Нещодавно, 1 серпня, Печерський районний суд м. Києва продемонстрував дуже відверте ігнорування норм Конституції України, якими визначені права і свободи людини.
Два клопотання, подані нашим батьком та чоловіком та його захисниками, були відхилені колегією суддів на чолі з суддею Вовком з аргументами, які суперечать Основному Закону. Важко навіть уявити, що судді не знають положень Конституції, відповідно вони свідомо ухвалювали незаконні, неправосудні рішення.
Ми маємо на увазі, по-перше, клопотання, яким Валерій Володимирович вимагав звільнити його від перебування в клітці під час судових засідань. У форматі відкритого судового процесу це було не що інше, як привселюдне приниження честі та гідності людини – таке демонстрування його іншим, утримуючи при цьому в металевій клітці, так само, як і якусь дику тварину у звіринці.
У клопотанні дуже точно, юридично коректно було обґрунтовано, що це є грубим порушення права на повагу людської гідності (що визначено статтею 28 Основного Закону). При цьому Конституція виключає будь-яке обмеження цього права, навіть на рівні закону (тому жодним законом такого поводження з людиною не передбачено, в іншому разі цей законодавчий акт був би) напевно антиконституційним.
Суд також відхилив клопотання, пославшись на норму не закону, а якогось відомчого нормативного документа МВС.
Не можемо не звернути вашої уваги на глузливий, цинічний, зухвалий коментар під час обговорення цього клопотання представника обвинувачення П. Коваля. Виявляється, Іващенка В.В. утримують у клітці з метою забезпечення в суді його ж безпеки, щоби уникнути загрози його ж здоров’ю та життю!!!
Друге клопотання (адвокатів Валерія Володимировича) було про зміну міри покарання з арешту на підписку про невиїзд. Воно було обґрунтовано тим, що нашому батькові та чоловікові необхідне спеціалізоване лікування в умовах стаціонару, про що йдеться в медичному висновку за результатами незалежного комплексного обстеження, проведеного за дорученням Печерського районного суду. А також тим, що керівництво Київського СІЗО, де Валерія Володимировича утримують уже майже рік, повідомило, що можливості надати таке лікування немає через те що, в СІЗО відсутнє неврологічне відділення та штатним розкладом не передбачений лікар-невропатолог (у нашого батька та чоловіка хронічні проблеми зі спиною, що загострилися внаслідок тривалого перебування в умовах в’язниці та стали причиною серйозних ускладнень на ноги).
Пропонуємо вашій увазі витяг з рішення Апеляційного суду Києва від 05 липня 2011 року, яким було змінено міру покарання Анатолію Макаренку:
«…Макаренко А.В. та Шепітько Т.В. звільнені з займаних посад, вони дали показання стосовно обставин справи, по справі допитані свідки, проведені експертизи та інші слідчі дії, направлені на збирання доказів. Отже, завадити встановленню істини по справі на даний час вони не можуть. Підсудні Макаренко А.В. та Шепітько Т.В. раніше не судимі, на спеціальних обліках не перебувають, позитивно характеризуються, мають постійне місце проживання в м. Києві. Підсудний Макаренко має ряд заохочень, відзнак, нагороджений почесним званням – «Заслужений економіст України», страждає на захворювання, для лікування якого в умовах СІЗО немає спеціаліста… Досудовим слідством у відповідності до вимог ст.. 98-1 КПК України Макаренку А.В. заборонено до закінчення досудового розслідування та судового розгляду даної справи виїжджати за межі України.
…підстав вважати, що, перебуваючи на волі, вони зможуть ухилитися від слідства та суду і перешкоджати встановленню істини, у справі немає.
Сама ж тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується Макаренко А.В. та Шепітько Т.В. і яка була б достатньою підставою для застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту на час досудового слідства, на даний момент відпала, оскільки їх належну поведінку та явку в суд можна забезпечити за умови застосування запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою.
За таких обставин запобіжний захід Макаренку А.В. та Шепітьку Т.В. слід змінити з взяття під варту на підписку про невиїзд з постійного місця проживання».
Ці та інші аргументи на обґрунтування цього судового рішення майже цілком відповідають тим, що наводилися адвокатами Валерія Володимировича у їхньому клопотанні.
Однак рішення суду на чолі з Вовком зовсім інше. У задоволенні клопотання відмовлено, а стосовно неможливості забезпечити нашого батька та чоловіка необхідним лікуванням в умовах СІЗО, то замість логічного, справедливого, законного, гуманного рішення – звільнити Валерія Володимировича під підписку про невиїзд (задля того, щоб він міг отримати кваліфіковану медичну допомогу) – суд висловив претензії адміністрації слідчого ізолятора щодо браку можливості забезпечення «контингенту» зазначеного лікування.
Складається враження, що Апеляційний та Печерський суди м. Києва керуються різними законодавствами. Або, найімовірніше, один керується законами, а другий – чиїмись протизаконними вказівками.
Так чи інак, але ж Печерський суд як орган державної влади (стаття 6 Конституції України) ухилився від виконання головного конституційного обов’язку, покладеного на державу ст. 3 Основного Закону: відповідаючи перед людиною за свою діяльність, забезпечити її права та свободи, в цьому разі – людини – Іващенка Валерія Володимировича.
Нагадаємо, нас, рідних, близьких, друзів – усіх, хто підтримує Іващенка Валерія Володимировича та вірить у його безвинність, вразили та обурили рішення суду від 1 серпня 2011 року – незаконні, неправосудні, несправедливі.
Ми були переконані, що розгляд судом зазначених клопотань (що висвітлювали та коментували ЗМІ, зокрема демонструвало ТБ) та ухвалені ним рішення привернуть увагу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте, на жаль, відсутність реакції з боку цієї інституції, покликаної захищати права людини в нашій державі (та створеної саме для цього), підтвердило правоту скептичного ставлення нашого батька та чоловіка до цієї організації, котрий не захотів звертатися до них учергове.
Напевно, пані Карпачовій та її колегам важливіше розповідати пресі про те, що вони піклуються про права людей, ніж справді допомагати їм. Заявляю так про це тому, що шановна Ніна Іванівна двічі розповідала журналістам, що, відвідуючи СІЗО, окрім інших людей, «ознайомлювалася з умовами утримання Іващенка», «вислуховувала Іващенка», хоча особисто жодного разу цього не робила – відправляла своїх підлеглих. А на два звернення до неї Іващенка Валерія Володимировича у зв’язку з грубим порушення його прав та на одне його дружини, Іващенко Валентини Петрівни, ми не отримали жодної відповіді, не кажучи вже про реальну допомогу.
Хоча питання, порушені у згаданих клопотаннях, стосуються не лише Іващенка Валерія Володимировича, вони свідчать про грубі системні, фундаментальні порушення прав людини, визначені міжнародною Конвенцією про права людини та основоположні свободи і підтверджені та закріплені Конституцією України.
Іващенко Валерія
Іващенко Валентина