Нігерія посідає друге місце у світі за обсягом кіновиробництва після Боллівуда, далеко випереджаючи в цій гонитві знаний Голлівуд. Утім, про це відомо віддавна: за інформацією «Вікіпедії», 2006-го було знято аж 872 нігерійських фільми, що трохи менше (на 200 стрічок), ніж того самого року було зроблено в Боллівуді, але більше ніж удвічі за голлівудські показники. Неймовірна як для нас кіноактивність пояснювалася вкрай малими бюджетами стрічок. Проте, на думку одного з найвідоміших нігерійських акторів Остіна Ебоки, який брав участь у зйомках фільму «Легка, мов пір’їнка», інформація, поширена в мережі, не збігається з реальністю. Тиждень наводить його спростування найпоширеніших хибних уявлень про Нігерію та Ноллівуд.
Читайте також: Без спецефектів
Дешево знімають лише ідіоти
Коли ініціатор фільму «Легка, мов пір’їнка» українець Ігор Марон приїхав до Нігерії, він був упевнений, що кошторис проекту не перевищуватиме $25 тис. Напевно, його орієнтиром слугувала інтернет-інформація про $15 тис. як середній бюджет нігерійського фільму. Остін Ебока відкрив йому очі. Часи змінилися, і тепер середній бюджет коливається між $70–75 тис. 2009 року в Лос-Анджелесі знімався нігерійсько-американський фільм «Ije», у якому тільки виконавиця головної ролі отримала $35 тиc. гонорару (в цілому стрічка коштувала $2,5 млн). З копродукціями загалом справи дуже добрі, малих бюджетів у цьому випадку не передбачається. Наприклад, нігерійсько-британські стрічки 2006-го «Дивовижна легкість» режисера Джета Амата та «Спадок» Томаса Ікімі мали бюджети відповідно Ј400 тис. і Ј500 тис. На жаль, цих фільмів і вдень зі свічкою не знайдеш. А ось стрічок із відвертою треш-якістю – будь ласка, дивись на YouTube. «Але такі режисери, як Стівен Спілберґ, не викладатимуть свої роботи в мережі, чи не так? – доречно запитує Ебока. – Коли Андрій закінчить фільм, ми його теж не оприлюднюватимемо в інтернеті. На противагу тисячам інших режисерів із ручними камерами і своїм «продуктом».
У Нігерії є кінопрокат
На початку 1990-х у Нігерії, на кілька років пізніше, ніж в Україні, почався відеобум. Кінотеатри через економічну кризу майже повністю позакривалися, натомість розвинулося «домашнє кіно». І всі відразу захотіли стати режисерами. «Навіть продавець шин міг почати знімати чи продюсувати фільми», – розповідає Остін. Знімали за копійки, записували «продукт» на диски і продавали в маленьких палатках так само дешево, але масово, часом тиражем 50–100 тис. примірників! На такій торгівлі зробили собі гроші перші бізнесмени (згаданий процес добре відображено в данській документалці 2007 року «Good Copy Bad Copy»). Але ера DVD минула. І про це, виходячи зі статей у мережі щодо нігерійського кіно, ніхто нічого не знає. Щодо питання, чи є в Нігерії кінопрокат, Остін Ебока – «Oh, please!» – довго і до сліз сміявся. Перше, що він зробив, коли до нього приїхали українські продюсери Ігор Марон і Філіпп Рожен, – повів їх гуляти Лагосом, заходячи в місцеві кінотеатри. Раніше, наприклад, у цьому місті, де мешкає 7 млн людей, були старі кінотеатри, але їх зруйнували, щоб побудувати нові. І там показують нові стрічки.
На найбільшому кіносервері світу – imdb.com – нігерійських фільмів як у комара сала – лише з десяток. Та прикметно, що навпроти драми 1971 року «І прийшло знищення», екранізації однойменного, найпопулярнішого і найбільш читаного у світі нігерійського роману письменника Чинуа Ачебе, стоїть досить високий бал 7,6 із 10 можливих, а в сучасної нігерійсько-американської комедії «Крізь скло» 2008-го узагалі 9,5!
