Ці бойовики винні в останніх терористичних смертельних атаках і стверджують, що вже накопичили достатньо зброї. Усі ці негативні фактори дають підстави для розгортання найгіршого для Іраку сценарію. Оскільки потенційна іранська загроза цілком здатна перетворитися на постійну іранську агресію, котра ще більше посилить зростаючу нестабільність у регіоні.
Проте американці зовсім не збираються сидіти склавши руки. І як заявив нещодавно під час відвідин Іраку новий міністр оборони США Леон Панетта: «Ми дуже стурбовані Іраном і тим, що він надає зброю екстремістам в Іраку».
У США також викликає велике побоювання зростаючий вплив іранських властей на іракське керівництво. Адже прем'єр-міністра Іраку Нурі аль-Малікі та його шиїтський уряд в даний час пов'язують з теократичним шиїтським режимом Тегерана вельми теплі відносини. Незважаючи на те, що ці дві країни запекло воювали одна із одною у 1980-х роках.
Однак нині Багдад активізував з американцями військово-технічне співробітництво, що можна пояснити несподіваним зростанням його нафтових доходів та необхідністю захищати свій повітряний простір. Ірак веде переговори з Америкою щодо закупівлі винищувачів F-16 і систем ППО. Але при цьому США вимагатимуть від Багдада гарантій забезпечення високого рівня безпеки, щоб запобігти передачі американських технологій іранцям.
США опинилися перед складною дилемою
Американці сподіваються, що багатомільярдна угода допоможе приборкати амбіції Ірану в регіоні і стане основою для довгострокових відносин з Іраком після виведення військ США.
Власне, рішення Сполучених Штатів поставити Іраку сучасне озброєння є цілком логічним і вмотивованим. Воно засвідчує, що Вашингтон врахував в’єтнамський досвід і не бажає, аби після виведення американських військ в Іраку прийшли до влади ворожі американцям сили, а прагне залишити після себе сильну державу, котра залишатиметься в союзницьких стосунках з США і виконуватиме роль плацдарму американської політики в регіоні.
Це тим більше важливо, коли після накочення на Близький Схід хвиль арабських революцій колишня конфігурація розстановки сил істотно змінилася. Невідомо, чи зможуть США й надалі опиратися на нове керівництво Єгипту так, як це було у часи колишнього президента Хосні Мубарака. До того, Америка покладає великі надії на Ірак як союзника перед лицем таких регіональних загроз, як зростання шиїтського екстремізму, вплив Ірану, а також дестабілізація в Сирії.
Нині США опинилися перед складною дилемою. З усього видно, що іракський уряд не готовий самостійно протистояти ісламістам, якщо американські війська, як заплановано, залишать територію Іраку до грудня 2011 року. Тегеран тільки чекає на час виходу американський військ і готовий негайно заповнити той вакуум, котрий утвориться після такого виведення. В Ірані цього і не приховують, наголошуючи на тому, що готові як постачати зброю, так і навчати військовий персонал.
При цьому Іран продовжує нарощувати підтримку іракських шиїтів. Останнім часом Тегеран постачає шиїтське ополчення все більш точними і смертоносними системами озброєнь, а також сучасними засобами зв'язку та управління. Також зростає і рівень підготовки бойовиків-шиїтів, які проходять навчання під керівництвом іранських інструкторів.
Можна зробити припущення, що іранське керівництво вже бачить Ірак такою ж країною-маріонеткою, якою для Сирії є Ліван. Адже Ірак – це ласий шматок території, який багатий на нафту і газ. І якщо американці так просто кинуть його без нагляду, то це негайно спровокує те, що Іран у перші ж дні після виведення військ США зробить спробу задушити слабку іракську державу.
Як тільки адміністрація президента США Барака Обами зменшила міжнародний тиск на Іран, іранський режим мулл тут же розпочав збільшувати своє проникнення в сусідні держави. Тому питання, яке нині постало перед Вашингтоном – це, що робити далі з Іраном? Іран потрібно зупинити, оскільки він за нинішнього режиму непередбачуваний. Бо якщо дати йому можливість робити все, що він тільки захоче в близькосхідному регіоні, то цілком може утворитися ірансько-іракський конгломерат, котрий продукуватиме нові революції і нових «стражів порядку».
