Найбільш прикрим е те, що при цьому Миколу Васильовича, як достойного ворога, дуже добре пам'ятають у Росії. Так Наприклад у своїх мемуарах «Флот в судьбе России» останній головком ВМФ СРСР адмірал флоту Володимир Чернавін згадує: «…усилилась деятельность представителей Украины по склонению личного состава и частей флота к приему второй присяги. 15 мая с. г. генерал-майор Цыбуленко вызвал командира танкового полка дивизии береговой обороны полковника Вишнякова для решения служебным вопросов, на самом же дле в кабинете у Цыбуленко, полковника Вишнякова ждал генерал-майор Лавренюк, который стал склонять Вишнякова привести полк к новой присяге»
Микола Цибуленко був першим генералом в Криму, що прийняв присягу Українській Державі сам та привів до присяги своє військове училище. На той момент, це фактично була єдина українська військова сила у Криму, що не дала відокремити Крим від України. Зокрема, військовослужбовці училища пройшли з повним озброєнням під українськими прапорами центральними вулицями Сімферополя, продемонструвавши наявність у Криму української військової сили.
Це дозволило значно охолодити гарячі російські голови. Іншою важливою операцію за наказом генерала Цибуленка було взяття під охорону штабу ВМС Україні (який був на межі знищення) в Севастополі. Для цього була розроблена спеціальна військова операція. військовослужбовці училища одяглись в парадні однострої, заховали зброю и поїхали до Севастополя нібито на екскурсію. Це дозволило їм пройти через кордони росіян и потрапити до штабу.
За часів Кучми і міністра оборони Шмарова генерал Цибуленко потрапив у немилість, тому що він не давав грабувати и руйнувати Українську армію. Зокрема, з посади начальнику Управління зовнішніх зв'язків Генерального штабу України він був переведений на посаду голови центра тактичної підготовки Академії ЗС Україні. Як було доведено пізніше військовою інрспекцією – незаконно.
Микола Васильович нагороджений орденами й медалями як Радянського Союзу, так і багатьох іноземних держав. Відзначений Ювілейним Хрестом спілки колишніх українських вояків у Канаді, нагороджений Хрестом спілки офіцерів України за патріотизм і відданість Українській державі (посмертно), але за весь час генерал Цибуленко не отримав жодної української державної нагороди. Сьогодні він майже повинністю забутий державою.
Після смерті генерала Цибуленка, 24 квітня 1999 р на конференції київської організації Конгресу Української Інтелігенції було прийнято рішення клопотати про присвоєння імені Миколи Цибуленка Одеському інституту сухопутних військ. На жаль, цей інститут зараз розформовано і рішення не було втілено в життя.
Спілка офіцерів України на 20-му з’їзді 17 квітня 2010 року ухвалила звернення до Міністра оборони України стосовно увічнення пам’яті генерала Миколи Цибуленка, алеі це звернення було проігноровано владою.
Про автора: Професорправа, директор центру з прав людини
Інституту права Талліннськоготехнічногоуніверситету