До чергових парламентських виборів ще рік, а в повітрі вже пахне передвиборчими технологіями. Вочевидь, найближча парламентська кампанія відбуватиметься під гаслами об’єднання, але цього разу об’єднуватись вирішила не лише опозиція, а і провладний табір. Тут цей процес бачать як приєднання до Партії регіонів політичних сил, які після приходу до влади Віктора Януковича стали союзниками регіоналів. Про злиття своєї партії з ПР уже заявив віце-прем’єр Сергій Тігіпко. Однак біло-блакитні сподіваються, що «Сильна Україна» буде не останньою з тих, хто увійде до оновленої партії влади.
Розширення ПР влада розглядає у першу чергу як метод збільшення електоральної підтримки на парламентських виборах восени 2012-го. Певні дивіденди від операції злиття влада може отримувати вже нині: вкидання в інформаційний простір меседжів про розширення Партії регіонів має частково відволікти громадськість від спроб об’єднавчих процесів у протилежному таборі, кримінальних спав проти опозиціонерів, пенсійної реформи та інших непопулярних у суспільстві «реформаторських» проектів влади. Але про ефективність такого об’єднання після виборів регіонали нині замислюються мало. Аналітики ж застерігають: що більше розширюватиметься ПР, то сильнішими можуть ставати внутрішні конфлікти всередині владної команди. А за умов посилення напруження всередині влади перспективи реалізації обіцяного курсу реформ ставатимуть дедалі примарнішими.
Трудові резерви
На остаточне рішення щодо злиття з ПР не варто чекати раніше жовтня. У «Сильній Україні» натомість це питання вважають майже вирішеним, хоча більшість «сильних» сприймає цю перспективу без найменшого ентузіазму. За інформацією джерела Тижня, в партії наразі лише четверо голів обласних організацій політисили підтримують лінію Тігіпка. Також до ПР готова вступати більша частина тих, хто має власний бізнес. Решта «сильних» розбіжиться по інших політисилах або взагалі відмовиться від активної участі в партійному житті. А «Сильна Україна», оголосивши рішення про злиття з регіоналами, самоліквідується.
З’ївши «Сильну Україну», ПР не відмовиться від десерту з іще кількох політсил. Наразі на можливе влиття в Партію регіонів натякають лідер Народної партії Володимир Литвин та лідер «Єдиного Центру» міністр із надзвичайних ситуацій Віктор Балога. Деякі аналітики припускають, що до когорти охочих влитися в ПР може приєднатись і Соціалістична партія України, яку нещодавно очолив Олександр Мороз, який свого часу вже допомагав регіоналам.
Злиття як виборча технологія
«Злиття вигідне як для ПР, так і для партій, які приєднуються до неї. Електорат Східної і Південної України навряд чи голосуватиме за тих, хто проповідує ідеї Західної України. Але якщо всередині свого ідеологічного кругозору виборці бачитимуть кілька партій, їхні голоси розподілятимуться між однією, другою і третьою, між ПР, «Сильною Україною» і ще кимось. Краще об’єднатися, ніж забирати голоси одна в одної», – пояснює мотиви регіоналів народний депутат від ПР Олександр Черноморов. Отже, розпочатий за рік до виборів парад приєднань – це спосіб прибрати зі свого шляху конкурентів та додати кілька відсотків до свого рейтингу.
До того ж ПР потребує яскравого лідера, який би міг очолити список політсили на чергових парламентських перегонах. Причому це нове обличчя партії мало б, з одного боку, асоціюватися із доведенням до кінця наміченого владою плану економічних реформ (щоб сподобатись виборцю), з іншого – бути рівновіддаленим він кожної із груп впливу всередині ПР. Віктору Януковичу очолювати виборчий список не вигідно. У такому випадку парламентські вибори перетворюватимуться на плебісцит-оцінку діяльності президента, який за умов падіння довіри до влади користі главі держави не принесе. А чинний голова ПР прем’єр Микола Азаров, хоча й гарантує відносний мир між олігархами в партії, у більшості виборців асоціюється не з реформами, а з дефіцитом гречки та неологізмами в українській мові. Отже, новим обличчям ПР міг би стати Тігіпко, який вже встиг проголосити себе новим лідером партії влади. Щоправда, ставка на Тігіпка для партії влади теж ризик: аж ніяк не всі в захваті від Податкового кодексу та пенсійної реформи, які пов’язують саме з ним. На думку політолога Володимира Фесенка, після злиття з ПР значний відсоток голосів Тігіпка перейде до категорії «противсіхів»; ще частина електорату віце-прем’єра дістанеться Арсенію Яценюку, який залишатиметься єдиним претендентом на звання «третьої сили».
