За попередніми даними, оприлюдненими під час прес-конференції головою ЦВК Латвії Арнісом Цімдарсом, представництво основних політичних сил у новообраному Сеймі ХІ скликання буде таким (всього в парламенті 100 депутатів): 31 мандат отримає зорієнтований на російськомовну меншину блок партій «Центр злагоди», 22 – Партія реформ екс-президента Валдіса Затлєрса, 20 – «Єдність» нинішнього прем’єр-міністра країни Валдіса Домбровскіса, 14 – праворадикальний Національний альянс і 13 – Союз зелених та селян. Президент Латвії Андріс Берзіньш, який, відповідно до Конституції, і висуває кандидатуру прем’єр-міністра, розпочне офіційні консультації з представниками партій, що пройшли до парламенту. Його прес-секретар уже заявила, що глава держави хотів би бачити якомога ширшу коаліцію, яка б змогла стабілізувати ситуацію в країні в умовах кризи, що затягнулася, та протриматися до чергових виборів.
Складна економічна ситуація і апатія значної частини суспільства
Аналітики сходяться на думці, що успіх російському і популістському «Центру злагоди» забезпечила насамперед низька явка виборців, спричинена розчаруванням суспільства в корумпованості політикуму та його неспроможності вивести країну із глибокої соціально-економічної кризи. Так, у Латвії внаслідок світової економічної кризи ВВП знизився найбільше серед усіх країн ЄС, який перевищив 20%. Темп посткризового відновлення значно повільніший, ніж у сусідніх Литві та Естонії, а рівень безробіття, за методологією МОП, сягнув 12% серед усіх жителів та майже 33% серед молоді до 24 років.
Політиці скорочення витрат та збільшення податків для стабілізації бюджетного дефіциту правлячої «Єдності» «Центр злагоди» протиставив популістські обіцянки, чим і зумовлене зменшення рівня підтримки першої з понад 30% до менш як 20% громадян та зростання прихильності до другого на кілька відсотків. Важливим аргументом у програмі проросійського блоку стали твердження на кшталт «співпраця з Росією нам допоможе», що викликало саркастичні заяви представників бізнесу.
Наприклад, у латвійських ЗМІ популярності набула саркастична заява одного із банкірів: «У Латвії є лише один спосіб подолати наслідки кризи – продатися Росії з тельбухами. Відмовимося від суверенітету – станемо маріонеткою, введемо російську як державну, вона стане офіційною мовою ЄС… Скільки Росія ладна заплатити, щоб у неї була своя маріонеткова країна в Євросоюзі? 20 мільярдів? П’ять мільярдів віддамо кредиторам, решта залишиться!»
Паралелі з нашою Помаранчевою революцією
Після корупційного скандалу, який сколихнув Латвію цієї весни, і з якого тогочасний президент Затлєрс вирішив вийти, запропонувавши цілковите перезавантаження влади, у частини суспільства, яка ще повністю не зневірилася, з’явилися чималі очікування від нової влади. Громадяни, котрі підтримали нові політичні сили (Сейм оновиться на 37%, а 67% депутатів репрезентують політичні сили, які ще ніколи не були представлені в уряді), покладають на них не менші надії, аніж українці під час Помаранчевої революції-2004 чи дострокових виборів 2007 року, розраховуючи, що новий уряд нарешті поставить інтереси держави та суспільства вище корпоративних та партійних.
Затлєрс, який став символом цієї надії, саме тому отримав «з нічого» другу за чисельністю фракцію у парламенті (22% мандатів). З тієї ж причини популярності набули націоналісти, які майже подвоїли свою присутність у Сеймі (з 8% до 14% місць). І до певної міри зміцнів «незаплямований» участю у попередніх урядах «Центр злагоди» (з 24% до 31% мандатів). Особливістю цих сил є вік лідерів двох останніх та популярність ідеї приходу на ключові посади в органах влади молоді, яка сформувалася вже в умовах незалежної Латвії та отримала освіту в західних вишах.
