Незалежність України: погляд «советского человека» (конкурс Тижня)

Історія
12 Серпня 2011, 15:08

В 1989 році  я у складі військового контингенту залишив територію Афганістану. Як я туди потрапив 1988 році  заслуговує на окрему історію, але то іншим разом.

На залізничному вокзалі в Черкасах, потяг з Москви, на якому приїхав «дємбель» Андрій Мамалига, зустрічав мій брат Володимир з жовто-блакитним прапором на лацкані жакету. Саме тоді  я вперше дізнався про Народний Рух, Українську Гельсінську Спілку.

Україна кипіла національними пристрастями вже тоді. Хто б і як не казав, але національне піднесення в ці роки було неймовірне. Саме тоді я познайомився із політичними в’язнями Анатолієм Лупиносом та Юрієм Шухевичем, які справили неймовірне враження дуже вольових людей .

 Правда методи боротьби були більш ніж прозаїчні – листівки , самвидав, небагатолюдні мітинги ( це не Львів та не Київ). КДБ все таки намагалося хоча б контролювати ситуацію як в країн,і так і на місцях.

Саме тоді я очолив районну Спілку Незалежної Української Молоді в місті Шпола, яка разом з місцевим Народним Рухом проводили акції типу мітингів, які більше викликали подив, ніж інтерес у місцевого населення. Серед так мовити «радикальних» акцій  , проведених особисто мною – це підняття жовто-блакитного прапора в центрі міста Шпола в 1990 році .

Оскільки, стяг я причепив до 20 метрової тополі ще о п’ятій ранку то зняти місцеві комуністи лише після 12-ї години дня. Галас був неймовірний – по тривозі підняли весь районний відділок міліції, відділення КДБ, райком партії та пожежну частину. Але остання не змогла допомогти , бо пожежна драбина не діставала на цю висоту. Зняти жовто-блакитний стяг зміг лише якийсь пройдисвіт, який відбував п'ятнадцять діб адміністративного арешту в РОВД  за обіцянку отримати волю .

Працював я на той час в районному будинку культури, де по вихідних  «крутив» дискотеку для молоді під вигуки «Слава Україні ! » та пісні Братів Гадюкіних .

Нарешті в вересні 1990 року, терпець у місцевої влади урвався і я став ізгоєм в цьому районному центрі. Тут я зрозумів , що система жива та працює як годинник .

Але в 1991 році комуністи цілковито перефарбувалися в жовто-блакитний колір. Це було моє перше політичне розчарування…