Ще одна мета розширення ПР – це демонстрація сили і значення останньої, як тим, хто наважується змагатися з нею за частину електорального поля, так і самим виборцям. І для досягнення цієї мети стане в пригоді приєднання малих лояльних партій, які не мають шансів подолати виборчий бар’єр самотужки. А «придбання» ЄЦ означатиме ще й зміцнення позицій ПР на Закарпатті.
Об’єднавчі процеси навколо ПР спричинили розмови про те, що влада може відмовитись від мажоритарки і піде на вибори за старими правилами, розраховуючи на успіх нового мегаоб’єднання. За інформацією джерел в Адміністрації президента, останнє внутрішнє соціологічне дослідження засвідчило, що кандидати-мажоритарники від ПР мають набагато менші шанси на успіх, ніж могли б сподіватися біло-блакитні. А втримати контроль над кожним з мажоритарників, які б ішли під іншими гаслами, а потім приєднувалися до парламентської більшості, набагато складніше, ніж над партійними депутатами. До того ж деякі представники регіональних еліт, які зацікавлені пройти до Верховної Ради і мають шанси досягти цього по мажоритарці, прагнуть залишатися незалежними від партії влади. У ПР інформації про остаточну відмову від змішаної системи не підтверджують, проте визнають, що консенсусу щодо правил гри на наступних парламентських виборах нині у владі немає.
«Прихильники чистої пропорційної системи – це ті, хто перебуває нагорі і думає, що потрапить до списку, придбає собі там місце. При цьому залишатиметься безликим та не працюватиме на свого виборця. Для тих, хто справді працює у своєму окрузі, спілкується з виборцями, мажоритарна система ближча», – зазначає прихильник мажоритарки Черноморов. За словами депутата, з виборчим законодавством парламент має визначитись до кінця вересня.
Хай там як, роблячи ставки на розширену ПР, влада має брати до уваги досвід своїх попередників, які вже намагалися встановити контроль над парламентом за рахунок провладних мегаблоків. Так, прокучмівский «ЗаЄДУ» після парламентських виборів 2002-го зміг сформувати більшість у Верховній Раді, лише перетягуючи на свій бік депутатів, обраних по мажоритарних округах та збираючи «тушок» з інших фракцій. За системою партійних списків прокучмівський блок фінішував лише третім. Партія влади Віктора Ющенка після виборів у 2006-му та 2007-му опинилася у ще гіршому становищі: третій результат і відсутність можливості зміцнення шляхом збирання депутів з інших політсил.
Сьогодні соціологічні служби фіксують тенденцію до зниження рейтингів ПР, тому відмова від мажоритарки – великий ризик для влади. Та як показує досвід, успішними мегапартії влади на кшталт «Єдиної Росії» в РФ є за умови підтримки більшістю населення. До того ж розширення ПР за рахунок партій-союзників може означати обрізання альтернатив для електорату: виборці, яким із тих чи інших причин не подобається ПР, могли б голосувати за менші лояльні до влади партії. Не маючи ж альтернатив, громадяни взагалі можуть відмовитись від підтримки партії влади.
Підготовка до зміни уряду
Після оголошення рішення Тігіпка про злиття з ПР у політичних кулуарах почали активно обговорювати перспективи останнього обійняти посаду прем’єр-міністра. Оливи у вогонь доклав і президент, який знову розкритикував роботу урядовців, особливо міністра фінансів Федора Ярошенка, якого вважають близьким до чинного прем’єра Азарова.
«Ще кілька місяців тому я висловлював припущення, що Тігіпко має шанс стати прем’єром уже цієї осені. Азаров виконав головне завдання – упорядкував фінанси. Далі потрібно йти шляхом реформ. А новаторство більш характерне для молодшого покоління, вільного від старих догматів, що може запропонувати нові принципи управління країною», – прогнозує Черноморов. Про те, що в обмін на злиття з ПР Сергій Леонідович отримає прем’єрство, але вже після парламентських виборів, стверджують і в «Сильній Україні».