Проблеми формування коаліції
Поки що переговори Партії реформ Затлєрса, «Єдності» та Національного альянсу завершилися «трьома крапками». Їхні лідери обмежилися констатацією давно відомого факту про те, що Партія реформ та «Єдність» «є ідеологічно найбільш близькими партіями та не бачать перешкод для співпраці», проте… представники Затлєрса тут же наголосили, що «не будуть прораховувати моделі коаліції, доки не завершаться переговори з іншими партіями». Тим часом, аналітики уже вказують на те, що, попри показову злагоду, яка панує зараз між трьома партіями латиської більшості, створити праву більшість, може, буде не так легко через амбіції Партії реформ, яка вважає себе справжнім переможцем виборів.
Питання блокування із націоналістами
Коли рік тому формувався попередній уряд Домбровскіса, то від ідеї співпраці з націоналістами довелося відмовитися через негативну реакцію низки європейських країн, а особливо Кремля, на можливе входження праворадикалів, яких у Москві взагалі називають «неонацистами», до владної коаліції.
Зовсім нещодавно лідер Національного альянсу Райвіс Дзінтарс категорично заявив, що «усі радянські мігранти перебувають на території Латвії нелегально», а проблема країни, за його словами, полягає в тому, що «частина жителів вважає себе чужими відносно нашої країни, не сприймає її символів, історії та мови, відчувають належність до Росії чи навіть радянського простору, що розвалився». А інший спікер політичної сили Яніс Ієсалнієкс прокоментував високий рівень підтримки проросійського «Центру злагоди» заявою про те, що «не варто було б ураховувати голоси колоністів».
В цих умовах лідер фракції «Єдність» в парламенті Солвіта Аболтіня уже змушена була заперечувати інформацію, що її політична сила наполягає на пріоритетності співпраці із націоналістами, а коаліційну декларацію ПРЗ та «Єдність» наразі готують «на двох», без залучення третього партнера. За словами прем’єра Домбровскіса, центральними у ній мають стати спільні підходи до трьох блоків питань: економіка та фінанси, правосуддя та безпека, освіта і культура. І вже до цієї основи запропонують приєднатися третьому партнеру. А хто ним стане, він запропонував визначатися Затлєрсу, партія якого отримала більшу підтримку на виборах.
У свою чергу, лідер націоналістів оцінює оптимістично можливість укладення угоди і з партією Затлєрса і з «Єдністю», вважає реалістичним входження його політичної сили у владу: «У нас посилилося відчуття, що така комбінація дуже реальна і здійсненна, – заявив він після переговорів із Партією реформ Затлєрса, – ми цілком готові працювати в уряді». Категорично відкидає він лише можливість співпраці із проросійським «Центром злагоди», оскільки це було б «неправильним і шкідливим для держави».
Складний вибір партнера: між своїми і чужими
Низка латвійських експертів уже вказують на те, що для Партії реформ Затлєрса може виявитися більш прийнятним альянс із проросійським «Центром злагоди», аніж із націоналістичним альянсом. Зокрема, аналітик дослідницького центру Latvijas Fakti Айгарс Фрейманис вважає, що на користь такого розвитку подій можуть свідчити уже оприлюднене деякими представниками Партії реформ негативне ставлення до можливого об’єднання із правими радикалами.
Проте коаліція проросійського «Центру злагоди» із Партією реформ Затлєрса є складною для втіленняя з кількох причин.
По-перше, така коаліція без участі «Єдності» означала б зраду Затлєрсом своїх виборців. Адже під час виборів він заявляв про бажання сформувати правоцентристську коаліцію для проведення необхідних країні економічних реформ. Натомість «Центр злагоди» на його думку, є не найкращим союзником у цьому сенсі: «Будемо цілком відверті: економічна програма «Центру злагоди» була досить слабкою, і навряд чи з такою можна рухатися вперед у розвитку економіки. До виборів риторика «Центру злагоди» була більш популістською, і в об’єднанні відбувалася часта зміна позицій».
По-друге, перспектива такої коаліції напряму залежить від згоди на участь у ній «Єдності», адже в іншому разі у ПРЗ-ЦС буде лише 53 мандати за мінімально необхідних для ухвалення рішень Сейму 51.
