Його називають Шипіт або Шепіт, і шепоче він кожному своє. Цей закуток у горах став місцем масового паломництва. Уже понад 10 років тут щоліта збираються неформали з усієї Європи, а з розвитком карпатського туризму з’явилося чимало готелів, ресторацій та автобусів із відпочивальниками.
Діти природи
«Шипіт – водоспад у селі Подобовець Воловецького району Закарпатської області. Розташований біля підніжжя гори Гемби на висоті 744 м над рівнем моря приблизно за 10 км від залізничної станції Воловець», – сухо повідомляють довідники.
Є люди, котрі проводять там усе літо, і навіть щороку. Це «піпли», вони ж «діти природи» – усіляки панки, хіпі та інші неформали, котрі облюбували місцеву полонину на початку 1990-х. Відтоді й сходяться сюди «тусити». Збираються не тільки з України та сусідніх держав Європи, а навіть з Азії – дістаються автостопом аж із Сибіру. Причому деякі – з малими дітьми.
Посеред літа величезна полонина глибоко в Карпатах стає схожою на дикуватий американський Захід: поміж наметами стоять вігвами, а біля них голяка розгулює парами молодь обох статей. Таке явище тут улітку типове. І якщо ви надумали привезти сюди своїх малюків, не лякайтеся, коли раптом на верхньому «балконі» самого водного каскаду побачите намилених і абсолютно голих хлопців та дівчат. Вони не соромитимуться. Це для них лише нагода прийняти душ.
Нові обличчя в цьому таборі сприймають як державний резерв. Особливо коли через місяць перебування тут у мешканців бівуаку закінчуються крупи, цигарки, чай.
Найменш ліниві з хіпанів підіймають економіку найближчих сіл. Туди – кілька кілометрів, отже, ті, хто не проти прогулятись, отримують усе найсвіжіше: домашній сир, яйця, молоко, вино. І все це – доволі недорого.
Боржавські вершки
З часом селяни перестали бідувати – в їхньому Подобівці з’явились і колиби, і готелі, обновився й старий гірськолижний курорт.
Туристів на водоспад їде значно більше, ніж раніше, навіть узимку. Нині сюди практично щодня прибувають летючі, тобто транзитні, групи людей – їх привозять із готелів та санаторіїв усього Закарпаття на екскурсії.
На вході до заповідника (власне, на стежці, що веде до водоспаду) постали шлагбаум і будка з дядьком, який збирає по дві гривні за вхід. На шляху можна й кави попити, і попоїсти банушу, й сувенірів придбати. Ближче до водяної веремії з’явилися столи з лавочками та величезні сміттєві баки. Дивно спостерігати: поки не було ні «меблів», ні смітників – не водилось і сміття. Тобто культурний відпочинок дістався й сюди. І місцеві тепер заробляють.
У Пилипці та Подобівці окрім готелів з’явилось або оновилося чимало приватних садиб. Що свідчить про непоганий дохід, який отримують селяни завдяки відпочивальникам. Адже сюди приїжджають не лише на водоспад подивитись або (узимку) на лижах покататися. Дедалі більше в пошані так званий сільський, або ж зелений, туризм. І він набуває цивілізованіших форм: тут тепер не є дивом пристойні туалети (вже у приміщенні, а не виходок на вулиці), гаряча вода, прокат велосипедів й чимало інших послуг.
Ще більше садиб-готелів по дорозі Воловець – Міжгір’я, власне у Воловці, а також у Гукливому, Скотарському. Усі вони – в радіусі 15–20 км від водоспаду, тож автівкою діставатися нескладно. Нові готелі виставляють ціни 100–200 грн за двомісну кімнату.
У селі Ізки (воно розташоване приблизно за 2 км від Пилипця по дорозі на Міжгір’я) постала ще одна туристична міні-мекка з гірськолижним ухилом. Такий собі невеличкий курорт із затишними дерев’яними котеджами, ресторанчиками, чудовою сауною – і все це просто над гірським потоком. Заодно в Ізках з’явився класичний набір розваг: шашлики в «Колибі», кава й чудова гуцульська лазня, яку чомусь назвали «SPA-хатою». Тут усюди пропонують продукти з власного господарства: свіже м’ясо, домашнє молоко і хліб, овочі з карпатського городу, мед зі своєї пасіки.
Дикі танці
Трохи не дійшовши до водоспаду, візьміть ліворуч – і лісова дорога виведе на величезну галявину. Тут тільки вибирай, де краще поставити намет. Ми отаборилися майже над самим Шипотом. Наприкінці літа спокійно й затишно. Щоправда, дров уже не вистачає, все поспалювали неформали. Зате зараз повно боровиків. Іти по них далеко не доведеться, грибні місця тут розкидані у смерекових перелісках, що розбавляють старий буковий ліс.
Що ж до купання у водоспаді, то це забава неабияка навіть для загартованого «шипітського» контингенту. Ще й голяка. У Карпатах є річки, де вода влітку більш-менш прогрівається, але тут – ніколи. Вона не просто холодна – крижана. А найбільш небезпечний «вхід до душової». Аби дістатися до найзручнішого потоку, який падає на «карниз», доведеться з милом і рушником у руках балансувати на краю великого слизького каменя. А тоді – влаштовувати «дикі танці» під льодяним струменем.
Якщо ж треба освіжитись, але не хочеться аж такого екстриму, підніміться трохи вище від водоспаду – там є чудові зручні «купальні» з тією ж таки неймовірно прозорою і крижаною водою. Так само холодно, але цілком безпечно.
Звідси можна прогулятись і до місцевих вершин – гір Великий Верх та Стій. Остання – найвища точка Боржавського хребта, 1681 м. Колись на ній стояла стратегічна станція радіозв’язку, яку увінчували три величезні білі кулі – локатори. Людина, навіть перебуваючи на такій висоті, поруч із ними бачиться наче біля яйця тиранозавра – дрібною і беззахисною. Дорога туди не потребує ні спорядження, ні підготовки. Це відмінна прогулянка хребтом із чудовими краєвидами та поїданням величезних смачнющих чорниць.
Зворотний шлях – це в нашому випадку швидкісний спуск, утеча від чорної хмари, що густим туманом може накрити в горах. Та разом із тим це змога насолоджуватися виглядом начебто густої сметани, що картинно сповзає з вершин.
Увага! Тезки
Водоспад, річка й село Шипіт – це три віддалені один від одного об’єкти! І не варто плутати, бо заїдете не туди. Річка з цією назвою – теж на Закарпатті, але в іншому районі. А село – на Косівщині, в Івано-Франківській області. Але знаменитий літній рок-фестиваль проходить саме на цьому, «нашому» водоспаді. Якому додав популярності, зокрема, й прозаїк Любко Дереш, описавши події навколо нього у книжці «Трохи пітьми».
Варто побачити
Миколаївська церква (1785 рік) у селі Подобовець. Дерев’яна, двозрубна. Біля храму – старий хрест із розписами на євангельські сюжети (1903).
Джерело природно газованої мінеральної води на віддалі 7 км від Пилипця в селі Келичин біля дороги Воловець – Міжгір’я.
Синевир – від села Подобовець дорогою на Міжгір’я, далі на Синевирську поляну, приблизно 40 км.
Гора Стій – прогулянка для теплого сезону. Нескладний підйом на Боржавський хребет, близько 8 км від водоспаду.