З газет пригадую "Вечірній Київ". З цікавістю чекала на неї. Чомусь називали "Вечірній Київ" просто «вечіркою»…Приходила мама з роботи, а батько завжди запитував в неї: «Вечірка ще не прийшла?» Або мама казала: "О, прийшли листи від тітоньок і «вечірка». У Вечірці ще тоді друкувався Гордон, перші замітки його виходили, вони тоді здавались неординарними.
Виписували ще "Огоньок". Я пишалась тим журналом, розгладала малюнки, читала молодіжні статті . Для підлітків виходив журнал "Ровесник"…але російськомовний…все рівно відчуття давав свободи. Ми обмінювались ним. Читали від а до я…Такий свіжий вітер віяв.
Пам’ятаю відчуття вільного подиху тоді. Це десь з 1989 до 1991 року. Коли голосували за незалежність, то всі так раділи. Чомусь дуже переживали за Кравчука. Казали дуже добре про нього.
Приходили сусіди, ділились новинами. Переповідали хто що знав, хто що побачив десь у телевізорі чи почув на радіо. Чомусь єдність така була з білорусами. Думали, чи зможемо за прикладом латишів вийти із Союзу? Були хвилювання, як люди проголосують…
Чомусь задовго до цього в мене не було відчуття українськості…Це важко описати…Одинокість…Раділа, коли приїжджала в провінцію і чула живу українську мову.
Загалом ми чомусь тоді були сильними…Саме в той період… Ми гостро відчували те, що відбувалось, сприяли, як могли свободі. На дискотеках з"явлались нові пісні західноєвропейські.
Стрілки фарбували всі, а я чомусь не любила цього…надто брутально здавалось..але була така мода…трішки агресивна (саме жіноча мода була тоді агресивною) Вийшла десь у той час стрічка "Аварія дочь мента"..теж цікаво було..Чомусь пам"ятаю, що в моді була якась брутальність…Зараз все набагато м’якше. Маятник хитнувся вінший бік.
Пам’ятаю також впевненість жінок у завтрашньому дні. Взагалі ми всі такі були самовпевнені…
Також після проголошення незалежності в мене з’явилась величезна гордість.
Мені тоді стало чомусь байдуже, що навколо всі російськомовні… Хоча раніше це гнітило часом. З’явилось відчуття єдності..Особливо раділа, коли в Криму проголосували більшість за незалежність..Це було як бомба.Часто їздила в Крим, він весь був зрусифікований. Просто не вірила, що там так проголосують.
Підйом тоді був великий.Я відчула, що живу саме в Україні! Що це моя країна, а не зайд інших національностей, які диктували моду на мову, та інше…Дуже вірила, що все зміниться швидко на краще…але все було якось хвилями…то вперед, то назад…Ми схожі були на човник, який весь час пливе в бурю, весь час нас хитало..і ми хвилювались чи не втратим ми надбане…
Навіть зараз я часом думаю, що замало зроблено для нашої держави.