Нині серед усіх політичних інститутів Кабмін має один із найнижчих рейтингів довіри (наприклад, відповідно до серпневого дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив уряду довіряють лише 19,8% населення). Та в те, що Тігіпко здатний змінити ситуацію мало хто вірить. «Ми пам’ятаємо його як начальника виборчогоштабу Януковича на президентських виборах 2004-го,де насправді він був лише камуфляжем. Зараз він намагається показати себе провідником нових ідей, та поки йому це не вдається, і я не думаю, що він визначатиме лінію ПР. радше він знову залишатиметься камуфляжем», – прогнозує політолог Олексій Гарань.
Нині активно обговорюється версія, що Тігіпко йде в ПР як креатура голови президентської адміністрації Сергія Льовочкіна. Таким чином останній намагатиметься посилити свій вплив усередині партії влади, перебрати на себе партійнобудівні функції, які зараз виконує віце-прем’єр Андрій Клюєв, та зміцнити свій вплив на Кабмін.
«Льовочкін прагне урізноманітнити команду президента людьми з різних політтаборів, щоби розширити політичне поле президента, щоб він був пов'язаний не лише з ПР. Для нього це просто партія, де був Янукович. Він із нею історично не пов’язаний, як інші «донецькі», – пояснює Фесенко. Люди, близькі до головного «сильного українця», радять не перебільшувати значення зв’язків Тігіпка із головою адміністрації Януковича. Так, за словами заступника лідера «Сильної України» Костя Бондаренка, Тігіпко має рівновіддалені стосунки як із Льовочкіним, так і з іншими групами впливу в ПР.
Хай там як, регіонали мають враховувати, що зміна прем’єра тягне за собою відставку всього складу уряду, а отже, партії влади знову доведеться збалансовувати склад Кабміну так, щоб зберегти баланс впливу груп інтересів у владі.
Партія влади-4
Якщо в короткотерміновій перспективі влада може розраховувати на певні позитивні результати від розширення ПР, на досягнення більших цілей не варто, – вважають політичні експерти. Новий проект партії влади з часом ризикує повторити долю своїх попередників прокучмівських НДП та «ЗаЄДУ» і «Нашої України».
Нині ПР претендує на звання чи не найуспішнішого партійного проекту в українській історії. Ця політсила повністю контролює парламент, вона не лише практично самотужки сформувала уряд, а й контролює виконавчу вертикаль на місцях, чим не могли похвалитись проекти попередніх президентів. Але Партія регіонів – структура немонолітна. Те, що провідні гравці всередині політисили є представниками одного регіону, які звикли протягом тривалого часу працювати разом на спільну мету завоювання влади, забезпечило ПР імунітет від жорстких внутрішніх сутичок, якого не мали партії влади, які намагались створювати в Україні раніше. Та поява чужинців у партії влади може посилити внутрішні сутички всередині політсили.
За інформацією Тижня, попри офіційні заяви, що розширення ПР ітиме владі виключно на користь, регіонали не в захваті від перспективи появи в партії нових гравців. Адже через них стара еліта донецьких ризикує втратити свій вплив у партії влади. Не в захваті від ситуації в партії і прості депутати-регіонали, які жаліються, що верхівка займається перерозподілом впливу замість провадження реформ, а їхню думку під час ухвалення багатьох як внутрішньопартійних, так і державних рішень враховують не завжди. «Дуже погано, що у нас сформувалось коло впливових людей, біла каста. А решта, зокрема, й народні депутати, непричетні, вони гарматне м'ясо. Раніше хоч через парламентські комітети проходили рішення; після змін до Конституції вони ні на що не впливають», – жаліється Тижню один із народних обранців від ПР.
«Партії влади є ефективними, доки за ними стоїть адмінресурс. Але за найменших політичних потрясінь такі проекти будуть розлітатись. Це може статись, якщо рейтинг партії влади дійде до критичної точки, коли перемога Януковича на наступних президентських виборах опиниться під питанням. Іншим чинником може бути утискання прав одного з олігархів всередині ПР», – прогнозує політолог Сергій Таран.