По-третє, якщо буде створена широка коаліція, то Партія реформ, що є новою політичною силою, сформованою на «антикорупційній» основі, і у разі надходження «цікавих пропозицій» від «Єдності» та «Центру злагоди» цілком може розколотися на дві групи, що підтримуватимуть ініціативи цих більш зрілих політичних сил.
І знову ця суперечлива історія
По-четверте, входженню до складу такої коаліції «Єдності» заважають її ідеологічні відмінності із «Центром злагоди». У процесі передвиборчої боротьби лідери «Єдності» неодноразово наголошували на тому, що для них можлива співпраця лише із тими політичними силами, які погоджуються з їхнім ставленням до радянського минулого як до окупації.
Натомість для представників проросійського «Центру злагоди» ця тема є вкрай незручною. Лідери блоку, зокрема й сам Ніл Ушаков, напередодні виборів намагалися дипломатично дистанціюватися від категоричних оцінок, вдаючись до сентенцій на кшталт «немає алергії на термін «окупація». Але позиція інших представників політичної сили (яка між іншим, як і наша ПР, має партнерські відносини з «Единой Россией» Путіна) свідчить про те, що максимум, на що вони можуть піти в цьому питанні, це стиснути зуби на певний час та накласти на тему табу, але не більше.
Зокрема, лідер фракції «Центру злагоди» у парламенті попереднього скликання Яніс Урбанович заявив з цього приводу, що: «Для нашого суспільства тема історії дуже болюча. Ми запропонували у першу чергу розібратися зі складною соціально-економічною ситуацією, що склалася. Ми не кажемо, що не можемо говорити про історію, але наші опоненти не можуть говорити про неї спокійно, тому давайте поговоримо на цю тему пізніше».
Для Партії реформ Затлєрса цього, схоже, досить. Принаймні, за результатами першого раунду переговорів з «Центром злагоди», її представники заявили, що принципових протиріч з економічних питань між ними немає, та погодилися на пропозицію Ніла Ушакова зафіксувати у майбутній коаліційній угоді, що «в Латвії немає окупантів». Проте запитання, чи задовольнить це іншого потенційного партнера по коаліції – «Єдність» нинішнього прем’єра Домбровскіса – лишається нерозв’язаним.
Зовнішньополітичний аспект
Попри той факт, що незалежність і територіальна цілісність Латвії ніби то гарантуються завдяки членству держави в НАТО та ЄС, на ухвалення рішень всередині країни, як показав уже попередній її досвід, Москва може чинити вплив. Латвія не лише останнім часом щонайактивніше «прагматично співпрацювала» з Росією, а й використовувалася Кремлем для блокування в Сеймі ініціатив спільної позиції держав Балтії щодо політики Москви в регіоні та втілення альтернативних російським економічних проектів.
Будучи офіційним партнером «Єдиної Росії», латвійський «Центр злагоди» перед виборами намагався дезавуювати свою залежність від неї, позиціонувати себе як партію усього латвійського суспільства, а не лише російськомовної громади, постійно акцентуючи на «перевагах» від співпраці із Росією. Зокрема, уже згаданий нами керівник фракції «Центру злагоди» у Сеймі попереднього скликання Яніс Урбанович, напередодні виборів сформулював цю позицію так: «Ми маємо покласти край посиленню суперечностей між росіянами та латвійцями. Нам слід усвідомити, що у нас хороші сусіди, з якими потрібно розвивати взаємовигідні відносини».
У зв’язку з цим напрошується лише одне запитання: невже в латвійському, ні не суспільстві, а принаймні політикумі, не спостерігають за тим, як ці «взаємовигідні відносини» складаються із Москвою у іншого «оптиміста», який також два роки тому побудував свою виборчу кампанію на твердженні, що відмова від протистояння з Кремлем стане панацеєю для «поліпшення життя вже сьогодні» і побудови «країни для людей»? А нам здавалося, що лише українці нездатні вчитися на чужих помилках…