Незважаючи на те що українці й поляки – близькі сусіди, знаємо ми одне про одного насправді все ще небагато. Приміром, українське кіно, на жаль, маловідоме в Польщі, а українська тематика заледве присутня в тамтешньому кінематографі.
Після війни, коли комуністична влада насадила в Польщі свої порядки, з’явилося кілька фільмів на одну тему: хвацькі вояки Народного Війська Польського разом із відділами НКВС воюють проти польських бандитів та підрозділів УПА за новий світовий лад. Як приклад можна навести стрічку подружжя Єви та Чеслава Петельських «Сержант Калень» (пол. «Ogniomistrz Kaleс», вийшла на екрани 1961 року, бандерівці в ній показані жорстокими зарізяками. – Ред.).
Після повалення комунізму, коли наша країна відкрилася для світу, до Польщі приїздило чимало громадян із пострадянських держав, зокрема й з України. Тоді було знято ігровий фільм Фелікса Фалька «Далеко від себе» (1995), у якому молодий польський бізнесмен під час подорожі до Львова зустрічає свою колишню кохану зі студентських часів і дізнається, що має з нею спільного сина. Запрошує їх обох до Варшави. Під час поїздки машиною молоду маму вбивають бандити, а дитині вдається втекти. Поляк вирішує самотужки виховувати сина. Попри мовні та культурні відмінності, вони вчаться одне в одного багато чого.
У вільній Польщі в 1990-х медійний ринок що далі, то розростався. Поставали нові комерційні телеканали, котрі, конкуруючи між собою, знімали чимало серіалів. Вони зображували реальне життя поляків, наболілі проблеми. Саме в таких стрічках з’явилися образи українок, які працювали в польських сім’ях. І треба зауважити, що вони в цьому кіно були показані у вельми прихильному світлі.
Життя підкидало сценаристам усе більше ідей. Свого часу ми пережили хвилю злочинів, до яких причетною була й українська мафія. Кінодраматурги використали це відразу, витворюючи образ сильного, спритного, безкомпромісного злочинця з України. Але поки що ми не дочекалися кінематографічного втілення чи не найрезонанснішої, найдраматичнішої кримінальної історії – вбивства шефа польської поліції Марека Папали 1998 року, безпосереднім виконавцем якого був українець.
Звісно, великі досягнення на польсько-українському кінополі має Єжи Гофман, який у своїй творчості безпосередньо торкається української тематики. У «Вогнем і мечем» (1999), фільмі за романом Генрика Сенкевича, режисер показує повстання Богдана Хмельницького проти поляків. Саме завдяки цій стрічці Богдан Ступка нині є впізнаваним у Польщі.
У 2000-х українські аспекти та тематика більше проникли в польське документальне, ніж ігрове кіно. Єжи Гофман відзняв цілий цикл «Україна – народження нації» (2008), котрий оповідає про українську історію від її початків. Під час Помаранчевої революції з’явився фільм «Гномики їдуть в Україну» (2005) режисера Мірека Дембінського, що висвітлює події українського народного підйому з погляду польських «гномиків» (пол. «краснолюдки», за часів комунізму в Польщі постав молодіжний рух у помаранчевих шапках, який боровся із системою за допомогою вуличних перформансів. – Ред.). Ще кілька документальних стрічок виникло на тему української спадщини на землях Південно-Східної Польщі, історичних дискусій навколо поховань воїнів УПА, акції «Вісла» тощо.
Підсумовуючи, можна скрушно визнати, що, попри географічну близькість, ми досі все ще далекі одне від одного. Болісні аспекти історії обох країн час від часу вносять певний фермент до дискусій.
Можливо, зблизить нас проведення Євро-2012. Чемпіонат докине тем для спільних документальних проектів. Так, я намагався пропонувати свій фільм «Утікач» українським кінофестивалям. Але, як і у випадку з представниками телеканалів, безрезультатно. Хочеться сподіватися, що прогрес у цій царині таки буде: стрічка врешті-решт дійде до широкої української аудиторії, подібно до того, як її побачили глядачі багатьох країн світу.
Про фільм
Документальна стрічка «Утікач» (2007) Марека Томаша Павловського розповідає історію чотирьох в’язнів нацистського концтабору Аушвіц-Біркенау, яким дивом удалося втекти 20 червня 1942 року. З-поміж в’язнів – українець на ім’я Євген (Геник) Бендера (не є родичем Степана Бандери). Він був механіком, нацисти залучали його до ремонту автівок, дозволяючи апробовувати їх навіть за межами концтабору. Спільно з іншим в’язнем поляком Казімєжем Пєховським Бендера спланував утечу. Фільм отримав 13 фестивальних нагород, його придбали й показали телеканали Польщі, Німеччини, Італії, Фінляндії, Бразилії і навіть Нігерії. Зацікавилося ним також телебачення Австралії та Ізраїлю. Жоден український телеканал інтересу не виявив.