Швеція – північноєвропейська монархія, де навіть королі живуть дуже скромно. Ця специфічна національна риса виявляється повсюди. Та вона аж ніяк не заважає країні бути ре¬гіональним і європейським лідером, який тісно співпрацює із сусідами в Скандинавському та Балтійському регіонах і всіляко підтримує проекти, покликані налагодити ефективне співробітництво між Євросоюзом та східноєвропейськими державବми, зокрема й нашою. Розмовою з послом Королівства Швеція в Україні Стефаном Ґуллґреном Тиждень закінчує серію інтерв’ю з дипломатами скандинавських країн.
Відповідальність над усе
У. Т.: Які питання нині є найважливішими у взаємодії України та Швеції?
– Співпраця між двома країнами є досить широкою. Ми маємо дуже добрі політичні контакти між урядами, неурядовими організаціями тощо. Зараз на передній план виходить питання економічної і торговельної взаємодії. Швеція здавна є країною торгівців і нині спирається на свої успішні компанії за кордоном. Її ВВП майже наполовину складається з експорту. У двосторонніх відносинах дедалі більшої ваги набуває тема інвестицій. Шведський експорт до України не є аж таким великим – далася взнаки міжнародна економічна криза. Зворотний – теж скоротився через це приблизно на 40%, але все ще представлений на ринку нашої країни. Києву важливо залучати до багатьох секторів своєї економіки свіжі вкладення, і шведські компанії могли б бути з-поміж нових інвесторів. Йдеться як про експорт, так і про імпорт. Хоча для задіяння нашого капіталу потрібно ще багато над чим попрацювати: здійснити реформи, змінити правову базу, оздоровити бізнесовий та інвестиційний клімат, подолати корупцію. Усі ці дії зроблять Україну привабливішою в згаданій царині. Ми, зі свого боку, розповідаємо шведським компаніям про можливості ринку у вашій країні, але ще не всі вони зважуються тут торгувати.
У. Т.: Швеція славиться скромністю в усьому, що стосується використання бюджетних грошей. Це справді допомагає економії чи більше стосується намагання політиків бути привабливими в очах виборців?
– Звичайно, кожному з високопосадовців забезпечують такі умови, коли він чи вона можуть щонайефективніше виконувати свою роботу. Членам уряду (але не парламенту) надають машину з водієм, яку можна використовувати в робочий час. Тим, чия робота потенційно небезпечна, виділяють охоронця. Звісно, політики мають право самостійно вирішувати, на які потреби передусім витрачати бюджет, але вони мусять продемонструвати виборцям, що кошти використано відповідально. Те, що на вулицях Стокгольма небагато дорогих машин, не свідчить про бідність шведів. Просто в людей інші пріоритети. Саме через це у Швеції не сприймають, коли політики, особи, які представляють країну на міжнародній арені, ті, кому ми делегували право витрачати наші гроші, роблять це інакше, ніж решта. Це і є згаданою «скромністю».
У. Т.: Чи повинні у вашій державі члени родин політиків декларувати свої прибутки та витрати? Відбувалися публічні дискусії з цього приводу?
– У Швеції декларація про прибутки кожного громадянина незалежно від його статусу є публічною. Кожна людина, зокрема й журналіст, має право доступу до такої інформації. Дані про прибутки, задекларовані податковими службами, може бути поширено у ЗМІ. Гадаю, це дуже добрий запобіжний засіб супроти зловживань. Якщо говорити про осіб, котрі приєдналися до уряду як міністри, то в нас траплялися випадки, коли вони були співвласниками компаній і передавали керування ними під час своєї каденції до інших рук, аби не виникало підозр, що міністр на своїй посаді відстоює лише свої інтереси як власник тієї чи тієї фірми. У Швеції ще від XVIII століття діє юридична норма – право вільного доступу до інформації та вільного її надання журналістам без страху бути покараним. Така практика забезпечує суспільству обізнаність із можливими зловживаннями людей при владі, наприклад із нецільовим використанням бюджетних коштів, яке щонайшвидше потрібно припинити. Закон захищає тих, хто надав цю інформацію, і тих, хто її поширив, тобто представників ЗМІ.
