Третє за величиною місто півострова Керч не вельми відоме загалові через свій закритий до 1992 року режим, а також – ніде правди діти – через те, що від певного моменту знову перетворилося на прикордонний пункт. Або, як переконують самі керченці, на межу Європи й Азії.
26 СТОЛІТЬ ІСТОРІЇ
Розповідаючи про Керч, варто почати з тези, озвученої тамтешнім міським головою Олегом Осадчим на першому Кримському міжнародному туристичному форумі: «Мы прошли через советский период, и теперь у нас есть как достопримечательности древности, так и современной истории, прежде всего времен Великой отечественной войны». Тобто навіть якщо ви приїдете дивитися на руїни грецького Пантікапея, турецьку фортецю Єні-Коле чи Царський курган доби Боспорського царства, вас переслідуватиме й дух партизанів із Аждимушкайських каменярень та десантників Ельтигена… А зі знаменитої гори Мітрідат постійно нагадуватиме про статус міста-героя обеліск Слави.
І навряд чи правильною тактикою буде встрягати в історичні дискусії з керченцями – про аджимушкайців (залишених командуванням Червоної армії фактично напризволяще) вони розповідають зі сльозами на очах, а прихід на півострів імперської Росії та її протистояння з Туреччиною матиме в їхніх вустах назву «визволення Криму».
Уособленням дещо кітчевого поєднання давнього й не такого далекого минулого є центральна площа Лєніна, відремонтована кілька років тому. На ній бачимо пам’ятник Іллічу, флагшток із прапором міста, колону з грифоном – його символом, а також церкву Усічення глави Іоанна Предтечі – найстаріший збережений на території України християнський храм (збудований у VIII столітті), справжню перлину візантійського зодчества. Секретом її стійкості супроти кримських землетрусів, яких вона пережила чимало, вважають глиняні прокладки, що справляють враження оздоби, але, крім того, відіграють роль сейсмоамортизатора.
Загалом Керч – заповідник радянськості. Хоча тут не так депресивно й загрозливо, як у багатьох шахтарських містечках, не так байдуже, як у численних українських селах, не так нахабно, як у випадку київського Лєніна напроти Бессарабки. Керченський «вождь пролетаріату» ніби тільки-но спустився з гори Мітрідат і прошкує до набережної помилуватися чайками. Церкви цей атеїст принципово не помічає…
ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР
Люди тут привітні. Вони радо відгукнуться на «Боже помагай!». Розкажуть, як пройти до того чи того храму (окрім православних тут є ще мечеть, синагога та римо-католицький костел). Запитають, чи знаєте ви, коли «нога Пушкіна ступила на керченську землю», запропонують сфотографувати свого пса. Їхня любов до власного міста схожа на почуття команди «Летючого голландця», що приречений весь час самітником мережити води океану, не перетинаючись із іншими плавзасобами.
Керченці звикли, що саме хтось має до них, а не вони до когось їхати. Це тут давні греки замислювалися про такий короткий шлях до смерті й такий довгий – повернення до життя, насипаючи Царський (Мелек-Чесменський) курган; тут-таки понтійський цар Мітрідат приймав дозу отрути, аби себе умертвити, та не зміг, тож попрохав вірного охоронця вбити його мечем, щоб не датися в руки синові-зраднику… У Керчі існує найбільший після афінського лапідарій – зібрання античних та ще давніших виробів із каміння.
Предметом гордості керченців є фільми про їхнє місто. Найвідоміший – «Вулиця молодшого сина», екранізація катаєвської повісті про Володю Дубініна. Кінострічка номер два в цьому рейтингу – «Над нами Південний Хрест». Номер три – портове та рибальське життя у фільмі «З радістю та відвагою», де показано без прикрас Керч 1970-х: набережна ще без намиву, у небі – літаки Південриброзвідки, на березі – ресторан «Рыбацкий стан», по-місцевому «Рыбацкий стон»…
До речі, про рибу: розпитайте жителів міста, як дістатися до відповідних рядів тутешнього ринку. Саме там можна зрозуміти спраглу південну душу: свіжий і в’ялений пеленгас та кефаль, в’язки золотаво-привабливих бичків (не пересушених морозильниками на трухлятину, як у київських магазинах), гори креветок і всілякої іншої морської живності. Коли ще й наважитеся поторгуватись, ментальне занурення в специфіку причорноморського Півдня вам гарантоване.
52 КІЛОМЕТРИ ВЗДОВЖ МОРЯ
У Керчі варто піднятися на гору Великими Мітрідатськими сходами, основна частина яких збудована 1830 року за проектом італійського архітектора Діґбі. Прикрашають їх два гордовиті грифони (щоправда, не автентичні, а відновлені після радянської «боротьби зі спадщиною експлуататорів»). Решту сходинок виведено вже після Другої світової, коли споруджували обеліск Слави. Поглянете з гори – і стане зрозуміло, що «межа географії» – не такий-то й жарт про Керч. Тут ось – острів Тузла, тут – Керченська протока, за ними – правильно, Росія… А під горою – місто, аж проситься сказати: вічне, яке на 52 км тягнеться вздовж моря.
На крайньому сході Керчі – Єнікальський маяк неподалік поромної переправи до Кубані. Місцеві жителі нарікають на митницю: і довго, й марудно, й туристів відлякує. Поблизу – мальовниче узбережжя з пляжем. Ви будете в захваті від стрімкого руху води в протоці. На крайньому заході, в районі Героївки (стара назва Ельтиген), також пляжі з кількома санаторіями та новими базами. Усе це – під омофором величезного бетонного вітрила на горі. Його встановлено на згадку про подвиг десантників, яких кинули восени 1943 року «створювати плацдарм» на Керченському півострові, аби вже 11 грудня їх евакуювати, не маючи змоги підтримувати… Героївка – це все ще Керч, та пляжі тут уже чистіші, ніж неподалік міських рибзаводів.
Загалом історичний Пантікапей поступово очунює від туристичного забуття. Щоправда, одужання дається нелегко, як і іншим колишнім депресивним, із виразними слідами кризових 1990-х містам Криму. Хоча навіть ці залишкові явища можна поставити на службу комерції: приміром, руїни заводу імені Войкова, які ви можете споглядати дорогою з центру в Героївку, вже «працювали» антуражем до фільму Фьодора Бондарчука «Населений острів». За прагматичного підходу вони – чудовий об’єкт екстремального індастріал-туризму.
Та щоб поставити відпочинок у місті на конвейер, а чи принаймні зробити його стабільною статтею доходу, варто прислухатися до фахівців. Вони оптимісти, але поки що стримані. Приміром, директор круїзної фірми Select Black Sea Сергій Прядко називає такі цифри: якщо цьогоріч заплановано 79 входів круїзних суден до Ялти і 54 до Севастополя, то до Керчі та Феодосії – лише по одному. Поки що замало кваліфікованих іншомовних гідів – у Керчі їх, за словами керівника компанії, лише восьмеро. Великий потенціал прихований у розвитку кулінарного туризму: Керч може презентувати тут кухні багатьох народів, які проживали на боспорських берегах. Місто так само надається для ностальгійного туризму. Приміром, євреїв у Керчі проживало перед Другою світовою 4,5 тис., що становило 10% населення…
Торік місто відвідало 66 тис. осіб, тоді як його потенціалу вистачає як мінімум на 200 тис.