Нескінченний і безперервний людський потік, в якому перемішані раси, етнічності, релігії – всі можливі ідентичності світу. В ньому і жінки-мусульманки в чорній паранджі, що повністю закриває обличчя, і традиційні індуські родини в складі трьох-чотирьох поколінь від прабабусі до малят, і довгобороді сивочолі араби, й іспанці, і мексиканці, і поляки тощо. Цей новочасний стоголосий Вавилон досягає піку свого стовпотворіння перед очима Статуї Свободи на однойменному острові в Нью-Йорку щороку 4 липня. А часом взагалі виходить із берегів, якщо ця дата припадає на понеділок чи п’ятницю, завдяки чому непомірно працьовита Америка насолоджується так званими «довгими вихідними».
4 липня – це День незалежності США. І вже 235 років тому Другий Континентальний конгрес ухвалив Декларацію незалежності від Британської імперії. Він складався з делегатів 13 північноамериканських штатів, розташованих уздовж Атлантичного узбережжя. Поміж істориків досі точаться суперечки щодо того, коли саме була підписана ця Декларація батьками – засновниками нації, з-поміж яких другий і третій американські президенти Джон Адамс та Томас Джефферсон і людина-епоха Бенджамін Франклін. Але вже понад два століття для простих американців саме 4 липня – це свято, що входить до трійки найважливіших і найпопулярніших у країні поруч із Різдвом та Днем подяки.
На День незалежності в Америці всі прагнуть кудись вибратися. У Нью-Йорку здається, що всі дороги ведуть до Статуї Свободи. У Вашингтоні всі дороги ведуть цього дня на Капітолійський пагорб, де ввечері відбувається традиційний святковий концерт «Четвертий Капітолій». Напередодні 4 липня на тротуарах нью-йоркських авеню розвантажуються тонни валіз із автобусів, що привезли до міста, котре ніколи не спить, тисячі школярів. «Як добре бути юним. Коли я дивлюся на цих дітей, що приїхали зі своїм класом до Нью-Йорка на День незалежності, я пригадую своє дитинство. Коли я навчався у школі, ми жодного разу в такі подорожі не їздили», – коментує це все носильник, що тягне завантажений по вінця візок із дитячими валізами.
Якщо ви поставити сотні чи навіть тисячі нью-йоркців одне й те саме запитання, що є найважливішою подією 4 липня, то сто чи, відповідно, тисячу разів отримуєте ту саму відповідь – феєрверки. Увечері цього дня вони осяюють всю країну. Цьогоріч нью-йоркські різнокольорові небесні вогні спалахували над містом протягом 25 хвилин. Квитки на пароплави, що мали опинитися в найзручніших для спогладання феєрверків місцинах річки Гудзон, були всі розкуплені задовго до свята. І це попри те, що ціни на них були вищими в рази порівняно зі звичайними. А от парадів у Нью-Йорку цього дня не проводять. Паради й інші показово демонстративні й театралізовані дійства – це прерогатива маленьких американських містечок. Для Нью-Йорка це занадто «провінційно». Не надто там і фетишизують це свято: національні прапорці й патріотичні бандани лише зрідка виринають у натовпі.
Цьогоріч США вшановуватимуть десяту річницю 9/11. Дехто висловлював напередодні 4 липня припущення, що День незалежності можуть пов’язати якось символічно з цією датою. Однак на місці зруйнованих башт-близнюків – «нульовому рівні», як прийнято його називати, де планується будувати меморіал «Башта Свободи», 4 липня було тихо й буденно. Поодинокі поліцейські чи будівельники розчинялися за огорожею «нульового рівня» поміж нагромаджених будматеріалів і машин. І цьогорічний День незалежності залишився легким і безтурботним святом, головною прикметою якого, крім бучних феєрверків, є клаустрофобний брак вільного місця: бари, ресторани, кафе – все зайнято чи резервовано, здається, за рік до свята.
Взагалі ж, ставлення до Дня незалежності США самих американців умоглядно можна поділити на три типи. Перший назвімо умовно «безкоштовні сендвічі». Це ті, для кого свято асоціюється насамперед із дармовими наїдками, які роздаються на вулицях і які спонсорують мерії, і з веселими танцями, патріотичними концертами, тобто різними вуличними святковими штовханинами. Безкоштовного американського гамбургера 4 липня можна скоштувати, приміром, на вулицях Філадельфії. «День незалежності – це такий день, коли відбувається одночасно дуже багато всього, коли ви можете також зібратися родиною, бо всі мають вихідний. На вулицях роздають сендвічі безкоштовно. Це супер просто», – ділиться своїми враженнями Родні зі штату Пенсильванія.
Другий тип ставлення можна фігурально назвати «інтелектуальний патріотизм». Це ті, хто заглиблюється в історичний зміст та смисл Дня незалежності, хто розповідає насамперед не про сендвічі, а про те, як після 1776 року США отримали всі основні атрибути держави. Для них прикро, що більшість американських громадян про історію 4 липня думає мало або й взагалі не згадує. Ці патріоти-інтелектуали головним у святі вважають не феєрверки, а той факт, що американська демократія – вельми молода. Уявімо тоді, якого віку українська держава, якщо Америка – це молода леді Свобода. Але Україна, на відміну від Америки, має багатовікові цивілізаційні корні. І, до речі, американці дуже цінують нації «з глибоким корінням».
І, зрештою, третій тип ставлення можна схарактеризувати так: «а мені все одно». Його особливо схильні демонструвати вимушені чи добровільні трудоголіки: люди, що працюють по 12 і більше годин на добу у хмарочосах Нью-Йорка. 4 липня вони мріють насамперед виспатися та ще й провести свій чи не єдиний за останні півроку вихідний так, щоб встигнути зробити давно відтерміновані речі. «Я цей день не святкую, моя родина його не святкує. Але вихідний я ціную», – розповідає ньюйорківець Девід, але на цьому він не зупиняється. – І чи можна його святкувати, коли в країні панує несправедливість: щоб потрапити в політику, ти маєш бути дуже багатим або йти на моральні компроміси, на рівні штатів можуть ухвалювати закони, які дозволяють поліції вриватися до твого дому без ордера на обшук і ти навіть не маєш права їм перешкоджати, профспілки корумповані». З цих слів можна зробити висновок, що ті, хто починає зі слів «а мені все одно», якщо їх запитати про День незалежності, можуть закінчити словами «а мені болить», якщо їх запитати про будні. Ось така тонка взаємозалежність байдужості до патріотичного свята й критичного, аж ніяк не байдужого погляду на реальність.
А тимчасом Статуя Свободи зустрічатиме нових відвідувачів. Камінь не вміє висловлювати емоції та почуття. Але ця Статуя в Нью-Йорку не виглядає кам’яною. На ній лежить карб якоїсь втоми. Втоми від безкінечного потоку людей, що сягає апогею 4 липня. А за цим Днем ще й наступає безсонна ніч, розбурхана феєрверками. Щоправда, Нью-Йорк і без того ніколи не спить.