У. Т.: Які зі шведських державних служб використовують практику «єдиного вікна»? В Україні нині про неї багато говорять, але практично не застосовують у жодній сфері.
– Цієї практики у Швеції, на жаль, іще не запроваджено найкращим чином. Отримання всіх потрібних дозволів усе ще залишається трохи складним, але ми працюємо над спрощенням процесу. У нас є така практика: якщо в державну інституцію громадянин звертається з питанням, яке безпосередньо не належать до її компетенції, вона повинна поінформувати його щодо іншої, яка тим опікується, або ж самостійно спрямувати справу до відповідної служби. Держслужбовці у Швеції зобов’язані надавати послуги всім громадянам, які до них звертаються з певними питаннями, тому вони не можуть просто обмежитися відповіддю, що вирішення якогось питання – не їхній обов’язок. Така система скоординованої роботи державних органів чимось нагадує практику «єдиного вікна».
Якщо говорити про випадки, коли необхідно мати багато дозволів, скажімо, для будівництва, то у Швеції не треба самостійно відвідувати кожну інстанцію і збирати всі документи. Заяву та проект надають до муніципальної будівельної служби, а там уже самостійно вирішують, які додаткові дозволи та довідки слід отримати, аби почати роботи, і звертаються до відповідних служб. Ця практика діє фактично так само, як «єдине вікно».
Ціна бренда
У. Т.: Швеція – одна із заснов¬ниць програми «Східне партнерство». Чи втішена вона прогресом цієї ініціативи?
– Це запитання мені ставлять досить часто. Як на мене, маємо бути задоволені. У нас були серйозні амбіції – залучити до цієї програми якнайбільше країн. Проте не обходиться й без певних труднощів та розчарувань. Аби такі починання були успішними, потрібно запровадити відповідні інституційні структури, що координували б наше співробітництво. Це ми вже зробили. Є кілька царин, у яких нині працюємо найактивніше. Йдеться про полегшення перетину кордонів, розвиток транспортного сполучення та інфраструктури країн, задіяних у цьому проекті, запобігання екологічним загрозам. Можна почути критику, мовляв, на все це витрачають мало грошей, але я не згоден. Коштів для такої взаємодії, як на початок, достатньо. Надалі варто буде залучати додаткові суми, проте тепер важливо створити сприятливий інвестиційний клімат і розвинути інфраструктуру. До попередньої практики двосторонньої співпраці між ЄС та країнами-партнерами, зокрема Україною, додається механізм багатосторонньої міжнародної взаємодії та участі в проектах. Важливо також забезпечити стабільну політичну й матеріальну підтримку цих починань.
У. Т.: Шведський інститут має на меті допомагати дипломатичному корпусові своєї країни на міжнародній арені. Чи вдається йому це? Якби цю інституцію одного дня закрили, що втратила б зовнішня політика держави?
– Шведський інститут виконує дуже важливу функцію, яку ми називаємо публічною дипломатією. У нього така сама мета, як, наприклад, у Британської ради, – забезпечувати культурну співпрацю, поширювати за кордоном інформацію про національну культуру, історію та суспільство. Ця організація має дуже добрий веб-сайт, на якому ви знайдете практично все про Швецію багатьма мовами. Це, так би мовити, своєрідне віртуальне вікно в нашу культуру та життя. Однак публічна дипломатія має ще ширше завдання – забезпечувати хорошу репутацію країни за кордоном.
Я не уявляю своєї держави без такої установи, як Шведський інститут. Сьогодні всі країни мають потребу в здійсненні власної публічної дипломатії за кордоном. Це набуває неабиякої ваги в сучасному суспільстві, що спирається на інтернет. Завдяки цифровим технологіям можна спостерігати за розвитком подій на іншому боці земної кулі. Саме тому імідж країни за кордоном має бути ключовим чинником у забезпеченні її успіху на майбутнє. Нещодавно було проведено дослідження, скільки коштує бренд Швеції, який використовують різні її компанії, що діють у зарубіжжі. Сума виявилася приголомшливою. Саме над промоцією цього бренда і працює Шведський інститут. Також він показує сучасне суспільство країни, в якому економічне зростання та процвітання поєднуються з відповідальним ставленням до природи й де кожен має умови для гідного життя.