Приблизно між 1990-ми і 2000-ми, поміж малим і великим кіно, вдало обігруючи назви «Голлівуд» і «Боллівуд», з’явилася назва місцевого кіновиробництва – «Ноллівуд». А вже наприкінці 10-х років XXI століття, за словами Остіна Ебоки, Ноллівуд здолав рівень валових надходжень у $2 млрд (хоча в інтернеті, говорячи про обсяг кінобізнесу Нігерії, називають у 10 разів меншу цифру – $200 млн; в англомовній «Вікіпедії» зазначено $500 млн). У 2007 і 2008 роках було знято два документальні фільми про Ноллівуд: «This Is Nollywood» і «Nollywood Babylon». Останній навіть брав участь в офіційному конкурсі «Санденсу» 2009-го. І там ішлося про те, що на той час у Нігерії знімалося 1200 стрічок на рік.
Нігерійське кіно не тільки для своїх
З огляду на специфічність досить закритого кінопрокату Сполучених Штатів і спрямованість кіно Нігерії найбільший попит на тамтешні фільми на Африканському континенті. Також значною цільовою аудиторією нігерійського кіно є діаспори в Європі, Північній Америці та Карибському регіоні. А ще в кінобізнесі Нігерії орієнтуються на Англію. Що й не дивно: донедавна країна була колонією Великої Британії. Наразі прем’єри значущих нігерійських фільмів відбуваються в Лондоні. «Певний успіх цих стрічок, – каже Остін Ебока, – пов’язаний з орієнтацією місцевих режисерів на розважальність і сімейність. Недаремно наше кіно називалося в 1990-х домашнім: люди, що купували DVD, показували їх своїм і сусідським сім’ям, і всі від цього отримували радість. Вони возили фільми і за кордон, переглядаючи разом із родичами й друзями, вихідцями з Нігерії. Власне, на цьому створеному попиті й почали зароблятися перші гроші нашого кінобізнесу».
У Нігерії не живуть на один долар на день
«Вау! – вигукує Остін Ебока щодо інформації з інтернету про життя «двох третин нігерійців на один долар на день». – Звідки ви таке взяли? На чому ґрунтуються ці дані? Приїдьте до нас і подивіться, як ми зараз живемо! Нігерія з тих країн, де людина може піти спати з порожніми кишенями, а прокинутися мільйонером. Так, через проблемний уряд у багатьох немає роботи. Офіційної. Але люди часто приховують свої статки. Займаючись комерцією, купуючи і перепродаючи, мають неафішовані бізнеси, що не враховані в податках… Квиток у кінотеатр, скажімо, в Лагосі коштує 1000–1200 наших найр, тобто $8–10».
Читайте також: Політ коректності
У нігерійському кіно немає табуйованих тем
Раніше головною забороненою для нігерійського кіно темою була оголена натура. «Тепер, – каже Остін Ебока, – у Нігерії знімають усе, що захочете. Зараз уся Африка стала відкритішою, так би мовити, більш інтернаціональною. Нині у фільмах і цілуються, і кохаються, і нікому немає діла. Це не табу. І заборони на такі сцени немає. Окрім, звичайно, для дітей». Власне, відсутність централізованої заборони якихось тем чи навіть фільмів підтверджує і список країн, де цензура в кіно є і стоїть у повний зріст, – у ньому взагалі немає Нігерії. Натомість у державі наявні соціальні проблеми: пов’язані або з неможливістю їздити до інших країн чи навіть інших районів самої Нігерії, або з традиціями та сімейними цінностями. Наприклад, патріархальна система виховання та життя в нігерійському суспільстві накладає стереотип на поведінку, змушуючи дітей танцювати під дуду батьків. А люди прагнуть нового, іншого, цікавого. Фільм «Легка, мов пір’їнка», у якому знімається Остін, поєднує ці дві «проблеми». «Тому це історія, яку хочеться побачити, бо вона близька нігерійцям. Це оповідь про дівчину-нігерійку, яка живе в Україні й бере участь у пісенному шоу… Коли зняли стрічку «Останній король Шотландії» про події в Уганді, нашим глядачам було дуже цікаво. Гадаю, їм так само буде цікаво подивитися через кіно на Україну. Цей інтерес і є бізнесовою зачіпкою, і ми на неї робимо найбільші ставки… Ось про що мистецтво – про реальність».