, бо саме ним влада відповідає на протест. Це фак­тично позбавить країну вибору – вона вимушено сповзатиме до російського простору, де автори­тарні витівки лише заохочувати­муть. Щоб, за прикладом Біло­русі, керівництво України опи­нилось у безвиході й пере­творилося на донора ресурсів для амбітних планів Кремля.

Відтак українському суспіль­ству необхідна допомога демо­кратичних країн – для того, щоби усунути штучні перешкоди його європейському розвитку, які ви­ставляє нинішня влада.

По-перше, Янукович і ком­панія повинні розуміти, що в їх­ніх діях є межа, вихід за які ма­тиме наслідки безпосередньо для них. Рух коштів у сучасній фінансовій системі – цілком відстежувана справа. Тож заморо­зити (хай тимчасово, «до з'я­сування») кілька рахунків, по­чати розслідування діяльності кількох «спільних» підприємств, викрити кілька особливо необе­режних схем, підозрюємо, тех­нічно не так складно. Обшук представниками Єврокомісії до­чірніх Газпрому компаній за­свідчив, що і політичної волі не бракує, принаймні для демон­страційного кроку.

Водночас найактивніших будівничих «нової країни», яка дедалі більше нагадує Білорусь, можливо обмежити в пересу­ванні світами.

На жаль, саме таку мову ро­зуміє більшість із нинішніх ук­раїнських можновладців. При­чому погрози вже не працю­ють – Захід має справою приму­сити зважати на свою позицію.

По-друге, слід узяти до уваги досвід двох десятиліть відносин Україна – ЄС. Спроби спонукати країну до реформ ззовні є недіє­вими. Натомість досвід розши­рення Євросоюзу і в Західній, і в Східній Європі довів ефектив­ність «реформ через вклю­чення»: залучити в максимально можливе на певному етапі коло структур і спільних проектів, щоб у їхніх рамках, із викорис­танням конкретних процедур і спираючись на конкретні зобов'язання, домагатися «підтягу­вання» держави до наступних рівнів інтеграції.

Навіть формальна належ­ність до структур ЄС зі своїми процедурами і правилами справляє вплив на владу залу­ченої країни, бо створює для неї рамки, у яких вона може діяти.

По-третє, жодне перезаван­таження відносин із Росією не га­рантує зміни її експансіоністської політики на континенті. При­чини – тема окремої дискусії, але наслідки очевидні. Путін ще не обрався президентом, а вже кличе в новий – євразійський – союз. Затягування туди України загрожує нестабільністю і кон­фліктами, тож відвернення цього сценарію в інтересах усіх сторін. А для цього потрібна щоденна, повномасштабна співпраця на­шої держави з ЄС і США.

По-четверте, зрештою, варто змінити критерій ефективності тих організацій, які користу­ються західними грантами. Від­творення модних у певних ко­лах чи потрібних лобістам тез не є діяльністю з «підвищення спроможності громадянського суспільства», на що спрямову­ють роботу грантодавці відпо­відно до своїх статутів.

Такі зміни у відносинах Ук­раїни й Заходу мали б статися вже найближчим часом. Україн­ська влада очікує реакції остан­нього на свої витівки. Є можли­вість її здивувати. Якщо й цього разу цю можливість буде змар­новано, Європа розпишеться у своїй неспроможності.

ЗАЯВИ СВІТОВИХ ЛІДЕРІВ ТА ПОЛІТИКІВ ЩОДО ПРИСУДУ ЕКС-ПРЕМ’ЄРОВІ

Ален Жуппе, міністр закордонних справ Франції

«На процедурному рівні цей вирок не відповідає міжнародним зобов’язанням України. Він підтверджує несправедливий і політичний характер судового процесу. Я закликаю український уряд відновити цілковиту повагу до права, принципів справедливості й власних зобов’язань перед Радою Європи».

Ґідо Вестервелле, міністр закордонних справ ФРН

«Сьогоднішній вирок стосовно колишнього прем’єра Юлії Тимошенко є для України поверненням назад. Він кидає тінь на правову систему в країні. Цей результат не мине безслідно для наших відносин з Україною і для відносин України з Євросоюзом».