Деструктивна роль Росії
У цьому контексті необхідно не забувати про ту деструктивну роль, яку сьогодні Росія намагається відігравати на Близькому Сході. По-суті, боротьба за нафту в Іраку триває. І перший раунд Росія програла. Путінський режим втратив нафтовий бізнес в Іраку і Лівії. Зараз Росія намагається через Іран і Сирію повернути програні позиції. Так що не можна виключати, що незалежно від бажання чи небажання Іраку, американські війська таки залишаться. Ситуація може докорінно змінитися, якщо буде прийняте рішення розбомбити атомні реактори Ірану, поховавши цим самим надії іранських лідерів на панування, на лідерство над мусульманським світом та підрив могутності США і їхніх союзників.
На думку американських аналітиків: «Прем’єр-міністру Нурі аль-Малікі та його уряду належить зробити вирішальний вибір. Адже якщо аль-Малікі дозволить Сполученим Штатам піти з Іраку, то він по суті справи заявить про свій намір виконати побажання Тегерану, підпорядкувати зовнішню політику Іраку персам, а можливо також, консолідувати власну владу, виступивши в ролі сучасного перського сатрапа в Багдаді».
Очевидно, що зараз головне питання полягає в наступному: чи попросить іракський уряд шиїтської більшості Вашингтон залишити в країні частину із 47-тисячного контингенту, що знаходиться там, чи до кінця року американцям доведеться повністю вивести свої війська з Іраку.
Можна констатувати, що за роки своєї присутності в Іраку США так і не вдалося повністю підготувати Ірак, який би мав стійкий імунітет від зовнішніх викликів і тиску. Сам по собі Ірак схильний до сприйняття впливу будь-якої потужної держави, а найважливішою потужною державою після відходу США стане Іран. Іран систематично нарощує свій вплив на іракську політику, використовуючи гроші, шантаж і ідеологію, що забезпечується його сучасними спецслужбами.
Та важливіше інше. Якщо Сполучені Штати залишать Ірак, то іракці, незалежно від їх ставлення до Ірану, цілком очевидно відчують (якщо вже не відчувають), що чинити опір Тегерану небезпечно, і що компроміс з цією країною – це єдиний вихід у даній ситуації. Вони відчувають, що Іран – це регіональна держава-лідер, котра набирає сил, і такі уявлення мають під собою підстави. Більш того, ані США, ані Саудівська Аравія в рамках своєї нинішньої політики нічого цьому не здатні протиставити.
Відчуваючи свою силу і те, що його експансію нездатні зупинити, Іран також спроможний перекинути свою агресію і на саму Саудівську Аравію. Адже не є секретом, що іранським ісламським фундаменталістам не подобається проамериканська позиція саудівських аристократів і сам монархічний лад. Тому головне – це повалити саудівську монархію. А потім перекрити доступ Америці і її союзникам до нафти на Близькому Сході. Що з точки зору режиму іранських мулл, покінчить із глобалізацією та західною гегемонією назавжди.
Ніхто не може почувати себе у безпеці
Починаючи із часів президента Джорджа Буша і до часу Барака Обами, американці в своєму рішенні піти з Іраку виходили з того, що через чотири роки це можна буде зробити, оскільки на той час в країні буде створено міцну державу й армію. Виглядає на те, що Сполучені Штати недооцінили, якою мірою відсутність єдності в Іраку буде заважати досягненню такого результату, і в якій мірі іранський вплив буде підривати ці зусилля. Керівництво США дало обіцянку американському народу й уклало договір з іракським урядом про виведення військ, але ті умови, на виникнення яких вони сподівалися, просто не виникли.
Іракські експерти вважають: «Сьогодні в Іраку ніхто не може почувати себе в безпеці. Людям доводиться жити з усвідомленням того, що смерть може наздогнати їх несподівано і у будь-який момент. Громадянська війна стає все більш запеклою і загрожує розколоти країну».
Можна зробити висновок: зростаюча іранська загроза лише робить майбутнє Іраку більше невизначеним. А враховуючи всі фактори потенційного ризику, поспішний вивід американських військ з Іраку здатен тільки спровокувати ще більшу нестабільність в цій країні. Тому будь-який поспіх у цьому питанні не просто є небажаним, а й потенційно небезпечним.