Заява адміністрації президента США Барака Обами

«Сполучені Штати глибоко розчаровані засудженням колишнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко та вироком їй як політично мотивованим кримінальним переслідуванням… Сполучені Штати закликаютьзвільнити пані Тимошенко та інших політичних лідерів і колишніх урядовців, і вважають, що вони повинні мати необмежену можливість повною мірою брати участь у політичному житті, зокрема й у парламентських виборах наступного року».

Аудронюс Ажубаліс, голова ОБСЄ, міністр закордонних справ Литви

«Життєво важливо, щоб розгляд апеляції був відкритим і справедливим. Він повинен відповідати найвищим стандартам, аби повернути довіру міжнародного співтовариства до України… Україна повинна забезпечити максимальну транспарентність під час розгляду справ у суді».

Спільна заява сенаторів США Джона МакКейна та Джо Лібермана

«Засудивши сьогодні колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко до семи років ув’язнення, українська влада за президента Януковича досягла тривожного нового антирекорду в погіршенні стану демократіїта верховенства права… Нині вкрай важливо, щоб США та наші європейські союзники разом працювали заради того, аби пояснити українській владі, що Україна не зможе скористатися перевагами євроатлантичної інтеграції, поки вона порушуватиме такі цінності, як свобода, політичний плюралізм та верховенство права, які лежать у самому серці євроатлантичної спільноти».

Ґюнтер Кріхбаум, голова комісії з європейських питань німецького бундестагу

«Прірва між Україною та Європейським Союзом поглибшала. Зараз тривають переговори щодо угоди про асоціацію, яка має сприяти процесові зближення України і ЄС… Я не можу собі уявити, що в бундестазі тепер знайдеться більшість для ратифікації цієї домовленості».

Кетрін Ештон, верховний представник ЄС із питань спільної зовнішньої та безпекової політики

«ЄС глибоко розчарованийвироком Печерського районного суду України щодо справи Юлії Тимошенко. Вирок винесено після процесу, який не відповідав міжнародним стандартам щодо чесності, прозорості й незалежності юридичного процесу, до чого я неодноразово закликала в моїх попередніх заявах. Це, на жаль, підтверджує, що юстицію застосовують вибірково у політично мотивованих переслідуваннях лідерів опозиції та членів колишнього уряду… Те, як українська влада загалом поважатиме універсальні цінності й верховенство права і, зокрема, як вона поводитиметься в цих справах, передбачає ризик глибокого впливу на двосторонні відносини ЄС – Україна, включно з укладенням угоди про асоціацію, наш політичний діалог і наше тісніше співробітництво».

Вілфрід Мартенс, президент Європейської народної партії

«Судовий процес і вирок ганебні для країни, яка має європейські прагнення і намір підписати угоду про асоціацію. Дана президентом Януковичем європейським лідерам обіцянка звільнити політичних в’язнів, щоб вони могли взяти участь у виборах, усе ще не виконана, і це робить співробітництво ЄС з українською владою вкрай проблематичним… Я порушу питання про стан демократії та прав людини в Україні на наступному саміті ЄНП, щоб вирішити, чи маємо ми йти далі в напрямку угоди про асоціацію. Після рішення суду, гадаю, нам слід призупинити підписання домовленості з Україною».

Торб’єрн Яґланд, генеральний секретар Ради Європи

«У демократії міркування про політичні рішення мають бути залишені парламенту й виборцям, а не судам».

Карл-Ґеорґ Велльманн, депутат бундестагу від Християнсько-демократичного союзу

«Після вироку Тимошенко Україна на один крок віддалилась від європейської перспективи. Асоціація з ЄС та Угода про вільну торгівлю перемістилися, з погляду бундестагу, в далеке майбутнє. Всі знаки вказують на те, що вирок було винесено лише з політичних мотивів. Країни Європейського Союзу повинні вжити відповідних заходів. У межах цього процесу, потрібно знову ввести візовий режим для осіб із дипломатичними паспортами в Україні. Сьогоднішнє рішення є досить болісним для України, оскільки західні компанії побоюються відсутності верховенства права та посилення політичного впливу. У такі країни інвестиції не вкладають».